ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.05.2022Справа № 910/1752/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10)
до Моторно (транспортне) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8)
про стягнення 12 264,21 грн
Без повідомлення (виклику) сторін.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторно (транспортне) страхове бюро України про стягнення 12 264,21 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/30-11/2016 від 03.11.2016 та з огляду на положення підпункту п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач 12.09.19 звернувся до Моторно (транспортне) страхового бюро України з заявою про виплату боргу, за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5668242 у розмірі 64 849,74 грн, проте останнім було надіслано лист № 3.1-05/32801 від 08.10.2019 про прийняття рішення, яким повідомлено позивача про виплату відшкодування у розмірі 34 977,29 грн. Внаслідок часткової оплати відшкодування, у відповідача виникла заборгованість за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5668242 у розмірі 12 264,21 грн, з яких: 2 406,54 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 9 857,67 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1752/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
25.03.2022 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що МТСБУ повністю виконало зобов'язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до підп. ґ) п. 41.1 ст. 41 Закону №1961-ІV внаслідок ДТП 13.11.2015 за зобов'язаннями ліквідованого банкрута - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна". За доводами відповідача, МТСБУ не є ані правонаступником, ані стороною договору обов'язкового страхування, а отже, відповідальність ПрАТ "СК Україна" не може бути покладена на відповідача. Відповідачем також заявлено про пропущення строку позовної давності. А також наведено підстави щодо необґрунтованості нарахування пені.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
За приписами ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
13 листопада 2015 року водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 , порушила Правила дорожнього руху та допустила зіткнення з транспортним засобом «BMW», державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження обох автомобілів, тобто скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Вина ОСОБА_3 , яка порушила ПДР України, підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2015 у справі №761/36553/15-п (номер провадження 3/761/6209/15).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , на момент ДТП, була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5668242 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
Як вбачається із матеріалів, 17.11.2015 між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір про проведення дослідження пошкодженого автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_2 . Так, згідно зі звіту № 793 про визначення вартості матеріального збитку автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_2 - вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 40 368,42 грн.
05 січня 2016 року подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування, в якому отримувачем зазначив ОСОБА_5 .
В подальшому власник автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 на отримання страхового відшкодування, згідно погодженої калькуляції, за пошкоджений в результаті настання страхового випадку 13.11.2012, що підтверджується довіреностями від 19.01.2016 та від 09.11.2016.
10 листопада 2016 року між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ФОП ОСОБА_6 набув право вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента у розмірі 42 068,42 грн від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.
03 листопада 2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №1/03-11/2016, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 11.11.2016 на суму 42 068,42 грн.
В силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору №1/03-11/2016 від 03.11.2016).
Пунктом 1.4 договору №1/03-11/2016 від 03.11.2016 передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 7 додатку №1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 03.11.2016 року кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування №АІ/5668242, яке виникло в результаті ДТП 13.11.2015, є ТОВ «Маркс.Капітал».
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/5668242 від 07.06.2015 не здійснило виплату грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
19.09.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору №АІ/5668242.
19 жовтня 2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору №АІ/5668242. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/5668242 у розмірі 64 849,74 грн, з яких: 42 068,42 грн - сума страхового відшкодування, 2 406,54 грн - 3% річних; 9 857,67 грн - інфляційні втрати; 10 517,11 грн - пеня.
Грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК Україна" у зобов'язанні яке виникло на підставі договору №АІ/5668242 були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду м.Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
12 вересня 2019 року у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.
Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає, що відповідачем 08.10.2019 було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АІ/5668242, зокрема, здійснено виплату лише страхового відшкодування у розмірі 34 977,29 грн, без сплати 3% річних та інфляційних втрат, що є підставою для їх стягнення в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
У межах справи, що розглядається, суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «Маркс.Капітал» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов'язаннями 3% річних, інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі.
В силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що встановлений у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги, що включає спірні нарахування, та обґрунтованість такої вимоги ТОВ «Маркс.Капітал» до ПрАТ «СК «Україна», мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (згідно наведеного вище скорочення - Закон № 1961-IV) та Законом про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закон № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закон № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки, спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону № 1961-IV, а саме не переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ «СК «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №1/03-11/2016 від 03.11.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Суд звертає увагу, що за наслідками розгляду доводів касаційної скарги МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.09.2021 у цій справі дійшла висновку, що відступати від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2020 у справі № 910/14293/19, про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за допущене страховиком прострочення виплати страхового відшкодування, підстав не вбачається.
У згаданій постанові від 07.09.2021 № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.14.21-9.14.23 зазначила таке: "У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV.
У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ".
Враховуючи вказану правову позицію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Проте, як вказувалось вище, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Вирішуючи питання про відлік строку позовної давності на заявлення позовних вимог, суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 та зазначає таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Отже, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти «а», «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Як зазначалось, судом встановлено факт ліквідації ПрАТ «СК «Україна» ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ «Маркс.Капітал» з позовом у цій справі, що розглядається.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Судом встановлені обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду від 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності та свідчать про звернення з позовом до МТСБУ 28.01.2022 в межах такого строку.
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а тому дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Не беруться до уваги доводи відповідача щодо неправомірності нарахування пені, оскільки не стосуються предмету спору у даній справі, так як позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відхилені судом та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Судом також встановлено, що у прохальній частині позовної заяви, позивач просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у відповідності до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України наведено лише попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та планує понести у зв'язку розглядом справи, а відтак вказана вимога може бути розглянута судом, у разі подання позивачем відповідної заяви у строки визначені приписами ГПК України.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36019, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у розмірі 2 406 грн 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 9 857 грн 67 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.05.2022
Суддя Л. Г. Пукшин