вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви без руху
13 травня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/233/22
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., розглянувши розглянувши матеріали заяви боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код. НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Без виклику учасників справи.
04 травня 2022 року через систему "Електронний суд" Господарського суду Рівненської області надійшла заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код. НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Дослідивши матеріали заяви, судом встановлено наступне.
Частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
21 жовтня 2019 року набрав чинності КУзПБ. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, ОСОБА_1 , як фізична особа звернулася до Господарського суду Рівненської області про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, в порядку Книги четвертої КУзПБ.
Статтею 115 КУзПБ передбачено, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника.
В обґрунтування заяви заявник зазначає, що у нього відсутні фінансові можливості погашати вимоги перед кредиторами, на умовах, передбачених договорами. А саме - у ОСОБА_2 є заборгованість перед банками і мікрофінансовими організаціями.
Суд констатує, що заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявник подав без додержання вимог статті 116 КУзПБ.
Згідно із частиною 2 статті 116 КУзПБ, у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються зокрема ім'я боржника, його місце проживання.
Відповідно до частини 8 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно із частиною 13 статті 30 ГПК України, справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Звертаючись із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до Господарського суду Рівненської області, ОСОБА_1 , вказує, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із положеннями статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно із нормами статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
Згідно із визначеннями статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься така інформація про особу: 5-1) відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.
Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.
Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідає принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 21 жовтня 2021 року справа № 300/2557/20).
Як встановлено судом, заявник вказує, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що стверджується розпискою особи, які належить житлове приміщення за вказаною адресою, однак зі змісту вказаної розписки слідує, що заявник орендує та проживає за вказаною адресою з 04 січня 2022 року, за що сплачує орендну плату.
Водночас вказана розписка не містить підпису особи яка її виписала ( ОСОБА_3 ), в реквізитах для підпису розписки вказано її дату складання та пропис прізвища заявника, підпис ОСОБА_3 відсутній.
Водночас матеріали заяви не містять доказів наявності орендних правовідносин, за якими заявник орендує приміщення для свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
При цьому суд констатує, що за умови не дослідження вказаних заявником обставин та не встановлення факту дійсного проживання боржника на території Рівненської області судом буде допущено порушення вимог частини 13 статті 30 ГПК України.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що заявником необхідно надати суду належні та допустимі докази що стверджують викладені в заяві обставини щодо його фактичного місцезнаходження. Таким доказом може бути зокрема відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, або договір оренди нерухомого майна яке використовується боржником для його проживання, та про який вказано в наданій розписці разом з розпискою яка містить підпис особи, яка її надала.
Відповідно до положень пункту 12 частини 3 статті 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Суд звертає увагу заявника, що дана норма містить чіткий припис-вимогу щодо правил ініціювання провадження у справі про неплатоспроможність. Водночас процесуальні правила відображені в нормах статті 116 або нормах інших статей КУзПБ не містять альтернативних правил стосовно надання доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, що додаються до заяви про відкриття провадження.
Згідно з приписами частини 2 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що сума авансування винагороди арбітражному керуючому за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень та складає 37 215 грн. 00 коп. (2 481 грн. 00 коп. * 5 * 3).
У поданій заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявником зазначено, що згідно з чинною судовою практикою, заявник та арбітражний керуючий не позбавлені можливості укласти угоду, за якою арбітражний керуючий може погодитись на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про неплатоспроможність.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявником додано заяву арбітражного керуючого Дайнека М.І., яким надано згоду на участь у справі та призначення його керуючим реструктуризацією.
Крім того заявником долучено договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 03 травня 2022 року, у відповідності до предмету якого ОСОБА_1 та ОСОБА_4 погодили, що арбітражний керуючий зобов'язується надавати послуги і виконувати повноваження керуючого реструктуризацією, а ОСОБА_1 зобов'язується оплатити вказані послуги та відшкодувати витрати, пов'язані із веденням судової процедури у справі про банкрутство заявника.
Згідно з умовами пункту 3.1. договору оплата послуг керуючого реструктуризацією становить 18 607 грн. 50 коп. за весь строк виконання повноважень
Згідно з умовами пункту 3.3. договору сторони узгодили, що ОСОБА_1 зобов'язується вносити оплату рівними частинами по 1 860 грн. 75 коп. щомісячно протягом 10 місяців на депозитний рахунок суду, в якому відкрито провадження у справі.
Щодо вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника-фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи або фізичної особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника (частина перша статті 115 КУзПБ).
Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати приписам частини другої статті 116 КУзПБ, а частиною третьою статті 116 КУзПБ передбачено перелік додатків, які мають подаватися до неї.
Відповідно до частини третьої статті 37 КУзПБ, визначено, що господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 ГПК України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини 1 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до правил частини 2 статті 174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Частинами першою, третьою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; використання примусової праці забороняється; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 30 КУзПБ встановлено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород. Абзацом першим частини другої статті 30 КУзПБ встановлено, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Як зазначалося вище, пунктом 12 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Суд наголошує, що законодавцем обрано спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника. При цьому, Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Зазначене обґрунтовує виконання державою свого позитивного обов'язку забезпечення доступу неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство у спосіб не встановлення для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.
Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 910/726/20.
Крім того суд бере до уваги правові висновки Верховного Суду щодо можливості укласти угоду з арбітражним керуючим який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи.
Згідно з пунктом 37 постанови Верховного Суд від 19 листопада 2020 року у справі № 910/726/20 касаційним судом надано наступний висновок: "Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи".
Разом з тим, у пункті 40 вказаної постанови Верховний Суд звертає увагу, що "Кодекс України з процедур банкрутства та інші норми законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають можливості відстрочення чи розстрочення заявнику в авансуванні такої винагороди".
А проте, поданий заявником договір від 03 травня 2022 року містить положення про розстрочення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого на 10 місяців.
При цьому розмір такої оплати не відповідає вимогам статті 30 КУзПБ, так як за розрахунком суду розмір авансування послуг арбітражного керуючого складає 37 215 грн. 00 коп., тоді як сторонами погоджено вдвічі менший розмір ніж це встановлено законом, що свідчить про те, що умови договору від 03 травня 2022 року не відповідають вимогам закону (статті 30 КУзПБ).
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути підданим обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Згідно з пунктом 30 постанови Верховний Суд від 24 вересня 2020 року у справі 910/2629/20 касаційний суд зазначив: "Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що обов'язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом України з процедур банкрутства і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, встановленою статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому, ані даний Кодекс, ані інші діючі норми законодавства, не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають і умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому".
Аналогічні правові висновки висвітлені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 922/1734/20.
Разом з тим, суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до статті 129 Конституції України, здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі, й у питанні звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати винагороди керуючому реструктуризацією.
Крім того, звертаючись до правового висновку Верховного Суду що викладений у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 910/726/20, Верховний Суд зазначає, що місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.
Дослідивши всю сукупність наданих заявником доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи, суд не знаходить підстав для прийняття договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 03 травня 2022 року як належного та допустимого доказу авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, долучення до заяви якого передбачено імперативними приписами пункту 12 частини 3 статті 116 КУзПБ.
Суд зауважує, що заявник не позбавлений права врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому шляхом укладення з арбітражним керуючим відповідної угоди, водночас надавши суду докази авансування винагороди керуючому реструктуризацією, як це передбачено процесуальними правилами КУзПБ. Укладення договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого укладеного між керуючим реструктуризацією та боржником може мати місце на будь якій стадії процедури щодо неплатоспроможності, та навіть до подання заяви про відкриття провадження у справі. Однак такий договір не може бути належним і допустимим доказом авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, як то передбачено процесуальними правилами. А тому, укладення подібного правочину між боржником та арбітражним керуючим не позбавляє заявника обов'язку виконати вимоги процесуального закону.
Суд підкреслює, що в процедурі розгляду заяви про неплатоспроможність можливі випадки заміни арбітражного керуючого у конкретній справі. Зокрема положеннями статті 28 КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий може бути відсторонений господарським судом від виконання повноважень розпорядника майна, керуючого реструктуризацією, керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реалізацією за його заявою. Також відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень може бути здійснено господарським судом за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою у разі: невиконання або неналежного виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого; зловживання правами арбітражного керуючого; подання до суду неправдивих відомостей; відмови арбітражному керуючому в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску; припинення діяльності арбітражного керуючого; наявності конфлікту інтересів.
Положеннями статті 26 КУзПБ визначено підстави для припинення діяльності арбітражного керуючого, зокрема такою підставою може бути неможливість виконувати повноваження за станом здоров'я.
Окрім цього нормами статті 29 КУзПБ передбачені випадки тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Для прикладу, тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, може мати місце у разі застосування до арбітражного керуючого як підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні запобіжних заходів у виді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово або у робочий час чи тримання під вартою - на час дії запобіжного заходу, а у разі застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - на час дії такого заходу.
А отже з наведених процедурних норм видно, що під час провадження у справі про неплатоспроможність можуть мати місце випадки заміни арбітражного керуючого у конкретній справі внаслідок відсторонення, припинення діяльності, тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Однак, за умови відсутності авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією, новий керуючий реструктуризацію буде позбавлений можливості отримати винагороду право на яку передбачене пунктом 3 частини 1 статті 12 КУзПБ.
При цьому наявність угоди боржника з попереднім арбітражним керуючим в такому випадку не зможе замінити отримання визначеної та гарантованої винагороду в розмірі та порядку, передбачених КУзПБ, оскільки зобов'язання боржника будуть персоналізовані щодо конкретного арбітражного керуючого.
Відповідно до правил статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що боржником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, суд залишає заяву про відкриття провадження у справі без руху.
За таких умов, суд зазначає, що відповідно до приписів частин 3, 4 статті 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись частиною 3 статті 37, статтями 113, 116 КУзПБ, статтями 174, 234 ГПК України, суд -
1. Клопотання боржника про долучення до матеріалів справи договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого № б/н від 03 травня 2022 року як належного та допустимого доказу авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень залишити без задоволення.
2. Заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишити без руху та надати заявнику строк для усунення вказаних недоліків.
3. Заявнику, протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без руху, надати суду:
- належні та допустимі докази що стверджують викладені в заяві обставини щодо його фактичного місцезнаходження. Таким доказом може бути зокрема відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, або договір оренди нерухомого майна яке використовується боржником для його проживання, та про який вказано в наданій розписці разом з розпискою, яка містить підпис особи, яка її надала;
- доказ авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в розмірі 37 215 грн. 00 коп.;
4. Роз'яснити заявнику, що в разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається позивачу згідно з пунктом 5 статті 174 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Суддя Войтюк В.Р.