Справа № 759/12411/21
Провадження № 22-ц/801/783/2022
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
05 травня 2022 рокуСправа № 759/12411/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,
учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Павленко І.В., дата складення повного тексту рішення невідома,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В червні 2021 року Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що житловому помешканню, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , надаються житлово-комунальні послуги.
01 січня 2018 року між комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку АДРЕСА_1 , а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачених вказаним договором.
Внаслідок неналежного виконання вказаних зобов'язань у відповідача виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 лютого 2018 року по 31 грудня 2020 року в сумі 15011,74 грн, а також збитки від інфляції - 1534,80 грн, 3% річних - 675,65 грн, які просив стягнути позивач.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» заборгованість за житлово - комунальні послуги в загальному розмірі 17222,19 грн, з яких: заборгованість за житлово-комунальні послуги 15011,74 грн; збитки від інфляції 1534,80 грн, 3% річних 675,65 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2700 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем на виконання вимог ст. 81 ЦПК України, доведено що у відповідача утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги перед позивачем за період з лютого 2018 по грудень 2020 розмір заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги становить 15011,74 грн, збитки від інфляції - 1534,80 грн, 3% річних - 675,65 грн.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову та провести розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув належної уваги на те, що договір був укладений між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та ОСОБА_2 01 січня 2018 року, який є вихідним днем. Крім того в п. 22 зазначеного договору вказано, що договір набирає чинності з 13 травня 2011 року та діє до 13 травня 2014 року. Звертає увагу на те, що в преамбулі договору зазначено директора КП «Житло-сервіс» Марущака В.М., натомість станом на 01 січня 2018 року директором був ОСОБА_3 . З огляду на вказані обставини вважає, що вказаний договір є підробленим. Крім цього, вказує що вона договір взагалі не підписувала, а підпис який міститься на останньому їй не належить. З поміж вказаного, також вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження надання ними будь-яких житлово-комунальних послуг.
Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Будинок АДРЕСА_1 був переданий в КП «Житло-Сервіс» для обслуговування на підставі наказу № 270 від 21 жовтня 2007 року Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (а.с. 5).
Відповідно до п. 2.2 статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання житлово-комунальних послуг споживачам відповідно до укладених договорів. Проектні, будівельно-монтажні, ремонтно-будівельні, монументально-декоративні, художньо-оздоблювальні, слюсарно-столярні, проектно-конструкторські роботи і послуги, пов'язані з ними. Надання ріелторських, транспортних та платних побутових послуг. Виготовлення та реалізація бетонних виробів, зокрема тротуарної плитки. Виконання функцій замовника будівництва житлових будинків і об'єктів обслуговування населення, комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, капітальних ремонтів житлових та нежитлових будинків і споруд відповідно до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Надання консультаційних послуг щодо нерухомого майна і набуття, зміни права власності на нерухоме майно. Інші види господарської діяльності, передбачені законодавством України, з метою отримання прибутку (доходу) (а.с. 6-7).
01 січня 2018 року між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, пунктом 22 якого передбачено, що цей Договір набирає чинності з 13 травня 2011 року після його підписання і діє на термін три роки до 13 травня 2014 року. У разі коли за місяць до закінчення дії цього Договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей Договір вважається продовженим на наступний термін (а.с. 8-9).
Згідно розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з лютого 2018 по грудень 2020 розмір заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги становить 15011,74 грн, збитки від інфляції - 1534,80 грн, 3% річних - 675,65 грн (а.с. 11-12).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 4 статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартир та нежитлових приміщень у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
З огляду на викладене, власник майна повинен нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 189-VIII (введений в дію з 01 травня 2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. ч. 3 та 4 ст. 8, ч. ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10 червня 2018 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №461/12597/15-ц, від 09 серпня 2019 року №459/3958/15-ц).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що позивач не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження фактичного надання позивачем та користування відповідачем житлово-комунальними послугами за адресою: АДРЕСА_3 , однак колегія суддів не погоджується із твердженням апелянта з огляду на наступне.
Відповідно до п. п. 1, 6, 9 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. п. 1, 5, 8 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII виконавець зобов'язаний: забезпечувати своєчасність, безперервність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; вести облік вимог (претензій) споживачів у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт.
Водночас факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги (що є порушенням умов договору у розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України) повинен бути зафіксований належним чином (на це звертає увагу Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №640/18143/16-ц).
Так, ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV передбачає, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії. У разі встановлення за результатами аналізу факту погіршення нормованих показників якості води, витрати споживача, які він здійснив при оплаті вартості проведення аналізу води, підлягають компенсації за рахунок виконавця/виробника.
Нормою ст. 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII встановлено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, централізованого постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
У своїй постанові від 07 лютого 2018 року у справі №521/6969/15-ц Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.
Оскільки Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» надавались відповідачу житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, за адресою: АДРЕСА_3 , яка отримувала вказані послуги і користувалася ними, у відповідача виник обов'язок оплатити ці послуги, а в свою чергу, у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача із претензіями до позивача та складання між сторонами акта - претензії, то доводи апеляційної скарги про те, що житлово-комунальні послуги, надані позивачем за якісними та кількісними показниками не відповідають вимогам законодавства, не підтверджено відповідачем належним чином.
При цьому, наявні у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 , адресовані позивачу підтверджують лише факт звернення відповідача з проханням виконати певні роботи та надати інформацію щодо переліку послуг, графіка їх надання та структури тарифу, але не є актами-претензіями у розумінні статті 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідачу не були надані послуги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» чи надані неналежним чином (звернення з претензіями, скаргами).
Крім того, ОСОБА_1 не навела доказів на підтвердження того, що вона оспорювала дії чи бездіяльність позивача.
За умовами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов'язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувала внески на утримання будинку і прибудинкової території, у зв'язку з чим у неї за період з лютого 2018 року по грудень 2020 року виникла заборгованість у розмірі 15011,74 грн., а також збитки від інфляції у сумі 1534,80 грн., три проценти річних у сумі 675,65 грн.
Наявні в матеріалах справи розрахунки є належним доказом на підтвердження розміру заявлених позовних вимог. Матеріали справи не містять доказів, які б його спростовували.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01 січня 2018 року містить суттєві порушення в його істотних умовах не заслуговують на увагу та відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг та/або зазначення в такому відомостей які не відповідають дійсності саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, а тому не є самостійною та безумовною підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Водночас, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що вказаний договір нею оскаржувався, як і не надано таких до суду апеляційної інстанції.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи позов, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді Т.Б. Сало
Т.М. Шемета