Справа № 464/5878/19
пр.№ 2/464/843/22
10.05.2022 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
суддя Тімченко О.В.
секретар судового засідання Дзьобан Н.С.
справа № 464/5878/19
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
вимоги: відшкодування шкоди
представники учасників справи:
позивача - адвокат Пащук А.І.
відповідача - адвокат Вуйцік О.Б.
Обставини справи
Позивач, від імені якого діє представник - адвокат Пащук А.І., звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди просить стягнути з відповідача: моральну шкоду в розмірі 200 000 грн; втрачений заробіток через втрату (зменшення) професійної або загальної працездатності, внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень, та кошти на відшкодування додаткових витрат, якщо необхідність таких буде підтверджена експертним висновком; 7072,63 грн понесених витрат на лікування.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності доказів вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а також повного відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
Ухвалою суду від 16 березня 2020 року задоволено клопотання про витребування доказів - кримінальної справи.
Ухвалою суду від 03 листопада 2020 року з урахуванням ухвали від 10 лютого 2021 року про виправлення описки у справі призначено комісійну судово-медичну експертизу.
Ухвалою суду від 17 травня 2021 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду 01 вересня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року ухвалу суду про залишення позову без розгляду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову апеляційної інстанції мотивовано залишенням позовної заяви без розгляду у підготовчому засіданні, що суперечить нормам ЦПК України.
Водночас відкрито провадження 26 листопада 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження, перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження не здійснювався та відповідна ухвала не постановлялась, а тому суд продовжив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.
При розгляді справи у судовому засіданні:
представник позивача позов підтримав та просить задоволити, надав пояснення, аналогічні за змістом позовної заяви. На запитання суду відповів, що унаслідок ДТП позивач не звертався до страхової компанії відповідача за виплатою страхового відшкодування;
відповідач та його представник згідно з відзивом проти позову заперечили та просять у такому відмовити. Відповідач ствердив суду, що страхова компанія, в якій був застрахований транспортний засіб, у порядку регресу до нього не зверталась.
Мотиви та висновки суду
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом установлено, що 10 березня 2012 року приблизно о 23.30 год в м.Сколе ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мітсубісі» номерний знак НОМЕР_1 вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , який у результаті пригоди отримав середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
За результатами досудового слідства постановою слідчого СВ Сколівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області від 22 червня 2012 року кримінальну справу за фактом ДТП за ознаками ч.1 ст.286 КК України закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України з підстав, що дії ОСОБА_2 не були причиною настання даної ДТП та відсутності в його діях складу злочину.
Постановою судді Сколівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року (справа № 453/349/19), постанову слідчого про закриття кримінальної справи залишено без змін.
Водночас постановою слідчого СВ Сколівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області від 22 червня 2012 року виділено з матеріальної кримінальної справи за фактом перебування на момент ДТП водієм ОСОБА_2 в нетверезому стані для організації притягнення такого до адміністративної відповідальності.
Постановою судді Сколівського районного суду Львівської області від 20 липня 2012 року (справа № 1320/406/12) ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУАП з накладення адміністративного стягнення у виді 40 год громадських робіт.
Загальні підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди визначені ст.ст.1166, 1167 ЦК України, а також ст.1187 ЦК України, якою передбачено відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеною небезпеки, та 1195 ЦК України - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Виходячи з приписів ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За положеннями ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Наведене передбачено ст.1187 ЦК України.
Також у ст.1195 ЦК України врегульовано, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до письмової розписки позивача від 24 березня 2012 року рідними відповідача ОСОБА_2 відшкодовано матеріальну та моральну шкоду унаслідок ДТП, яке мало місце 10 березня 2012 року. У зв'язку з чим він, як потерпілий, претензій до ОСОБА_2 не має та не буде мати у подальшому, примирився з останнім.
Указане узгоджується із письмовими розписками ОСОБА_3 , матері позивача, та ОСОБА_4 , дружини позивача, від 24 березня 2012 року, з аналогічним змістом. Такі наявні у матеріалах кримінальної справи № 127-0127 Сколівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області.
Відповідача у суді допитано як свідка у порядку ст.234 ЦПК України, який підтвердив відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди, спричиненої ДТП, що відображено у наведених розписках. Ствердив, що відшкодував 100 000 грн, що становило 12 000 доларів США.
Як зміст розписок, так і показання свідка представник позивача у суді не заперечив та не спростував.
Підсумовуючи все наведене вище, позивачем, який користується правовою допомогою адвоката, не наведено фактичних даних та переконливо не доведено, що є їх процесуальним обов'язком, наявності правових підстав для стягнення з відповідача коштів в рахунок відшкодування матеріальної та майнової шкоди, окрім вже сплаченої суми в розмірі 100 000 грн. Суд вважає такий розмір цілком достатнім для сатисфакції, що відповідатиме таким загальним засадам цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність. Додатково заявлені в судовому порядку позивачем вимоги про стягнення 200 000 грн моральної шкоди та 7072,63 грн понесених витрат на лікування є безпідставними.
Щодо вимоги про стягнення втраченого заробітку через втрату (зменшення) професійної або загальної працездатності внаслідок заподіяних відповідачем тілесних ушкоджень та додаткових витрат, що буде підтверджено експертним висновком, то стороною позивача дану вимогу та конкретних розмір до закінчення розгляду справи, починаючи з 2019 року не визначено. Призначено судом судово-медична експертиза не проведена через неможливість виконання експертами такої за відсутності надання позивачем оригіналів витребуваних ними документів, що підтверджується повідомленням КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 06 травня 2021 року.
Від визначеності змісту вимог залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізація цього права має бути обізнані з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Принагідно суд звертає увагу на те, що відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.
Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.
Доказом підтвердження ступеню втрати працездатності (у процентах) для застосування ст.1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності. Для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов'язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
Стороною позивача не надано висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності, що виключає можливість встановлення розміру заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, що передбачений 13 ЦПК України, недоведеності та непідтвердженості розміру втраченого заробітку та додаткових витрат суд відмовляє таких вимогах за необґрунтованістю. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України)
Аналізуючи, передбачене ст.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа указує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Згідно із ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача. Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення його прав, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку.
Установивши дійсні обставини справи та проаналізувавши докази, суд дійшов переконання про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні, а інші доводи не випливають на таке вирішення справи.
Водночас суд зауважує, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником) (ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Оскільки сторони не покликаються на необхідність покриття відшкодування збитків за рахунок страхового відшкодування, докази звернення до відповідної страхової компанії з відповідними прийнятими рішеннями у матеріалах справи відсутні, а тому з урахуванням засади змагальності сторін (ст.11 ЦПК України) такі обставини не підлягають дослідженню при вирішенні даного спору.
Суд відхиляє заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, адже позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.268 ЦК України).
Судові витрати
У порядку ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову.
Судові витрати покласти на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України).
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2
Повний текст судового рішення виготовлено 13 травня 2022 року.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО