Справа № 526/213/22
Провадження № 2/526/232/2022
іменем України
(заочне)
05 травня 2022 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - Киричка С.А.,
з участю секретаря - Широколави О.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Зайця В.П,
представника третьої особи - Панасенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Гадяч цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Гадяцької міської ради в особі Служби у справах дітей Гадяцької міської ради про визначення місця проживання дитини,
встановив:
01 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, вказуючи, що він з ОСОБА_2 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . З самого народження і до цього часу син проживає разом з ним, а мати покинула сім'ю. На даний час останнє , що йому відомо про ОСОБА_2 це те, що з 2020 року вона проживає у Туречинні. Оскільки, він самостійно піклується про сина, то визначення місця проживання дитини необхідне для захисту його інтересів.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Заєць В.П. в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити його повністю.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин.
Представник третьої особи Панасенко О.В. в судовому засіданні зауважила, що доцільно буде визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Сторони по справі мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно довідки, виданої навчальним закладом ОСОБА_3 є учнем Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.Михайла Драгоманова з 01.09.2015 року і по даний час. Вихованням сина займається батько ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_5 .
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №18 від 03.06.2021 року син ОСОБА_6 проживає разом з батьком з липня 2020 року, має всі необхідні для гармонійного розвитку дитини умови, робочий куточок для навчання.
Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини про виконавчому комітеті Гадяцької міської ради від 20.10.2021 року, затвердженого рішенням Гадяцької міської ради від 22.10.2021 року, доцільно визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні ОСОБА_3 висловив своє бажання проживати разом з батьком .
За приписами ст. 7 СК України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Законами України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, положеннях Сімейного Кодексу України, роз'ясненнях, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»
Згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.
Згідно ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала.
Крім того, відповідно до принципу шостого «Декларації прав дитини», яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір'ю.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
За статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтями 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
При визначенні місця проживання дитини необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Під час вирішення спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати дитини, у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду.
У відповідності до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до п. 72 Постанови КМУ від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаних із захистом прав дитини» під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
За таких обставин, оскільки судом встановлено, що протягом тривалого часу, син ОСОБА_3 проживає з батьком, при цьому, умови його проживання є належними, з усіма побутовими зручностями, потрібними для повноцінного проживання, мати хлопчика участі у його вихованні не приймає, суд звертає увагу та враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особистої прихильності ОСОБА_3 до кожного із них, вік дитини, а також, «якнайкращі інтереси дитини», які і мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця їх проживання з одним із батьків, суд вважає, що позовні вимоги батька підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що проживання дітей з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дітей, спілкуванню з ними, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дітей, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання.
В зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ч.1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 141,153,157, 158, 161 СК України, принципом 6 Декларації про права дитини, ст. ст. 3, 12, 13, 77, 81, 259, 268, 273 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Гадяцької міської ради в особі Служби у справах дітей Гадяцької міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити .
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Гадяцький районний суд Полтавської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 12.05.2022 року.
Суддя: С. А. Киричок