Справа № 359/2581/22
Провадження № 1-в/359/178/2022
06 травня 2022 року м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 , представника колонії ОСОБА_4 , засудженого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду з технічною фіксацією клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за вироком Олевського районного суду Житомирської області від 15.11.2019 року за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років вісім місяців, про умовно дострокове звільнення від відбування покарання,
02.05.2022 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшло вищезазначене клопотання засудженого ОСОБА_5 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, на підставі ст. 81 КК України. Клопотання обґрунтовано тим, що він вже відбув 2/3 строку покарання та за час відбування покарання став на шлях виправлення, оскільки у нього стягнення відсутні. Також зазначив, що він на даний момент не працевлаштований у зв'язку з незадовільним станом здоров'я. Враховуючи вищезазначене просив суд звільнити його умовно-достроково від відбування покарання.
У судовому засіданні засуджений клопотання підтримав та просив суд задовольнити його.
Прокурор у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала, оскільки матеріали особової справи засудженого свідчать про те, що останній за час перебування в БВК № 119 не довів, що став на шлях виправлення.
У судовому засіданні представник адміністрації БВК заперечував проти задоволення клопотання.
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи в їх сукупності, вважає клопотання не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Вироком Олевського районного суду Житомирської області від 15.11.2019 року за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років вісім місяців.
Згідно вищевказаного вироку засуджений ОСОБА_5 відбуває покарання в Бориспільській ВК № 119.
Згідно ч. 1 ст. 81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. За змістом даної норми умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є правом, а не обов'язком суду.
Для застосування звільнення, згідно п. 2 ч. 3 ст. 81 КК України, необхідно щоб засуджений фактично відбув не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі.
Відповідно до п. 11 ППВСУ "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" № 2 від 26.04.2002 р., при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.
Таким чином, на момент розгляду клопотання ОСОБА_5 відбув 2/3 строку призначеного покарання, оскільки засуджений за тяжкий злочин.
Згідно ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до коментованої ст. 81 КК України, сумлінна поведінка - це не тільки пасивна форма поведінки, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, порушень правил внутрішнього розпорядку, а й активна форма поведінки засудженого, яка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання. Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти постійну свідому участь у суспільно корисній праці, систематичне виконання і перевиконання виробничих завдань, сумлінне виконання трудових обов'язків і дорученої роботи, якість її виконання, прагнення до вдосконалення наявного фаху, спеціальності, придбання спеціальності, відсутність трудових порушень, прогулів, відмов від роботи, дбайливе ставлення до довіреного майна, інструментів, суворе додержання правил охорони праці і техніки безпеки тощо.
Виходячи з приписів ст. 81 КК України, висновок суду про виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі, а не за час, який безпосередньо передує розгляду подання.
Також пунктом 2 вищезазначеної ППВСУ передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. Крім того, пунктом 17 даної Постанови передбачено, що під час судового розгляду справ даної категорії, судам слід ретельно з'ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці, додержання ним вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених та інше. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення.
Таким чином, висновок суду про виправлення засудженого повинен бути зроблений і з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також даних, що характеризують його особу.
З матеріалів особової справи вбачається, що засуджений ОСОБА_5 знаходиться в місцях позбавлення волі з 28.03.2018 року.
Під час перебування в державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)» зарекомендував себе посередньо, стягнень та заохочень не мав. До праці не залучався. Під час перебування з державній установі «Житомирська виправна колонія (№4)» зарекомендував себе негативно, за допущене порушення встановленого порядку відбування покарання 1 раз притягувався до дисциплінарної відповідальності. Допущене порушення виражалось у порушенні розпорядку дня. Заохочень не мав, до праці не залучався.
В державній станові «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» відбуває покарання з 13.03.2018 року. За час відбування покарання характеризується посередньо. Стягнень та заохочень не має.
В майстерні установи не працевлаштований у зв'язку з особистим небажанням. Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, адекватно реагує на критику в свою адресу. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, але робить це з метою отримати поблажливість. Спальне місце та приліжкову тумбочку утримує у чистоті і порядку, має охайний зовнішній вигляд. Не приділяє уваги необхідності дбайливого ставлення до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснення за ними належного догляду, використання їх тільки за призначенням. До виконання передбачених законом норм вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість. Намагається самостійно виконувати роботи із самообслуговування, достатніх навичок для самостійного їх виконання не має. Безвідповідально ставиться до виконання робіт із благоустрою установи, не вбачає суспільної необхідності у їх виконанні. Намагається дотримуватись вимог пожежної безпеки. Перебуває на профілактичному обліку установи, як схильний до самогубства членоушкодження. Згідно вироку позову не має. Вину у скоєному злочині визнав повністю. Під час проведення із засудженим соціально-виховної роботи для досягнення мети виправлення та ресоціалізації, визначений середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що засуджений ОСОБА_5 має нестабільну лінію поведінки, яка постійно змінюється. З початку він характеризувався негативно, а в подальшому вже почав змінювати свою поведінку в кращу сторону, однак засуджений не працевлаштований та заохочень правами начальника колонії не має. Така поведінка засудженого не може свідчити про його чесне та сумлінне ставлення до праці за весь період відбування покарання та те, що засуджений твердо став на шлях виправлення. Аналіз даних про особу засудженого вказує на те, що засуджений на даний момент не досяг необхідного ступеню виправлення.
Злочин за вчинення, якого був засуджений ОСОБА_5 є умисним корисливим злочином проти власності, та згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. При цьому суд звертає увагу, що раніше ОСОБА_5 засуджувався за аналогічний злочин, проте на шлях виправлення не став та знову продовжив свою злочину діяльність.
Таким чином, незважаючи на те, що засуджений ОСОБА_5 відбув встановлену законом частину строку покарання, однак матеріали особової справи не містять відомостей про те, яким чином засуджений своєю поведінкою та сумлінним ставленням до праці довів своє виправлення.
За таких обставив, враховуючи тяжкість та характер вчиненого ОСОБА_5 злочину, дані про особу засудженого, його нестабільну поведінку, яка змінювалася, та останній спочатку під час відбування покарання характеризувався з негативного боку, відмовляється від працевлаштування в установі колонії, і на даний час заохочень не має, а тому пройшло ще недостатньо часу для його виправлення, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що засуджений не має усіх належних умов, передбачених ст. 81 КК України, для його умовно-дострокового звільнення.
З огляду на це, суд вважає, що підстави для задоволення даного клопотання відсутні.
Враховуючи зазначене, на підставі ст. 81 КК України, ст. 158 КВК України та керуючись ст. 376, 536-539 КПК України, суд
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за вироком Олевського районного суду Житомирської області від 15.11.2019 року за ч.3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч.4 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років вісім місяців, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду на протязі 7 днів з дня проголошення шляхом подання апеляції через Бориспільський міськрайонний суд Київської області.
Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.
Оголошення повного тексту ухвали суду здійснити о 10.10 год. 10.05.2022 року.
Суддя ОСОБА_1