13 квітня 2022 року
м. Київ
Справа № 199/3152/20
Провадження № 14-224цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,
Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
Ткача І. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення трьох відсотків річних та пені за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути: на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі, пеню в межах позовної давності в сумі 2 698 835,63 грн, та за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі; на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323 три відсотки річних у валюті договору з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення в цій справі, пеню в межах позовної давності в сумі 3 251 315,01 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено два договори строкового банківського вкладу, а саме: 26 липня 2013 року договір № SAMDN25000736773359 з депозитним вкладом у розмірі 90 000 доларів США зі сплатою 8,5 % річних та 21 серпня 2013 року договір № SAMDN25000737224020 з депозитним вкладом у розмірі 1 106 748,65 російських рублів зі сплатою 9 % річних. 16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN25000737673323 з депозитним вкладом у розмірі 110 000 доларів США зі сплатою 8 % річних. Вказані договори містять положення про автоматичну пролонгацію їх дії на тих самих умовах та право сторін на дострокове розірвання договорів при попередженні одна одної за два дні до такого розірвання.
3. 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 , а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулись до відповідача із заявами про повернення їм банківських вкладів, однак грошові кошти їм не повернуто. Вказаними діями відповідач ухиляється від виконання своїх договірних зобов'язань, чим порушує права позивачів як вкладників та споживачів банківських послуг.
4. Крім того, позивачі вважають безпідставними доводи банку про те, що належним відповідачем по справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК Фінілон»), оскільки договір про переведення боргу за зобов'язаннями банку по вкладам позивачів від 17 листопада 2014 року укладений між банком та даним товариством без згоди позивачів, а тому є нікчемним та не створює будь-яких правових наслідків.
5. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року позов задоволено частково. Цим рішенням з АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто: на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359: 3 % річних в сумі 8 808,93 доларів США та пеню в розмірі 2 628 080,95 грн; на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020: 3 % річних в сумі 102 831,73 російських рублів та пеню в розмірі 411 706,84 грн; на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323: 3 % річних в сумі 10 612,21 доларів США та пеню в розмірі 3 166 076,12 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
6. Задовольняючи позов частково у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі довели, а відповідач визнав факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк», які вкладникам так і не повернуті. Посилання банку на існування укладеного між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу за депозитними договорами, суд вважав необґрунтованими, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу такий правочин є нікчемним. Тому саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон», є належним відповідачем в цій справі. Оскільки банк не виконав свої договірні зобов'язання щодо повернення вкладникам грошових коштів, то позивачі як споживачі фінансових послуг мають право на отримання компенсації від боржника у вигляді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також - на сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12 травня 1991 року (далі - Закон № 1023-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому, з урахуванням положення частини третьої статті 551 ЦК України та принципу пропорційності у цивільному судочинстві, суд вважав за можливе зменшити розмір пені до розміру суми утримуваних банком грошових коштів. Доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що він є неналежним відповідачем в цій справі, з посиланням на укладений між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу за депозитними договорамиє безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладників
7. 11 серпня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року - без змін.
8. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Визначаючи період нарахування 3 % річних за договорами банківського вкладу, суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу період, вказаний самим відповідачем у його відзиві на уточнену позовну заяву, з яким в подальшому погодилася й сторона позивачів. Зменшення судом розміру пені, яка підлягає стягненню, до розміру утримуваних банком грошових коштів вкладників є правильним та відповідає судовій практиці Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
9. У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» просило змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень, виключивши з них фрази: договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України, адже будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Крім того, договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року також є нікчемним відповідно до положень статті 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина і на незаконне заволодіння вкладами громадян України.
10. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку, що належними доказами підтвердження укладення договору банківського вкладу та внесення коштів є оригінал договору та відповідних квитанцій, викладеного в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц. Також суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц щодо пом'якшення такої міри відповідальності як стягнення неустойки за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання та зменшення розміру такої неустойки.
11. Також АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України у подібних правовідносинах в частині визнання/встановлення факту нікчемності договору переведення боргу та в частині можливого переведення боргу за договором банківського вкладу за мовчазної згоди вкладника і щодо можливого ототожнення договору банківського вкладу з договором переведення боргу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Крім того, суди ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п'ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, та розв'язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
16. У зазначеній вище справі Велика Палата Верховного Суду розглянула спір про стягнення з банку грошових коштів у зв'язку з його відмовою виконати вимогу вкладника з видачі належних останньому сум за договором банківського вкладу, який після закінчення строку дії трансформувався у договір банківського рахунку.
17. Вирішуючи поставлені перед нею питання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п'ятої Закону № 1023-XII, обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з розпорядженням про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення, Велика Палата Верховного Суду визначала як суму неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками. Водночас тлумачення вжитого в законі терміну «вартість послуги» Велика Палата Верховного Суду не навела та не роз'яснила в чому вона полягає і з чого складається. Визначаючи розмір пені за прострочення виконання зобов'язання у вищевказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду відповідно до принципу пропорційності на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшила його до розміру суми неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок, та стягнула пеню у валюті гривні.
18. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від такого висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що вартістю послуги є грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
19. Крім того, колегія суддів вважає, що відповідальність банку як виконавця фінансових послуг на підставі частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-XII у вигляді сплати споживачеві пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. При цьому три відсотки загальної вартості замовлення слід обчислювати одноразово, а не за кожний день прострочення, що фактично є штрафом, а не пенею.
20. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Проте за змістом цієї правової норми розмір неустойки може бути зменшений рішенням суду за обов'язкової наявності кількох умов: а) якщо розмір неустойки перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків; б) таке перевищення є значним; в) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Тобто сам факт перевищення розміру неустойки над розміром збитків не є достатньою підставою для застосування цієї статті і зменшення розміру неустойки повинно бути обумовлене наявністю інших обставин, які мають істотне значення. Водночас Великою Палатою Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України переліку таких інших обставин та критеріїв їх визначення не вказано.
21. Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що в постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду стягнула неустойку в національній валюті України, тоді як за обставинами справи розмір вкладу споживача, на який він просив нарахувати неустойку (розмір збитків у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), був визначений позивачем в сумі 4 512,74 євро. При цьому мотиви стягнення неустойки саме у національній валюті та обставини, які стосуються курсу відповідних валют як на час пред'явлення позову, так і на час вирішення справи в судовому рішенні не відображені, що залишило відкритим цілий ряд питань щодо правильного застосування судами вищевказаної правової норми.
22. На думку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вирішення наведених вище питань містить також виключну правову проблему, оскільки з приводу застосування частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-XII при вирішенні спору про стягнення пені з банку у зв'язку з його відмовою виконати вимогу вкладника з видачі належних останньому за договором банківського вкладу сум, суди касаційної інстанції при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах дійшли протилежних висновків.
23. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
24. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
25. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
26. За частиною четвертою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
27. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
28. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
29. Виходячи з вищевикладеного, для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів при визначенні можливості відступу від висновку про застосування норми права важливо встановити, що розуміється під подібністю правовідносин.
30. Аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин, Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-26, 31-32 постанови) звертала увагу на те, що:
31. «…слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
32. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
33. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина дев'ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
34. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
35. Так, у справі, що розглядається, спір між сторонами виник про стягнення з банку грошових коштів у зв'язку з його відмовою виконати вимогу вкладника з видачі належних останньому сум за договором банківського вкладу.Позивачі просили стягнути з банку на їх користь, зокрема, пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 25 січня 2022 року у своїй постанові у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) за позовом фізичної особи - вкладника до банку про стягнення, в тому числі, пені за прострочення виконання зобов'язання відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-XII, вже викладала висновок щодо визначення вартості фінансової послуги, яка надається за договором банківського вкладу (депозиту). Вказувала, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, а тому базою нарахування пені за частиною п'ятою статті 10 Закону № 1023-XIIслід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, в той час як сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені.
37. Крім того, зі змісту вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що неустойка за частиною п'ятою статті 10 Закону № 1023-XIIстягується саме у вигляді пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення виконання надання послуги, оскільки фінансова послуга за договором банківського вкладу є відплатною та її вартість визначається у розмірі процентів на суму вкладу або доходів в іншій формі за використання коштів споживача. Водночас стягнення неустойки у вигляді трьох відсотків загальної вартості замовлення одноразовим платежем можливо у випадку, коли вартість послуги не визначена.
38. Враховуючи те, що зазначені вище правові питання, які були вказані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), вже роз'яснені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) та щодо них зроблені правові висновки, тому відсутні підстави для прийняття справи до розгляду Великої Палати Верховного Суду в цій частині.
39. Також, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступає не від конкретної постанови у конкретній справі, а від правового висновку щодо застосування норм процесуального чи матеріального права, а тому незазначення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) відступу від конкретної постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) не свідчить, що правова позиція, яка є аналогічною тій, яка вже висловлена, є чинною.
40. Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що «в постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду не навела мотивів, з яких вона виходила при зменшенні розміру неустойки до вказаної суми в національній валюті України, тоді як за обставинами справи розмір вкладу споживача, на який він просив нарахувати неустойку (розмір збитків у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), був визначений позивачем в сумі 4 512,74 євро. При цьому обставини, які стосуються курсу відповідних валют як на час пред'явлення позову, так і на час вирішення справи в судовому рішенні не відображені, що залишило відкритим цілий ряд питань щодо правильного застосування судами вищевказаної правової норми».
41. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи № 761/26293/16-ц до розгляду в частині наведених вище доводів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
42. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року, зменшуючи неустойку, яку рішенням апеляційного суду стягнуто в сумі 295 459,43 гривень, що визначена шляхом множення суми неустойки, стягнутої рішенням суду першої інстанції в сумі 10 423, 32 євро, на курс відповідної валюти, погодилась з такими висновками апеляційного суду та на підставі статті 551 ЦК України зменшила розмір неустойки до 100 000 гривень. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаторний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом № 1023-XIIза неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
43. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо правової природи пені як виду неустойки та способу її розрахування у випадку основного боргу у іноземній валюті.Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду не наведено мотивів та підстав для відступу від таких висновків.
44. Враховуючи те, що правові висновки із зазначених вище правових питань, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) та в постанові Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), підстав для прийняття справи для їх вирішення як виключної правової проблеми відповідно частини п'ятої статті 403 ЦПК України також немає.
45. Разом з тим, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду просила уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), в частині визначення переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України.
46. Проаналізувавши визначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в частині уточнення переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду вважає їх обґрунтованими.
47. У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) Велика Палата Верховного Суду не навела мотивів, з яких вона виходила при зменшенні розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Також Велика Палата Верховного Суду не навела у судовому рішенні встановлених інших обставин, що мають істотне значення, наявність яких є обов'язковим для зменшення розміру неустойки, а лише послалась на статтю 2 ЦПК України, якою передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, та на статтю 11 ЦПК України, згідно якою суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними та публічними інтересами, особливості предмета, ціни позову.
48. З огляду на те, що у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) Велика Палата Верховного Суду зменшила розмір неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, однак висновку щодо мотивів такого зменшення, переліку та критеріїв обставин, які підлягають врахуванню при таких діях, не навела, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для уточнення вказаного вище правового висновку, викладеного у справі № 761/26293/16-ц, та прийняття справи до розгляду в цій частині.
49. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
50. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
51. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення трьох відсотків річних та пені.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 11 травня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню
не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко
Ю. Л. ВласовК. М. Пільков
Ж. М. ЄленінаО. Б. Прокопенко
І. В. ЖелєзнийВ. В. Пророк
О. С. ЗолотніковЛ. І. Рогач
Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік
В. С. КнязєвІ. В. Ткач
Г. Р. Крет