Справа № 526/1937/20 Номер провадження 11-кп/814/116/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
10 травня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020170000000307, за апеляційними скаргами прокурора Гадяцького відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника в його інтересах - адвоката ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_9 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2020 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вельбівка, громадянина України, розлученого, з середньою освітою, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 03.06.2014 та 18.09.2017, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Вирішено долю речових доказів, порядок стягнення процесуальних витрат та питання про зняття арешту з майна у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, 14 червня 2020 року близько 21 год. 30 хв. у світлий час доби, по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги сполученням Вельбівка-Лютенька, зі сторони с. Вельбівка Гадяцького району Полтавської області в напрямку с. Лютенька Полтавської області, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21091, реєстраційний номер НОМЕР_1 в якому перебував пасажир ОСОБА_12 , водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не впорався з керуванням, змінив напрямок руху ліворуч та допустив виїзд керованого ним транспортного засобу на ліве узбіччя по ходу руху автомобіля, з подальшим наїздом на ростуче дерево та перекиданням машини.
У результаті наїзду пасажир автомобіля ВАЗ 21091, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в поданій апеляційній скарзі просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий, за яким останнього визнати винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 1 307, 60 грн.
Вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На думку прокурора, відповідно до вимог ст. 65 КК України не враховано того, що ОСОБА_7 вчинив ДТП через короткий проміжок часу після визнання його судом винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначає, що ця обставина яскраво негативно характеризує особу обвинуваченого та прямо вказує на те, що він вкрай складно піддається перевихованню, зокрема не робить належних висновків з приводу своєї протиправної поведінки після застосування до нього з боку держави значних адміністративних стягнень - штрафу в значному розмірі.
З огляду на це, застосування додаткового покарання у виді позбавлення керувати транспортними засобами лише на 2 роки є недостатнім, оскільки у подальшому може призвести до подібних як у цьому кримінальному провадженні трагічних наслідків, а тому додаткове покарання має бути застосовано на максимальний термін - 3 роки.
Окрім цього, посилаючись на відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , вважає, що більш суворим має бути і основне покарання.
Так, прокурор вказує на негативну репутацію обвинуваченого, який є боржником у виконавчому провадженні № 57592589, неналежно сплачує аліменти на користь двох свої малолітніх дітей.
Крім того, автомобіль, на якому ОСОБА_7 скоєно ДТП, був придбаний ним без належного оформлення договору купівлі-продажу, всупереч вимогам закону.
У період, коли придбав транспортний засіб, активно відпочивав із друзями у кафе із вживанням алкогольних напоїв.
Також судом має бути враховано тяжкість злочину - смерть учасника АТО, молодої людини, яка захищала Україну.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_13 просять пом'якшити основне покарання, призначивши покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, не пов'язаного з позбавленням або обмеженням волі, застосувавши положення ст. 69 КК України. Звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Посилаються на те, що ОСОБА_7 вину визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_9 матеріальну та моральну шкоду, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вживав всіх
Окрім цього, ОСОБА_7 також в результаті ДТП отримав тілесні ушкодження, і по даний час перебуває на лікуванні. Має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, раніше не судимий.
Просять врахувати, що за висновком органу пробації, виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
Потерпіла ОСОБА_9 повністю пробачила ОСОБА_7 і не бажає щоб він був засуджений до реального позбавлення або обмеження волі.
Вважають, що наведені обставини істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а їх наявність впливає на ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності утворює підставу для можливості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Потерпіла ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить вирок щодо ОСОБА_7 змінити у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість.
Вважає, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаної статті, яке б було не пов'язане з позбавленням або обмеженням волі, або звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Вказує, що пробачила ОСОБА_7 і не бажає щоб він був засуджений до реального позбавлення або обмеження волі, оскільки його виправлення цілком можливе і без такої суворої міри покарання, та останній надає їй матеріальну допомогу в межах своїх можливостей, після одужання обіцяє всіляко допомагати.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції прокурор підтримала апеляційну скаргу державного обвинувача, просила її задовольнити та заперечила проти доводів апеляційної скарги сторони захисту. Обвинувачений та його захисник заперечили проти доводів апеляційної скарги прокурора, підтримали, подані в інтересах обвинуваченого апеляційні скарги та просили їх задовольнити. Потерпіла ОСОБА_9 відмовилася від поданої нею апеляційної скарги та підтримала апеляційну скаргу прокурора.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки потерпіла ОСОБА_9 відмовилася від своєї апеляційної скарги, тому на підставі ст. 403 КПК України її скарга колегією суддів не розглядається.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України та учасниками судового провадження не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо призначення надто суворого покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через безпідставне незастосування положень ст. ст. 69, 75 КК України, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо (далі Постанова Пленуму №7).
Суд першої інстанції, при призначенні покарання, врахував обставини вчиненого та особу обвинуваченого, а саме: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є необережним, тяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується посередньо, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілій, обставину, що обтяжує покарання вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння. Також судом першої інстанції враховано і висновок досудової доповіді органу пробації про середній ризик вчинення повторного правопорушення та ризик небезпеки для суспільства щодо ОСОБА_7 .
Обговорюючи питання щодо можливості в даному випадку застосувати положення ст. 69 та ст.75 КК України, колегія суддів звертає увагу на таке.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Таким чином вбачається, що для застосування даних положень, необхідно встановити декілька обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення при цьому підлягає врахуванню і особа обвинуваченого. В іншому випадку застосування таких положень неможливе.
Пом'якшувальних покарання обставин має бути не менше двох, при цьому вони повинні знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто характеризувати саме злочин (а не тільки особу винного) і зумовлювати недоречність призначення покарання навіть у мінімальних межах, установлених санкцією.
У доводах своїх апеляційних скарг захисник та обвинувачений вказують на безпідставне неврахування судом як обставини, що пом'якшує покарання активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, додатково до вказаних у вироку суду. Також зазначає, що на зниження ступню тяжкості вказує те, що ОСОБА_7 в результаті дорожньо-транспортної пригоди теж отримав тяжкі тілесні ушкодження, йому проведено ряд операцій і на даний час він потребує лікування та оперативного втручання, а наразі йому встановлена третя група інвалідності через отримані травми. У мотивах скарги посилаються на наявність у обвинуваченого двох неповнолітніх дітей, відсутність судимостей, позитивна характеристика та допомога матері померлого. Все перелічене на переконання захисника та обвинуваченого є підставою для застосування положень ст. 69 КК України.
Проте колегія суддів не погоджується із такими доводами.
Та обставина, що обвинувачений внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди отримав численні тяжкі травми та наразі йому встановлена група інвалідності і він потребує лікування, не може бути врахована, як обставина, що пом'якшує покарання, на чому наголошує сторона захисту, оскільки ОСОБА_7 внаслідок власної кримінально протиправної недбалості створив умови, за яких він отримав тяжкі тілесні ушкодження, а інша особа загинула.
Не вбачає апеляційний суд і підстав для врахування обставини, що пом'якшує покарання активне сприяння у розкриттю кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються, у тому числі, і активне сприяння розкриттю злочину.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» визначено поняття «активне сприяння розкриттю злочину» під яким вважається надання особою органам досудового розслідування будь-якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин (далі - Постанова Пленуму №12)
Відповідно до обвинувального акту щодо ОСОБА_7 слідчим вказано про відсутність обставин, які пом'якшують покарання, у тому числі і активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Отже під час досудового розслідування обвинувачений не надавав допомоги у встановленні невідомих обставин. Як свідчить технічний запис судового засідання, ОСОБА_7 не повідомляв про такі факти під час судового розгляду.
Оскільки встановлення обставини «активне сприяння розкриттю злочину», згідно наведених роз'яснень Пленуму, у даному випадку можливе лише під час досудового розслідування і слідчий у обвинувальному акті, погодженому прокурором, зазначає про відсутність такої обставини, по-суті не підтверджує її існування у вигляді надання ОСОБА_7 допомоги у встановленні обставин, що мали значення для розслідування злочину і не були відомі органу досудового розслідування, - суд першої інстанції правильно не врахував її при призначенні покарання обвинуваченому.
Інші перераховані у апеляційних скаргах обставини, а саме: наявність у обвинуваченого двох неповнолітніх дітей, відсутність судимостей, позитивна характеристика та допомога матері померлого - не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та, більш того були враховані судом при призначенні покарання, як такі, що характеризують особу.
Оскільки кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим у стані алкогольного сп'яніння та має непоправні наслідки у вигляді смерті потерпілого, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (в ред. що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання.
Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинений злочин і особу винного.
Ознаками, які характеризують особу винного та впливають на визначення загальної підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, є: вік; соціальний та професійний статус, робота або навчання; сімейний стан, діти; стан здоров'я, зловживання алкогольними напоями; щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, визнання вини; поведінка у побуті і на роботі чи за місцем навчання; відносини винного із потерпілим. Також до вказаних обставин провадження, що зумовлюють рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, належить: примирення з потерпілим, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, тощо.
В суді апеляційної інстанції потерпіла не підтвердила факт свого примирення із обвинуваченим ОСОБА_7 , а навпаки, просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора та призначити йому більш суворе покарання.
Колегія суддів, враховуючи факт настання невідворотних, особливо тяжких, негативних наслідків у вигляді смерті особи молодого віку внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху та відсутність примирення із потерпілою, не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання із встановленням випробувального терміну.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості - колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Прокурор у своїх доводах як підставу для збільшення покарання ОСОБА_7 посилається на те, що судом не враховано притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП незадовго до вчинення ним даного кримінального правопорушення, того, що він є боржником у виконавчому провадженні №57592589 щодо несвоєчасної спали аліментів на утримання своїх двох неповнолітніх дітей, а також придбав автомобіль без належного оформлення договору купівлі-продажу, що негативно його характеризує. При цьому будь-яких документальних підтверджень вказаних у апеляційній скарзі фактів до суду апеляційної інстанції не надає, матеріали кримінального провадження також не містять вказаної інформації, а тому не можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, які характеризують особу обвинуваченого.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції, в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З огляду на викладене вище, підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_7 , як про це ставиться питання в апеляційних скаргах прокурора, захисника та обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційні скарги прокурора Гадяцького відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника в його інтересах - адвоката ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Строк покарання рахувати ОСОБА_7 з моменту його фактичного затримання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4