іменем України
22 лютого 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/1627/21
Головуючий у першій інстанції - Пархоменко П. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/402/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
із секретарями - Патук А.А., Шкарупою Ю.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бахмацької міської ради Чернігівської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2021 року (місце ухвалення - м. Бахмач) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей. В обґрунтування позову посилалась на те, що сторони з 2003 року перебували в цивільному шлюбі та від спільного сімейного життя мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Вказує, що з 2018 року сімейні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, будь-які договори з цього приводу з відповідачем не укладались, проте продовжують проживати за однією адресою, оскільки іншого місця проживання вона не має.
Позивачка зазначає, що відповідач проживаючи разом з нею та дітьми самоусунувся від виховання та утримання дітей, не цікавиться їхнім матеріальним забезпеченням, станом здоров'я, фізичним, духовним та моральним розвитком, що підтверджується відповідними доказами.
Крім того, позивачка посилається на те, що відповідач постійних доходів та постійного місця роботи не має, зловживає алкогольними напоями, поводиться агресивно, вчиняє сварки, застосовує фізичну силу до неї в присутності неповнолітніх дітей, намагається позбавити її разом з дітьми права проживання в будинку, про що свідчать її неодноразові звернення до відділу поліції щодо вчинення домашнього насильства. За фактами вчинення домашнього насильства на відповідача були складені протоколи про адміністративні правопорушення, проте постановами суду провадження у справах було закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
ОСОБА_1 , посилаючись на Закон України «Про охорону дитинства», ст. 7, 141, 150, 153, 155, 160-161 СК України, у позові просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю та стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір.
Рішенням Бахмацького районного суду від 25.11.2021 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей, задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 , яка на час розгляду справи проживає по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду обґрунтовано тим, що враховуючи відсутність між сторонами згоди, судом надано першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та визначення місця проживання їх з матір'ю не випливатиме на взаємовідносини батька з дітьми, оскільки таке визначення місця проживання дітей не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Також судом враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18 та у постанові від 23.05.2018 у справі 682/966/17.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Ковалюх В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бахмацького районного суду від 25.11.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
За доводами скарги оскаржуване рішення суду є необгрунтованим та незаконним через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
У скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що будинок по АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 та він забезпечує належні побутові умови в будинку, а позивачка не є навіть співвласником цього будинку.
Зазначає, що позивачкою не надано належних доказів, що відповідач ухиляється від обов'язку виховання та матеріального забезпечення своїх неповнолітніх дітей.
В обґрунтування скарги заявник вказує, що при визначенні місця проживання дітей з матір'ю, судом не були враховані пояснення позивачки в судовому засіданні про те, що вона не буває вдома 12 днів на місяць та не була безпосередньо заслухана думка старшої дитини ОСОБА_3 , обмежившись лише посиланням на висновок органу опіки та піклування.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 та Службою у справах дітей Бахмацької міської ради Чернігівської області до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У поданій заяві від 25.01.2022 начальник Служби у справах дітей Бахмацької міської ради Чернігівської області І. Смаглюк просить провести розгляд справи без участі представника служби. Також зазначає, що питання визначення місця проживання дітей розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Бахмацької міської ради і висновок щодо розв'язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей затверджено рішенням виконавчого комітету Бахмацької міської ради 13.10.2021 № 273. Вказаним висновком визначено місце проживання дітей з матір'ю - ОСОБА_1 і цей висновок служба у справах дітей підтримує.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повнісю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 12, 13).
Згідно довідки Виконавчого комітету Бахмацької міської ради Чернігівської області № 746 від 02.03.2021, виданої ОСОБА_1 , неповнолітні діти зареєстровані разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14). А довідкою-характеристикою Бахмацької міської ради на ОСОБА_1 від 16.07.2021 підтверджується її місце реєстрації та проживання за вказаною адресою, інші відомості щодо ОСОБА_1 відсутні (а.с. 22).
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів № 259809712 від 03.06.2021 підтверджується, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 54).
Відповідно до інформації, наданої Бахмацьким дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) № 4 «Теремок», ОСОБА_4 є вихованцем вказаного закладу з 22.06.2018. Дитиною опікується мати, а саме оплачує за харчування дитини, забезпечує сина канцелярським приладдям, костюмами на свята та розваги. Дитина завжди охайна. До садочку дитину приводить та вчасно забирає мати або старша сестра. Батько не приймає участі у вихованні сина, жодного разу сина не приводив і не забирав із закладу (а.с. 18).
Згідно з характеристики, наданої ОСОБА_1 класним керівником ОСОБА_3 , навчанням та вихованням доньки займається мама, яка постійно контролює навчальну діяльність дитини, її поведінку, надає їй емоційну підтримку, здійснює належне виховання. Батько дитини навчанням дитини не цікавиться, зловживає спиртними напоями, вчиняє в сім'ї сварки, внаслідок яких дитина часто приходила до школи з непідготовленими уроками. Така поведінка батька негативним чином впливає на успішність її навчання (а.с. 19-20).
З матеріалів справи, а саме довідки КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» від 24.11.2020, убачається, що ОСОБА_1 працює в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» на посаді молодшої сестри з догляду за хворими відділення інтенсивної терапії загального профілю з 01.01.2020 (а.с. 15) та за місцем роботи характеризується виключно позитивно, трудолюбива, дисциплінована, відповідальна, користується повагою та авторитетом в колективі (а.с. 21).
Матеріали справи містять графік обліку використання робочого часу відділення інтенсивної терапії загального профілю КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» ОСОБА_1 за листопад 2021 року (а.с.107) та довідки КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1 від 24.11.2020, 15.02.2021 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за 2020 - 2021 роки (а.с. 16, 17).
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання дітей від 31.08.2021 сторони проживають та зареєстровані у будинку за адресою АДРЕСА_1 разом з двома неповнолітніми дітьми. Умови проживання хороші, діти мають окремі спальні місця. У кімнаті ОСОБА_5 є місце для навчання. Сезонним одягом та взуттям діти забезпечені, мають повноцінне раціональне харчування. Стосунки між батьком та дітьми позитивні, між матір'ю та дітьми також позитивні, між батьком та матір'ю дітей напружені. З ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду (а.с. 53, 58, 83).
Довідкою Бахмацької МЛ №266 від 07.09.2021, КНП «Бахмацька міська лікарня» від 13.09.2021 підтверджується, що ОСОБА_2 на обліку у психіатра та нарколога не знаходиться (а.с. 55), а довідками КНП «Бахмацька міська лікарня» №203 та № 272 від 13.09.2021 (а.с. 88) підтверджується, що ОСОБА_1 на обліку у наркологічному та психіатричному кабінетах не знаходиться.
Рішенням виконавчого комітету Бахмацької міської ради Чернігівської області від 13.10.2021 № 273 затверджено висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У вказаному висновку зазначено, що комісія вважає за доцільне вирішити розв'язання спору між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом проживання їх з матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 76, 76 зворот-77).
Судом встановлено, що про існування між сторонами неприязних стосунків свідчать неодноразові звернення позивачки до правоохоронних органів.
За матеріалами справи, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо вчинення відповідачем насильства в сім'ї, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Судової влади України (а.с.23-24), та зі скаргою до керівника ГУНП в Чернігівській області щодо бездіяльності працівників Бахмацького районного відділу поліції ГУНП в Чернгівській області (а.с. 29-31).
Так, постановою Бахмацького районного суду від 02.12.2020 провадження у справі № 728/2046/20 про притягнення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с.25-26).
Постановою Бахмацького районного суду від 02.09.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді 30 годин громадських робіт (а.с. 92).
Також в матеріалах справи міститься копія термінового заборонного припису від 10.09.2021, винесеного щодо ОСОБА_1 у зв'язку зі скоєнням нею домашнього насильства 10.08.2021 відносно ОСОБА_2 строком на 10 діб з 18 год. 00 хв. 10.09.2021 та діє до 10 год. 00 хв. 19.09.2021 (а.с. 89).
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, а ОСОБА_2 , в свою чергу, із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.
Рішенням Бахмацького районного суду від 10.08.2021 в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей відмовлено повністю. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей відмовлено повністю (а.с.50-52).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19.10.2021 рішення Бахмацького районного суду від 10.08.2021 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, відмовлено через порушення судом першої інстанції норм процесуального права на підставі п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Враховуючи встановлені судом та не спростовані сторонами обставини, вбачається, що між сторонами виникли неприязні стосунки та постало питання щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи відсутність між сторонами спільної згоди, судом надано першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та визначення місця проживання їх з матір'ю не випливатиме на взаємовідносини батька з дітьми, оскільки таке визначення місця проживання дітей не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Також за висновком суду, дослідженими судом доказами підтверджено, що позивачка належним чином приділяє увагу вихованню дітей, турбується про їх розвиток, з врахуванням обставин та взаємовідносин між сторонами є необхідність у визначенні місця проживання дітей саме з матір'ю.
Судом першої інстанції враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18 та у постанові від 23.05.2018 у справі 682/966/17.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.( стаття 155 СК України).
Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов'язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім'ї, свого народу та Батьківщини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За змістом статей 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, сторони у зареєстрованому шлюбі не перебувають, зареєстровані та проживають за однією адресою - АДРЕСА_1 , проте відносини між батьком та матір'ю є напруженими.
Апеляційний суд враховує, що працівниками служби у справах дітей було опитано ОСОБА_3 , якій виповнилось 13 років і яка зазначила під час першої бесіди, що бажає проживати з обома батьками, а під час другої бесіди повідомила, що хоче проживати з матір'ю (а.с.77).
Тому рішенням виконавчого комітету Бахмацької міської ради Чернігівської області від 13.10.2021 затверджено висновок щодо розвязання спору про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом проживання їх з матір'ю ОСОБА_1 .
З цього висновку вбачається, що обоє батьки спроможні виконувати обовязки щодо виховання дітей, проте враховуючи інтереси дітей, службою у справах дітей було прийнято рішення про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага ( рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції (995-004) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини ( рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, п.78).
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18 та положення ст. 171 СК України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що при визначенні місця проживання дитини думка самої дитини не є абсолютною для суду і залежить від конкретних обставин справи і рішення повинно відповідати «якнайкращим інтересам дитини.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не було надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачкою або її ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, негативний вплив на виховання дітей або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання дітей з матір'ю суперечить їх інтересам, натомість проживання дитини з батьком буде для них кращим з тих чи інших підстав. Всі заперечення відповідача грунтуються виключно на його твердженні, що дітям буде краще з ним, оскільки він має у власності будинок.
Твердження відповідача, що будинок по АДРЕСА_1 належить на йому праві власності, а позивачка не є навіть співвласником цього будинку і про те, що позивачкою не надано належних доказів, що він ухиляється від обов'язку виховання та матеріального забезпечення своїх неповнолітніх дітей, не можуть бути підставою для скасування рішення суду враховуючи наступне.
Апеляційним судом враховується, що сторони в зареєстрованому шлюбі не перебувають та проживають в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у т.ч. в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Отже, колегія суддів апеляційного суду з урахуванням інтересів малолітніх дітей та забезпечення надалі можливості їх всебічного морального, духовного, культурного, фізичного та психічного розвитку, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 , оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дітей.
При розгляді справи ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом жодних фактів, що визначення місця проживання дитей з матір'ю буде суперечити їх інтересам, не встановлено.
При цьому, визначення проживання дітей з позивачкою не може розцінюватися як їх розлучення з батьком, який має такі ж права, що і мати, та має здійснювати обов'язки щодо виховання та розвитку дітей на рівні з позивачкою.
Батько дитини у разі визначення місця проживання дітей з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з ними, турботу та участі у їх вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду.
Не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення у справі посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом не були враховані пояснення позивачки про її відсутність вдома 12 днів на місяць та те, що не була безпосередньо заслухана думка старшої дитини ОСОБА_3 , обмежившись лише посиланням на висновок органу опіки та піклування, оскільки заслуховування думки дитини є правом, а не обов'язком суду в силу положень ст. 171 СК України. Твердження про відсутність позивачки вдома протягом 12 днів на місяць не мають наперед встановленого значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дітей.
Крім того, колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання дітей разом з матір'ю не свідчить про те, що діти будуть розлучені з батьком, який не позбавлений можливості спілкуватися з дітьми, відновлювати втрачений з ними емоційний зв'язок, брати участь у їх вихованні.
Враховуючи, що виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з матір'ю, чи негативно впливали на їх виховання судом не встановлено, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визначення конкретного місця проживання дітей з матір'ю за адресою - АДРЕСА_1 з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Так при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітньої дитини за Сімейним кодексом України поняття місця проживання має інший зміст. Це - не конкретна адреса і не конкретний населений пункт із вказівкою на будинок, а саме особа, з якою має проживати дитина.
Відповідно до ст. 161 СК України це може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини, а також орган опіки та піклування. Дана позиція узгоджується також зі змістом статті 33 Конституції України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», за якими кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання на її території, а «прив'язування» одного з батьків, з яким вирішено залишити проживати дитину, до проживання за конкретною адресою безпосередньо суперечить вищевказаному конституційному принципу вільного вибору місця проживання.
Таким чином, з урахуванням викладеного та встановлених судом обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення зміні, шляхом виключення з резолютивної частини посилання на визначення місця проживання дітей разом з позивачкою за конкретною адресою є безпідставними на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2021 року змінити, виключивши з резолютивної частини абзацу 2 наступні слова: «яка на час розгляду справи проживає за адресою АДРЕСА_3 ».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 12.05.2022.
Головуючий Судді :