іменем України
23 лютого 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/4352/21
Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/319/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 листопада 2021 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення - 09.11.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалась, що 20.12.2014 між нею та адвокатом Єсиневич Т.В. укладено договір про надання правової допомоги строком на шість місяців та було сплачено відповідачу 3000 грн.
Позивачка зазначає, що 23.02.2015 відповідачка в односторонньому порядку, всупереч положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», розірвала з нею договір, залишивши її без правової допомоги та не повернула сплачені кошти.
ОСОБА_2 була притягнута до дисциплінарної відповідальності, а саме рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2015 ОСОБА_2 зупинено право на заняття адвокатською діяльністю на три місяці. Постановою Київського адміністративного апеляційного суду від 25.07.2016 в задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування вказаного рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, відмовлено і постанова апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.11.2018.
Посилається, що ОСОБА_2 подавала чотири позови до суду про стягнення боргу за договором про надання правової допомоги, про захист честі та гідності, останній з яких за її заявою було залишено без розгляду. Саме у справі №750/3925/16 ОСОБА_2 подала заяву про зміну підстав позову, де, на переконання позивачки, завідомо умисно розповсюдила недостовірну інформацію, яка викладена в образливій формі. Позивачка наголошує, що після оголошення в судовому засіданні даної заяви, вона перенесла гіпертонічний криз, а у подальшому тривале лікування. Тому внаслідок дій відповідача їй було спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в сумі 10000 грн.
В позові ОСОБА_1 просить: визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі наступну недостовірну інформацію, викладену в заяві ОСОБА_2 під час судового засідання в Деснянському районному суді м. Чернігова у справі №750/3925/16-ц, а саме, що «23 лютого 2015 року, перебуваючи в кабінеті адвоката Єсиневич Т.В. в присутності сторонніх осіб ОСОБА_1 паплюжила честь, гідність, ділову репутацію адвоката Єсиневич Т.В., що полягало в словесних образах, плевками в обличчя та кидання книжок в адвоката ОСОБА_2 »;
зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію щодо неї, а саме, що « ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи в кабінеті адвоката Єсиневич Т.В. в присутності сторонніх осіб ОСОБА_1 паплюжила честь, гідність, ділову репутацію адвоката Єсиневич Т.В., що полягало в словесних образах, плевками в обличчя та кидання книжок в адвоката Єсиневич Т.В.» шляхом надіслання на її адресу листа із спростуванням недостовірної інформації у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 10000 грн в рахунок відшкодування завданих моральних страждань.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.11.2021 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано тим, що інформація, викладена ОСОБА_2 у заяві Деснянському районному суду м. Чернігова від 16.02.2017 у справі № 750/3925/16-ц, не підлягає спростуванню, оскільки ця інформація була визначена підставою пред'явлення позову і стосувалась його предмета, була доказом у справі. Також за висновком суду, відповідач реалізував своє гарантоване право на звернення до суду за захистом свого цивільного права і під час розгляду справи у Деснянському районному суді м. Чернігова реалізував своє процесуальне право, передбачене ст. 31 ЦПК України, надавши заяву про зміну підстав позову, тому це не є поширенням недостовірної інформації.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.11.2021 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
За доводами скарги судом неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги заявниця посилається, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи», а саме п. 15, 17. Вважає, що не було доведено факт поширення відповідачем недостовірної інформації в судовому засіданні Деснянського районного суду м. Чернігова шляхом подачі чергової заяви про зміну підстав позову.
Заявниця стверджує, що поширена відповідачкою недостовірна інформація спричинила порушення її особистих немайнових прав, передбачених ст. 297 ЦК України.
Заявниця не погоджується з висновком суду про те, що зазначена відповідачкою інформація у поданій суду заяві не підлягає спростуванню, оскільки вважає, що вказана у заяві відповідачки інформація була способом образи та наклепу з метою приниження її честі та гідності, враховуючи положення п. 17 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України.
Наголошує, що судом першої інстанції були неповно досліджені матеріали справи та надані докази, а саме ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2017 у справі № 750/3925/16-ц, у якій зазначено, що ОСОБА_2 не доведено обґрунтованості пред'явлення позову та 03.02.2017 нею було подано заяву про залишення позову без розгляду, що, на переконання заявниці, є визнання відповідачем факту, що вказана нею інформаціяі не була доказом у справі.
За доводами апеляційної скарги, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, в той час як нею, позивачем, доведено факт поширення недостовірної інформації відповідачем, у зв'язку з чим були порушені особисті немайнові права, закріплені у ст. 297 ЦК України, та є підставою для відшкодування моральної шкоди.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_2 подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явилась, поштова кореспонденція (судові повістки), які двічі направлялись за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області (а.с. 40) повернулись до апеляційного суду не врученими із зазначенням причин повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, неодноразове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 .
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 20.12.2014 між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги, строк дії якого був встановлений до 20.06.2014 (а.с. 6).
23.02.2015 ОСОБА_2 був направлений лист на адресу ОСОБА_1 , в якому повідомляла, що договір про надання правової допомоги від 20.12.2014 вважається розірваним з 23.02.2015 (а.с.7).
Рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області № 16-3/15 від 17.04.2015 порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 (а.с. 8).
Рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Чернігівської області №17-2/15 від 22.05.2015 адвоката ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження (а.с.9).
Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №XI-027/2015 від 11.12.2015 рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 22.05.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким адвоката ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці (а.с. 10-11).
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 оскаржила рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області від 22.05.2015 та рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2015 в судовому порядку.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2015, в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2016 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 в частині задоволених вимог ОСОБА_2 і ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 залишена без змін (а.с. 12-15).
Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що 18.04.2016 ОСОБА_2 звернулась до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн (а.с.16).
За матеріалами справи, ОСОБА_2 під час розгляду цивільної справи №750/3925/16 неодноразово збільшувала розмір позовних вимог, що підтверджується її відповідними заявами від 28.07.2016 та 09.11.2016 (а.с.17,18).
Так, 16.02.2017 під час розгляду цивільної справи №750/3925/16-ц представником ОСОБА_2 - адвокатом Роговець В.Д. було подано заяву про зміну підстав позову, в якій вона просить визнати дії ОСОБА_1 такими, що паплюжать честь, гідність та ділову репутацію. У поданій заяві вказано, що «23 лютого 2015 року, перебуваючи в кабінеті адвоката Єсиневич Т.В., в присутності сторонніх осіб ОСОБА_1 паплюжила честь, гідність, ділову репутацію адвоката Єсиневич Т.В., що полягало в словесних образах, плевками в обличчя та кидання книжок в адвоката Єсиневич Т.В.» (а.с. 19).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2017 у справі №750/3925/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду на підставі положень п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України відповідно до поданої 01.04.2017 заяви ОСОБА_2 (а.с.23-24,25-26).
У позові ОСОБА_1 посилалась на те, що наявність причинного зв'язку між протиправними діями ОСОБА_2 та заподіянню моральної шкоди підтверджується відповідними доказами, а саме: супровідним листком ЧМЛ № 3 № 2913 від 16.02.2017 (а.с. 20), повідомленням ЛНЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 27 від 03.03.2017 (а.с.21), листом Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради 03.02.2017 (а.с.22), витягом з кримінального провадження №12016270010002174, №42016271010000088 та заявою від 05.03.2016 (а.с.30-33).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в задоволенні якого відмовлено рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.12.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 19.03.2018 (а.с.64-67, 68-73).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд прийшов до висновку, що інформація, викладена ОСОБА_2 у заяві Деснянському районному суду м. Чернігова від 16.02.2017 у справі № 750/3925/16-ц, не підлягає спростуванню, оскільки ця інформація була визначена підставою пред'явлення позову і стосувалась його предмета, була доказом у справі. Також за висновком суду, відповідач реалізував своє гарантоване право на звернення до суду за захистом свого цивільного права, і під час розгляду справи у Деснянському районному суді м. Чернігова реалізував своє процесуальне право, передбачене ст. 31 ЦПК України, надавши заяву про зміну підстав позову, тому це не є поширенням недостовірної інформації.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з”ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Конституцією України також гарантується право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір(ст. 34).
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, гідність і честь інших людей.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.
Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК України).
Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (п.1), беручи до уваги зазначені вище конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.ч.4, 7 ст.277 ЦК України).
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своєособисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України, роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 18 названої вище постанови, обов'язок довести, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Разом з тим, пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1 передбачено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.
Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
За змістом ст.277 ЦК України, звернення особи до органів державної влади не можуть розглядатися як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично на меті цих дій було приниження честі, гідності і ділової репутації певної особи.
Між тим суд враховує, що право на доступ до суду - це право людини, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Воно випливає з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України. Воно в подальшому деталізується в процесуальних кодексах (ст. ст.3, 4 ЦПК України, ст. 5 КАС України).
Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи наведені норми права та встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_2 від 16.02.2017 була направлена не на розповсюдження недостовірної інформації щодо позивачки, а це була реалізація процесуального права, визначеного ст. 31 ЦПК України, що не може бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За матеріалами справи, сторони у справі є учасниками іншої цивільної справи № 750/3925/16-ц, яка перебувала в проваджені Деснянського районного суду м. Чернігова за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Під час розгляду вказаної справи, 16.02.2017 ОСОБА_2 було подано заяву про зміну підстав позову, інформація в якій наведена як у процесуальному документі та підлягала оцінці судом як доказ при ухвалені судового рішення у межах розгляду іншої справи. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2017 позов у справі № 750/3925/16-ц залишено без розгляду на підставі положень п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України в редакції чинній на момент вникнення спірних правовідносин.
Такої мети відповідача ОСОБА_2 як цілеспрямоване приниження честі та гідності позивачки ОСОБА_1 шляхом викладення спірної інформації у заяві від 16.02.2017, як судом першої, так і апеляційної інстанцій не встановлено.
Відповідно, відсутній і причинно-наслідковий зв'язок між відомостями, викладеними у відзиві, та погіршенням стану здоров'я позивачки.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки процесуальним законом передбачений спеціальний порядок дослідження і оцінки доказів, зазначених у відзиві, правові підстави для захисту честі та гідності із стягненням компенсації моральної шкоди у межах розгляду даної справи - відсутні.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до висловлення незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду доводи скарги про те, що вказана у заяві відповідачки інформація була способом образи та наклепу з метою приниження її честі та гідності згідно п. 17 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки ці доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права.
Є безпідставними та не спростовують правильних висновків суду доводи скарги про те, що спірною заявою відповідачка принизила її честь і гідність та завдала моральних страждань, враховуючи, що ОСОБА_1 зверталась до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернігівської області та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргами про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду скарги було винесено рішення від 11.12.2015 про притягнення адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2016. В подальшому ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в ході розгляду якої і була подана оспорювана заява від 16.02.2017.
Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 , оприлюднюючи свою заяву у суді, принизила честь та гідність заявниці.
Згідно зі статтею 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У даному випадку, при розгляді цивільної справи № 750/3925/16-ц, ОСОБА_2 діяла на підставі положень ст. 31 ЦПК України, користуючись своїм процесуальним правом на зміну підстав позову. Таким чином, зазначена у заяві від 16.02.2017 інформація стосовно поведінки ОСОБА_1 є вираженням своєї думки і поглядів.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст зазначеної відповідачем у заяві інформації щодо позивача в її системному зв'язку з фактичними обставинами справи, встановив, що позивачка не довела факт поширення про неї негативної та недостовірної інформації, яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію, а викладені у заяві обставини є процесуальним правом на зміну підстав позову в рамках розгляду іншої цивільної справи, а не поширенням недостовірної інформації.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст постанови складено 11.05.2022.
Головуючий Судді: