Справа № 364/925/21
Провадження № 2/364/25/22
10.05.2022 року, Володарський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Моргун Г. Л.,
за участі секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в селищі Володарка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
(РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
представник позивача Павлецька Марина Анатоліївна
(адвокат, свідоцтво № 000721, діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги, адреса: АДРЕСА_2 , № тел.: НОМЕР_2 , е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до
ОСОБА_2
(РНОКПП не зазначено, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області 05.08.2010 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 )
третя особа:
Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області код ЄДРПОУ 04359732 (адреса: вул. Миру, 4, смт Володарка, Київська область, 09310, e-mail: volodarka.gromada@gmail.com)
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
12.11.2021 року позивачка звернулася до суду із вказаною позовною заявою, зазначаючи, що їй на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою : АДРЕСА_1 . В даному будинку зареєстрована, але з 2015 року не проживає ОСОБА_2 . В добровільному порядку знятися з реєстрації вона відмовляється, а в іншому порядку окрім судового не має можливості, оскільки остання порушує її право на вільне володіння, користування та розпорядження належним їй житловим будинком.
Позивачка, посилаючись на неможливість вирішення даного питання в іншому порядку аніж в судовому та на ст. ст. 49, 175, 177 ЦПК України просить суд :
-визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
-зобов'язати Володарську селищну раду Білоцерківського району Київської області провести зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстрації за за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 19.11.2021 року провадження у справі було відкрито та призначено підготовче судове засідання на 20.12.2021 року.
20.12.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 20.01.2022 року у зв'язку з неявкою позивача та представника позивача.
20.01.2022 року у підготовчому судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги. Відповідач про відкриття провадження у справі та про час і місце проведення підготовчого судового засідання не повідомлена, у зв'язку з чим суд відкладає підготовче судове засідання на 17.02.2022 року та одночасно продовжує процесуальні строки.
17.02.2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.03.2022 року на 11:00 годину .
15.03.2022 року розгляд справи не відбувся та за клопотання представника позивача, яка мотивувала своє клопотання тим , що вона не має можливості прибути на розгляд справи через воєнний стан оголошений в Україні, оскільки вона виїхала разом з дитиною на територію західної України ( а.с.53). Розгляд справи був відкладений на 10.05.2022 року
10.05.2022 року представник позивача підтримала позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Просила суд позов задовольнити з врахуванням її заяви про зменшення позовних вимог від 12.03.2022 року де вона відмовилася від вимоги про зобов'язання Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області провести зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстрації за за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 54-58).
Відповідачка ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена шляхом направлення судових повісток рекомендованим листом із повідомленням, однак конверти із поштовими відправленнями повернулись на адресу суду з відміткою пошти « адресат відсутній за вказаною адресою ». Наразі була повідомлена у порядку, передбаченому ч.11 ст.128, ч.10 ст.187 ЦПК України шляхом здійснення її виклику в судове засідання через розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України ( а.с. 24, 30, 39).
Так, відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних чи доказів.
Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області проти задоволення позову не заперечувала, про що надали суду відповідну заяву ( а.с. 23). Одночасно просить суд розгляд справи проводити за їх відсутності.
Судовий розгляд справи здійснюється з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивачка та її представник про що вони повідомили в судовому засіданні, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України. Суд розглядає справу у відсутність відповідача в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
Суд, ознайомившись із позовною заявою, взявши до уваги позицію позивача, за відсутності відзиву відповідача на позовну заяву, заслухавши позивача в якості свідка, свідків, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою : АДРЕСА_1 . На ствердження названого факту позивачка надала витяг про державну реєстрацію прав № 33340219 від 29.02.2012 року ( а.с.9). В будинку належному позивачці зареєстрована з 06.08.2010 року відповідачка, яка є її невісткою. Однак, починаючи з грудня 2015 року вона з сином позивачки сімейно-шлюбні стосунки не підтримує. В даний час створила іншу сім'ю та проживає з іншим чоловіком.
Згідно довідки № 364 від 21.10.2021 року відповідач ОСОБА_2 в названому житловому будинку не проживає з 2015 ( а.с. 10).
Пленум Верховного Суду України в частині 2 пункту 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема ст.9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).
При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку про що зазначено в ст.72 Житлового кодексу УРСР.
Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з'ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право.
Статтею 41 Конституції України визначено кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення статті 391 Цивільного кодексу України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до положень ч. 1, 5 статті 403, ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім'ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України».
Крім того, згідно Постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року по Справі № 638/13030/13-ц, колегією суддів зроблено наступні висновки: «У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користування житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користування житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло».
Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становлять вимоги позивачки про позбавлення права користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказуючи на те, що відповідачка зареєстрована за адресою житлового будинку, однак починаючи з 2015 року не проживає в ньому, не несе тягар утримання житла, та порушує право позивачки як власника нерухомого майна на реалізацію права користування та розпорядження належним на праві власності майном.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.
В судовому засіданні свідки: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , надали свідчення, що відповідачка у належному позивачці житловому будинку значний проміжок часу не проживає (більше року). Витрат на утримання будинку не несе.
З урахуванням наведеного, у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками, даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи судом не встановлено, покази свідків об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що відповідачка не є власником будинку, який належить на праві власності позивачу, між сторонами відсутній договір щодо права та порядку користування відповідачем житловим будинком, відповідачка не проживає у згаданому будинку більше як декілька років, комунальні послуги не сплачує та більше того, доказів того, що їй чиняться перешкоди у вселенні у вказане житло суду також не було надано.
При цьому судом урахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивачів права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень своїх прав, в даному випадку шляхом визнання особи відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на нежитлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, позивачка є повноправною власницею будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а реєстрація відповідача за вказаною адресою, перешкоджає позивачці вільно володіти та розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги ту обставину, що позовні вимоги задоволено повністю, а позивачем при зверненні до суду із позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 908,00 гривень, то вказані кошти підлягають стягненню із відповідачки на користь позивачки.
Керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст.16, 317, 321, 346, 383, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 259, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2
третя особа: Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити .
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області 05.08.2010 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) такою, що втратила право користування житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Володарським РВ ГУ МВС України в Київській області 05.08.2010 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 908,00 гривень.
Повний текст рішення виготовлено 13.05.2022 року.
Копію рішення направити ОСОБА_2 - для відому.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення рішення.
Суддя: Г. Л. Моргун