м. Вінниця
13 травня 2022 р. Справа № 120/18784/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що вказане у відповіді №11865-12119/Л-02/8-0200/21 від 12.10.2021 про відмову в зарахуванні до стажу роботи періоди навчання з 24.01.1983 по 11.01.1984 та роботи з 22.05.1984 по 30.04.1991;
- зобов'язати відповідача провести повторне нарахування пенсії позивачу з часу призначення з урахуванням періоду навчання з 24.01.1983 по 11.01.1984 та роботи з 22.05.194 по 30.04.1991.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 16.08.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
21.09.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про перерахунок пенсії, однак відповідач листом №11865-12119/Л-02/8-0200/21 від 12.10.2021 повідомив про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку із не зарахуванням до періоду роботи позивача в Естонській Республіці з 22.05.1984 по 30.04.1991 посилаючись на двосторонню Угоду між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, ратифіковану в Україні Законом № 3990. За позицією відповідача, якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством.
Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо не зарахування до стажу роботи періоду навчання з 24.01.1983 по 11.01.1984 та роботи з 22.05.1984 по 30.04.1991, звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою від 24.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.
12.01.2022 представником позивача подано матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.01.2022 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазнає, що позивач з 16.08.2021 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за віком. Пенсію розраховано, з урахуванням попереднього перерахунку, при загальному стажі роботи 29 років 08 місяців 29 днів. Разом з тим, зазначає, що страховий стаж за період роботи з 22.05.1984 по 30.04.1991 в Естонській Республіці не зарахований з огляду на двосторонню Угоду між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, ратифіковану в Україні Законом № 3990. За позицією відповідача, якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Також вказав, що відповідно до законодавства Естонської Республіки особи, які народилися протягом 1961 року, мають право на пенсію у 65 років, документи можливо надати на розгляд компетентної установи Естонської сторони не раніше 6 місяців до досягнення пенсійного віку.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , у спірний період:
- 22.05.1984 прийнята на роботу по направленню ПТУ-4 м. Ялти поваром 3 категорії у плавсклад на промислові судна в Естонське виробниче об'єднання рибної промисловості Естрибпром;
- 25.03.1985 призначена кухарем 2 категорії;
- 18.12.1986 призначена кухарем 1 категорії;
- 30.04.1991 звільнена за власним бажанням.
З 16.08.2021 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
21.09.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про перерахунок пенсії.
За результатом розгляду заяви позивача, відповідач листом №11865-12119/Л-02/8-0200/21 від 12.10.2021 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії, оскільки період роботи в Естонській Республіці не зараховано до страхового стажу з тих підстав, що згідно Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 (набула чинності з 01.02.2012), яка укладена за пропорційним принципом пенсійного забезпечення кожна держава бере на себе зобов'язання гарантувати призначення та виплату пенсії, яка належить особі за відпрацьований час в цій державі стаж. Також, вказав, що відповідно до законодавства Естонської Республіки особи, які народилися протягом 1961 року, мають право на пенсію у 65 років, документи можливо надати на розгляд компетентної установи Естонської сторони не раніше 6 місяців до досягнення пенсійного віку.
Суд зазначає, що між сторонами справи виник спір щодо правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у не зарахуванні страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в Естонському виробничому об'єднанню рибної промисловості Естрибпром з 22.05.1984 по 30.04.1991 на території Естонської РСР.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Згідно вимог статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Відповідач визнає факт роботи позивача в Естонській РСР протягом періоду з 22.05.1984 по 30.04.1991, однак, з посиланням на положення Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, вважає, що набутий позивачем стаж на території вказаної республіки не враховується при призначенні пенсії в Україні. Так за спірний період пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки після досягнення 65 років.
Як було зазначено судом вище, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період трудової діяльності на території Естонської Республіки з з 22.05.1984 по 30.04.1991 посилаючись на двосторонню Угоду між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, ратифіковану в Україні Законом № 3990.
Однак, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення вказаної Угоди, яка була ратифікована лише 05.10.2010р., оскільки вони не стосуються питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після обрання незалежності обома країнами.
У свою чергу, питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
Тобто, Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов'язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.
Суд звертає увагу, що в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі, та не пов'язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.
Саме на таке розуміння Угоди вказує і її преамбула, відповідно до якої держави-учасники мають зобов'язання відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їх території або на території інших республік за час їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасників Угоди.
Так, Естонська Республіка не є учасником зазначеної Угоди.
Але, оскільки Естонська РСР в той час, входила в склад СРСР, а відповідно до ч.2 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Україна взяла на себе зобов'язання зараховувати в страховий стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж набутий на території колишнього СРСР, час роботи ОСОБА_1 з 22.05.1984 по 30.04.1991 повинен бути зарахований до загального трудового стажу.
Також суд зазначає, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення його прав та обов'язків у сфері соціального захисту органи державної влади зобов'язані застосовувати підхід, який був би найбільш сприятливим для нього.
Такий висновок узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», згідно з якими тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Зазначені висновки стосуються особливостей тлумачення й застосування національного законодавства, однак є актуальними також під час застосування положень міжнародного договору.
За таких обставин, суд доходить висновку, що періоди роботи з 22.05.1984 по 30.04.1991 року безпідставно не зараховано до страхового стажу.
Разом з тим, позивач також оскаржує дії відповідача щодо не зарахування періоду навчання ОСОБА_1 з 24.01.1983 по 11.01.1984, однак в позові відсутнє нормативно-правове обґрунтування таких вимог, більше того в самій відмові пенсійного органу, що викладена в листі №11865-12119/Л-02/8-0200/21 від 12.10.2021 відсутні посилання на неврахування даного періоду, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення, що вказане у відповіді ГУ ПФУ у Вінницькій області за №11865-12119/Л-02/8-0200/21 від 12.10.2021.
З цього приводу суд зауважує, що зазначена вище відповідь відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а лише надана позивачу відповідь у формі листа.
Тому за встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в Естонській РСР з 22.05.1984 по 30.04.1991.
Враховуючи наведене, оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача було порушено право на мирне володіння майном (пенсією), суд вважає, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з дати її призначення з 16.08.2021, зарахувавши при цьому до його страхового стажу спірний період роботи.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Естонській Республіці з 22.05.1984 по 30.04.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком з часу призначення з 16.08.2021 (з урахуванням раніше виплачених сум), зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи в Естонській Республіці з 22.05.1984 по 30.04.1991.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення в повному обсязі складено: 13.05.2022 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна