ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" травня 2022 р. справа № 300/8521/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про
визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу пенсії за вислугу років;
зобов'язання відповідача зарахувати позивачу трудовий стаж роботи на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні з 04.08.2005 по 05.10.2020 в подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.11.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не призначено позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.11.2021, оскільки в порушення вимог статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не зараховано позивачу до стажу в подвійному розмірі роботу на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні у період з 04.08.2005 по 05.10.2020.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 28.01.2022. У відзиві представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зазначив, що стаття 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовується у випадку призначення пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону, та враховується для обчислення пільгового стажу роботи. На підставі вищевикладеного, представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
За результатом розгляду заяви позивача від 11.11.2021 та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України керуючись пунктами 2-1, 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийняло рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 у періоди:
з 28.08.2000 по 02.08.2005 позивач працювала палатною медичною сестрою опікового відділення в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні;
з 04.08.2005 по 05.10.2020 - палатною медичною сестрою реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні (з 01.08.2019 реорганізовано у КНП "Тлумацька центральна районна лікарня" Тлумацької районної ради Івано-Франківської області (а.с.5).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відповіддю №0900-0207-8/44081 від 24.11.2021 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу. Зазначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовується в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" Законом №2148-VIII від 03.10.2017 мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". До стажу роботи зараховується період роботи на відповідних посадах у відповідних закладах згідно із Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Розділом 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909 від 04.11.1993 визначено заклади, установи та посади, які дають право на пенсію за вислугу років, зокрема - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудові профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями) діагностичних центрів. Цей Перелік є вичерпним і застосовується тільки для осіб, які працюють в цих закладах і на зазначених посадах.
Зазначено, що згідно наданих до заяви документів страховий стаж позивача складає 20 років 01 місяць 21 день. Стаж, необхідний для права на призначення пенсії за вислугу років 26 років 01 місяць. До спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років не враховано період роботи з 20.09.2014 по 25.10.2014, оскільки заявниця перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (а.с.4).
На переконання позивача незарахування відповідачем позивачу трудовий стаж роботи на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні з 04.08.2005 по 05.10.2020 в подвійному розмірі є протиправним, порушує право позивача на пенсійне забезпечення. З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статтей 51, 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Право на пенсію за вислугу років, серед визначених, мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до 02.03.2015 року) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті “е” в абзаці першому слова “незалежно від віку” замінено словами та цифрами “після досягнення 55 років і”; доповнено абзацами дванадцятим -двадцять п'ятим.
Отже, пункт “е” у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року N 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. "а" ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, суперечать положенням ст. ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" N 1788 втратили чинність з 4 червня 2019 року.
Таким чином з 4 червня 2019 року при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 11.11.2021 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.
Так, до Переліку віднесено, зокрема: заклади і установи охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри; аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії; медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи; а також соціального захисту: інтернатні заклади для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих; медичні відділи протезних підприємств.
Як встановлено, згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 у періоди:
з 28.08.2000 по 02.08.2005 позивач працювала палатною медичною сестрою опікового відділення в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні;
з 04.08.2005 по 05.10.2020 - палатною медичною сестрою реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні (з 01.08.2019 реорганізовано у КНП "Тлумацька центральна районна лікарня" Тлумацької районної ради Івано-Франківської області (а.с.5).
За результатом розгляду заяви позивача від 11.11.2021 та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років. Зазначило, що згідно наданих до заяви документів страховий стаж позивача складає 20 років 01 місяць 21 день. Стаж, необхідний для права на призначення пенсії за вислугу років 26 років 01 місяць.
При цьому не зараховано позивачу в подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудовий стаж роботи на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні з 04.08.2005 по 05.10.2020.
Відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Погашення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленому законом порядку, здійснюється відповідно до статті 106 цього Закону.
Договори про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску", діють до закінчення строку дії таких договорів.
Пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Тобто вказаною нормою збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
При цьому, стаття 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач просила відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а стаття 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону та враховується для обчислення пільгового стажу роботи, то відповідач протиправно не зарахував позивачу в подвійному розмір трудовий стаж роботи на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні з 04.08.2005 по 05.10.2020.
Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.11.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 в подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" трудовий стаж роботи на посаді палатної медичної сестри реанімаційного відділення Тлумацької центральної районної лікарні з 04.08.2005 по 05.10.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.11.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.