12 травня 2022 року Справа № 160/1371/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 року.
В обґрунтування поданого позову позивачем зазначено, що Слобожанським ВДВС України було відкрито виконавче провадження за заявою ДФСУ у Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) згідно Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 р. (далі - Вимога) про стягнення боргу у розмірі 18 276,72 грн. Із пояснень працівників ДФС позивачу стало відомо, що сума боргу виникла, через те, що він був зареєстрований приватним підприємцем, але не нараховував та не сплачував суми ЄСВ за 2018 та 2019 роки. Позивач дійсно був зареєстрований приватним підприємцем, але у 2018-2019 роках підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від підприємницької діяльності не отримував, натомість продовжував працювати як найманий працівник у МПП фірма «Ерідон» (код ЄДРПОУ 19420704, зареєстроване за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Княжичі, вул. Воздвиженська, буд.46), а потім у ТОВ «Флора» (код ЄДРПОУ 25223362, зареєстроване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Стартова, ЗВ), отримував заробітну плату, з якої підприємствами сплачувався ЄСВ в необхідному розмірі. Відповідач, не враховуючи, що позивачем не велася підприємницька діяльність, але ЄСВ сплачувалося, як за працівника підприємства, тим не менш, виніс 05.02.2019 року вимогу про стягнення 18 276,72 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.03.2022 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку з 19.10.2004 в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області м. Дніпра) на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 18276,72 грн., а саме: по строку 09.02.2018 нараховано 8448,00 грн за 2017 рік, нарахування не сплачені; по строку 19.04.2018 нараховано 2457,18 грн. за перший квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 19.07.2018 нараховано 2457,18 грн. за другий квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 19.10.2018 нараховано 2457,18 грн. за третій квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 21.01.2019 нараховано 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 р., нарахування не сплачені. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2017 року, зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на відсутність отриманого доходу (прибутку) у звітному місяці або році від такої діяльності. Станом на теперішній час року за даними ITC «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахується борг у сумі 26539,26 грн. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 №Ф-10633-53/17У діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 року витребувано від позивача - ОСОБА_1 додаткові докази по справі, а саме: відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період; довідку за формою ОК-5 за аналогічний період. Зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
04.05.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 11.04.2022 року надійшли додаткові докази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 року провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно записів з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 в період з 08.10.2008 року по 31.01.2019 року позивач перебував в трудових відносинах з МПП «Ерідон», з 04.02.2019 року по теперішній час - перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Флора».
Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 29.04.2022 року, протягом 2017-2021 років роботодавцями позивача щомісяця із його заробітної плати утримувались та сплачувались до Державного бюджету України страхові внески.
З відзиву відповідача вбачається, що контролюючим органом в автоматичному режимі були нараховані позивачу щоквартальні нарахування зі сплати ЄСВ на загальну суму 18276,72 грн., а саме: по строку 09.02.2018 нараховано 8448,00 грн за 2017 рік, нарахування не сплачені; по строку 19.04.2018 нараховано 2457,18 грн. за перший квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 19.07.2018 нараховано 2457,18 грн. за другий квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 19.10.2018 нараховано 2457,18 грн. за третій квартал 2018 р, нарахування не сплачені; по строку 21.01.2019 нараховано 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 р.
05.02.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 року, якою визначено суму заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом у розмірі 18276,72 грн.
Наведена вимога була направлена відповідачем до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з пунктом 2 частини 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон України №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Враховуючи те, що єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 у спірний період сплачувався його роботодавцями, що підтверджується інформацією з Пенсійного фонду України, яка міститься у довідці форми ОК-5 від 29.04.2022 року, суд прийшов до висновку про безпідставність нарахування позивачу боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску.
За наведених обставин, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного суду з приводу подібних правовідносин, суд дійшов до висновку, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження правомірності спірної вимоги, а відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 року підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не доведено правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658, вул. Сімферопольська, 17А м. Дніпро, 49000) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.
Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10633-53/17У від 05.02.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 12.05.2022 року.
Суддя О.М. Неклеса