11 травня 2022 року Справа № 280/3837/20 ПР/280/3/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЕДРПОУ НОМЕР_3 )
про стягнення середнього заробітку,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 206364,00 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020, в позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасовано, а справу № 280/3837/20-а направлено на новий судовий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 280/3837/20 передано на розгляд судді Конишевій О.В.
Ухвалою суду від 26.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України залишено без руху.
Ухвалою суду від 06.09.2021 у справі № 280/3837/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку - повернуто заявнику.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2021 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі № 280/3837/20 - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
06.01.2022 матеріали вищезазначеної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 11.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31 липня 2018 року його було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом “а” частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/1021/20 відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у повному обсязі 24 квітня 2020 року.
На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про її стягнення.
Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивач проходив службу у внутрішніх військах МВС України та Національної Гвардії України, звільнено у запас 31.07.2018 року у зв'язку з закінченням строку контракту. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду 23.03.2020 у справі №280/1021/20 щодо грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік - виконане повністю 24.04.2020 року. Однак позивач вважає, що в нього також наявне право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, тому звернувся з даним позовом. Натомість, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійсненні виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовців щодо отримання такої компенсації.
До суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративної о суду від 02.12.2021 у справі 280/3837/2020.
Суд зазначає, що згідно даних з системи «Діловодство спеціалізованого суду», судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.02.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та Національній Гвардії України.
Під час проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_4 від 23 березня 2015 року.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 НГУ (по стройовій частині) від 31 липня 2018 року № 163 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 НГУ та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Василівського РВК Запорізької області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 280/1021/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року.
На виконання вищевказаного судового рішення 23 квітня 2020 року відповідачем виплачена грошова компенсація за невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в розмірі 23439,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23 квітня 2020 року № 498.
На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.
Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Отже, нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.
Відтак, є безпідставними доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Таким чином, безпідставними є доводи відповідача, що оскільки грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових, не відноситься до грошового забезпечення військовослужбовців, то середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні не підлягає стягненню.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю Україну взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Тобто, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в повному обсязі у день звільнення 31.07.2018, проте виконав свій обов'язок лише 23.04.2020.
Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У відповідності до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби з 31.07.2018, а виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 23.04.2020, строк затримки розрахунку складає- 632 днів.
Згідно довідки від 19.05.2020 №11 про нараховане грошове забезпечення позивачу за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 19924,80 грн., в т.ч. за червень 2018 року в сумі 9962,40 грн. та за липень 2018 року в сумі 9962,40 грн.
Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 19924,80 грн : 61 дні = 326,63 грн.
Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 31.07.2018 року по 23.04.2020 становить 206430,16 грн.
Однак виходячи із засад співмірності та того, що тривав спір щодо невиплаченої суми, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та зменшити відповідну суму середнього заробітку, що підлягає до стягнення.
Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
В свою чергу, як встановлено судом, недоплачена сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 23439,35 грн, що є меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 23439,35 грн (сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій) : 206430,16 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,1135 (1,13%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку. 0,1135 (1,13%) х 326,63 грн. (середній заробіток позивача) х 632 (кількість днів затримки) = 23429,82 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).
Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 23429,82 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Таким чином, суд вважає, що доводи відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
В зв'язку з тим, що в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЕДРПОУ НОМЕР_3 ) -задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з 31.07.2018 року по день фактичної виплати, а саме по 23.04.2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2018 року по 23.04.2020 року включно у розмірі 23429,82 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 11.05.2022.
Суддя О.В. Конишева