12 травня 2022 року Справа № 280/115/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача: адвокат Воронін Ігор Олександрович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М.Грушевського, буд. 10, ЄДРПОУ 03193057) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій, який не відповідає статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальною захисту" та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) та стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти у сумі 9587,00 гривень, як різницю між належними до виплати грошовими коштами відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та фактично сплаченими грошовими коштами ОСОБА_1 .
Ухвалою від 10.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив (вх. №7489 від 31.01.2022), відповідно до якого зазначає, що згідно ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Проте, згідно з до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 встановлено розмір виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років), в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 3391 гривні. У задоволенні позову просить відмовити. Крім того, просить відмовити у стягненні правничої допомоги.
Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для особи з інвалідністю внаслідок війни (ІІІ група), згідно з посвідченням НОМЕР_3 від 14.03.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) просив здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.
Листом від 15.11.2021 за вих.. №3225/08-75 Управління відмовило у здійсненні перерахунку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни визначені статтею 13 Закону №3551-XII.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 Закону №3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.
Так, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої передбачено виплату разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.
Отже, відповідно до положень частини 5 статті 13 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи становить 12383,00 грн. (1769,00 грн. х 7).
Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 3391,00 грн. суперечить положенням статті 13 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому, є неприйнятними посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через не надходження коштів від головного розпорядника, та відсутність власних коштів, з огляду на таке.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
За встановленими обставинами справи відповідач нарахував та виплатив позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, однак у неналежному розмірі, що свідчить про вчинення ним активних дій, однак з порушенням встановленого законом порядку.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі та зазначає, що належним способом поновлення порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання Управління нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної разової допомоги до 05 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то суд зазначає наступне.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що не може підміняти визначений орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та виплати грошової допомоги, та на свій розсуд розраховувати суми такої допомоги, а тому вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу;
Відповідно до підпункту 1-5 до статті 134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем надано лише Акт наданих послуг 25-10 від 25.10.2021, відповідно до якого адвокатом Вороніним І.О. надано позивачу юридичні послуги: надання усної консультації, письмової консультації, складання позовної заяви - 1000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, копію якого не надано до позовної заяви, при цьому не заявлено клопотання щодо неможливості надання такого договору до винесення рішення, суд приходить до висновку щодо не підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача: адвокат Воронін Ігор Олександрович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. М.Грушевського, буд. 10, ЄДРПОУ 03193057) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.05.2022.
Суддя О.О. Артоуз