11 травня 2022 року Справа № 280/5894/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 26616307)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_4 (далі - відповідач 1), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 , щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при виключенні зі списків особового складу частини;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при виключенні зі списків особового складу частини;
стягнути з військової частини НОМЕР_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, за період з винесення рішення по справі №280/7161/20 - 18.12.2020 по день фактичного розрахунку 22.06.2021 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 178100,67 гривні.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_5 з 2014 року по 2019 рік. Проте, у період проходження військової служби йому не у повному обсязі здійснювалось нарахування грошового забезпечення, а саме не у повному обсязі нараховувана та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки. Зазначає, що вказана протиправна бездіяльність відповідачів була оскаржена в Запорізькому окружному адміністративному суді та рішенням від 18.12.2020 у справі № 280/7161/20 зобов'язано відповідача ВЧ НОМЕР_5 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. На виконання вказаного рішення суду, 22.06.2021 відповідач здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки на картковий рахунок позивача. Відтак, позивач вважає, що набув право на виплату йому відповідачем середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільнені відповідно до вимог ст.ст.116,117 КЗпП України. Вважає бездіяльність відповідачів неправомірною та просить позовні вимоги задовольнити.
Військова частина НОМЕР_2 позовну заяву не визнала. У відзиві від 25.08.2021 вх. №48289 посилається на те, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним. З урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_5 позовну заяву також не визнала. У письмовому відзиві від 14.12.2021 вх.№ 74242 посилається на те, що ОСОБА_1 з 2014-2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 . Згідно наказу № 230 командира військової частини НОМЕР_5 від 14.08.2019 року старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” № 144 від 17.07.2019 року на посаду помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної групи 55 окремої артилерійської бригади, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в місто Запоріжжя. Разом з тим звертає увагу на те, що вказані норми стосуються осіб, які звільнилися зі служби, в той час як позивач згідно Наказу № 230 від 14.08.2019 року вибув до нового місця служби. Також, позивачем не надано доказів, що станом на момент звернення до суду із позовом він звільнений з військової служби. Позивачем надано наказ, яким його переведено на нове місце служби, що не є звільненням з військової служби. Тому вважає, що відповідачем законні права та інтереси позивача жодним чином не порушені, а отже позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 15.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5894/21 без виклику та повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 12.10.2021 розгляд адміністративної справи №280/5894/21 вирішено продовжити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.11.2021.
Ухвалою суду від 10.11.2021 відкладено підготовче засідання на 29.11.2021. Зобов'язано відповідачів надати додаткові докази.
Ухвалою суду від 29.11.2021 продовжено строк підготовчолго провадження терміном на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.12.2021.
Також, ухвалою від 29.11.2021 витребувано від Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) довідку про грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці перед звільненням для розрахунку середнього заробітку відповідно до вимог постанови № 100; довідку про фактично виплачені позивачу у місяці звільнення виплати.
Ухвалою суду від 23.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.01.2022.
У судове засідання 13.01.2022 представники учасників справи не з'явились.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 з 2014 року по 2019 рік.
У Витязі з Наказу командира Військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 14.08.2019 за №230 зазначено: “… Старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , помічника командира батальйону з правової роботи, призначеного наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) №144 від 17 липня 2019 року на посаду помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної групи 55 окремої артилерійської бригади, ВОС-8503003, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в місто Запоріжжя. З 14 серпня 2019 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Припинити виплату грошового забезпечення за роботу в умовах режимних обмежень. Вислуга років у Збройних Силах станом на 01 липня 2019 року становить: календарна - 05 років 11 місяців 06 днів, пільгова - 07 років 08 місяців 18 днів, всього - 13 років 07 місяців 24 дні.
14.09.2020 позивав звернувся до ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_5 із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018-2019 роки та нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня виключення зі списків ВЧ по теперішній час. Відповіді не отримав.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій, за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік та 2019 рік та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня виключення зі списків військової частини - 14.08.2019 по день подання позовної заяви протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2020 у справі №280/7161/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_5 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_5 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік та 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_5 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік та 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_5 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
22.06.2021 на виконання рішення суду ОСОБА_1 отримав 17312,13 грн.
22.06.2021 позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_5 та ВЧ НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, а саме з 18.12.2020 по 22.06.2021.
Відповіді не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з вимогою стягнути суму середнього заробітку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” 20.12.1991 № 2011-XII (далі за текстом Закон України № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XIIсоціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом установлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, що було предметом розгляду у справах № 280/2893/21 та №280/2895/21.
19.10.2021 на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду у справах № 280/2893/21 та №280/2895/21 позивачу перераховано загалом 29 226,99 грн. (а.с. 8).
Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233,116,117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Разом з тим суд звертає увагу, що вказані норми стосуються осіб, які звільнені зі служби, в той час як позивач згідно Наказу №230 від 14 серпня 2019 року вибув до нового місця служби в місто Запоріжжя.
Позивачем не надано доказів, що станом на момент звернення до суду із позовом він звільнений з військової служби. Позивачем надано наказ, яким його переведено на нове місце служби, що не є звільненням з військової служби.
Відтак, суд вважає, що відповідачами законні права та інтереси позивача не порушені, отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (Луганська область, м. Северодонецьк, військове містечко 1, код ЄДРПОУ 26616307) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в поному обсязі складено та підписано 11.05.2022.
Суддя Л.Я.Максименко