Номер провадження 22-ц/821/698/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/3731/21 Категорія: 304090300 Ігнатенко Т.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
12 травня 2022 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Акцент-Банк" Омельченка Євгена Володимировича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2021 року АТ «Акцент-Банк» скерувало до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості.
В обгрунтування своїх позовних вимог банк вказував на те, що 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку з метою укладення кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил наданння банківських послуг в А-Банк відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідно до п.п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент_Банк» разом з Умовами та правилами і тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Банк на боргові зобов'язання за кредитом і овердрафтом нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Умов та правил.
Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з п. 1.1.3.1.10. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
АТ "А-Банк" свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку клієнт зобов'язаний виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.
Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг.
Також у позові вказано на те, що пунктами 2.1.1.2.24 та 2.1.1.12.6.1 Умов та правил визначені умови щодо сплати клієнтом штрафу та пені за прострочення зобов'язань.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 24 жовтня 2021 року має заборгованість у сумі 17 808,07 грн, яка складається з наступного: 13 937,06 грн - заборгованість за кредитом; 3 871,01 грн - заборгованість по відсоткам; 0,00 грн, - штраф.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 разом із судовими витратами у розмірі 2 270 грн.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Такий висновок суду грутнувався на тому, що за встановлених судом обставин суд був позбавлений об'єктивної можливості встановити укладення між сторонами 07 грудня 2016 року будь-якого договору, в тому числі кредиту, заборгованість за яким позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що докази, які надані АТ «А-Банк», не підтверджують погоджених сторонами договору умов кредитування. Так суд зазначив про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Крім того судом визнаний як неналежний доказ розрахунок заборгованості на підтвердженням наявності у відповідача заборгованості за поточним та простроченим тілом кредиту, оскільки він складений виключно самим позивачем, яким до нього може бути внесено інформація.
Зазначивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між сторонами 07 грудня 2016 року будь-якого договору, отримання відповідачем від позивача як кредитної картки, так і кредитних коштів, їх суми, розміру відсотків за користування кредитними коштами, а також суми кредитної заборгованості, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги АТ «А-Банк» задоволенню не підлягають.
Крім того, ухвалюючи рішення суд першої інстанції стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 грн, оцінивши їх розмір виходячи із критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову та ринковими цінами на правничу допомогу і адвокатські послуги, що, в свою чергу, покладає надмірний тягар на позивача і суперечить принципам розподілу судових витрат.
Рішення районного суду оскаржено банком в апеляційному порядку.
Апелянтом вказано на те, що дане рішення є таким, що постановлене з порушенням матеріальних норм права та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Щодо відсутності підпису на Тарифах та Умовах та Правилах скаржник вказує на те, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Зазначає, що як вбачається з розрахунку заборгованості боржник користувався кредитом, значить ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.
Апелянт акцентує увагу суду на позиціях Верховного Суду щодо природи даних відносин та дійсності Умов і правил, що викладена у постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 року по справі № 202/19403/13, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 705/6051/15 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 265/7652/15. Аналогічні висновки містяться також і в постановах ВСУ по справах № 203/7644/13 та №2604/29253/12.
Щодо відмови у стягненні на користь позивача процентів апелянт також наполягає на тому, що навіть за умови не врахування як доказу Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинен був сплачувати процентну ставку. Та навіть якщо даний виклад суду не до вподоби, то вже у будь-якому випадку суд повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки НБУ.
Щодо посилань суду на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, то скаржник зазначає, що навіть приймаючи до уваги зазначену правову позицію та нехтуючи вищезгаданими постановами Верховного Суду, суд повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд, однак судом не було взято до уваги цю позицію.
Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, то апелянт зазначає про їх необгрунтованість, однак на підтвердження розрахунку банк надає банківську виписку.
Керуючись зазначеними аргументами незаконності рішення суду першої інстанції, представник банку просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року та задовольнити позовні вимоги АТ «А-Банк» в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат, стягнувши із відповідача сплачений банком судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.
ОСОБА_1 скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу банку, в якому просить залишити рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вказуючи на законність оскаржуваного рішення та на безпідставність апеляційної скарги. Також відповідач у відзиві повідомляє суд про те, що ним понесені наступні витрати по даній справі: сплачено гонорар адвокату на підставі договору № 11/22 від 18 квітня 2022 року за підготовку відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.
Положеннями ст. 367 ЦПК України встановлені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, зокрема частиною першої цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Більш того докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. (частина третя зазначеної статті кодексу)
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Підписанням вказаної заяви відповідач погодився на те, що ця заява разом Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписант ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодний з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом самостійної роздруківки із сайту банку. Підписант також зобов'язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті банку.
Відомостей про намір отримати кредитну картку та її тип (вид), розмір кредитного ліміту, розмір процентів за користування кредитом, строків та порядку повернення коштів, розміру пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, а також дати укладення договору про надання банківських послуг, тощо в анкеті-заяві не зазначено.
Вказана обставина вірно зазначена районним судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Заявляючи вимоги про стягнення грошових сум, позивач надав до суду розрахунок заборгованості станом на 24 жовтня 2021 року, анкету-заяву, підписану працівником банку 10 листопада 2016 року, витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна GOLD».
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за договором №б/н від 07 грудня 2016 року відповідач станом на 24 жовтня 2021 року має заборгованість на суму 17 808,07 грн, яка складається з наступного: 13 937,06 грн - заборгованість за кредитом; 3 871,01 грн - заборгованість по відсоткам; 0,00 грн, - штраф.
При цьому, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду щодо наявності суперечливих даних на основі наданих позивачем доказів, щодо дати укладення між банком та відповідачем договору, тому відповідно і взаємозв'язок наданого банком розрахунку стосовно договору від 07 грудня 2016 року. Зокрема банком не надано до суду в силу вимог ст. 82 ЦПК України належних та допустимих доказів щодо укладення між ОСОБА_1 та банком будь-якого банківського договору 07 грудня 2016 року. Надана банком анкета-заява не містить дати підписання відповідачем такої заяви або ж посилання на дату чи строк укладення сторонами договору.
Із вказаних підстав колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у даній справі суд встановив існування кредитних правовідносин між клієнтом та банком шляхом підписання анкети-заяви у конкретну дату, а також отримання банківської картки та ПІН, та взаємозв'язок наданого банком розрахунку заборгованості із укладеним між сторонами банківським договором шляхом підписання анкети-заяви.
Виписка по кредитному договору, укладеного з ОСОБА_1 надано банком до суду першої інстанції із порушенням визначених строків, а також разом із подачею апеляційної скарги.
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) у сукупності з іншими доказами може бути належними доказами щодо фактичного користування позичальником банківськими коштами та існування кредитних правовідносин між сторонами, а також заборгованості за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц та ін.
Проте така виписка не була надана позивачем до районного суду, що було його процесуальним обов'язком, у визначені судом та законом строки та порядку, а нові докази, додані до апеляційної скарги та які не були надані суду першої інстанції, суд не приймає до уваги у силу вимог ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України.
Доводів щодо обгрунтування причин неподання такого доказу до суду першої інстанції та доказів неможливості подання таких документів до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від волі позивача у визначено законом порядку та строки скаржником не вказано.
Більш того вказана виписка, а також додатково надані позивачем докази разом із запереченнями до відзиву не враховані судом першої інстанції, оскільки такі заперечення надані банком із порушенням строків, встановлених ч. 2 ст. 278 ЦПК України та ухвалою суду про відкриття провадження від 23 грудня 2021 року. Так, позивачеві було надано право на подачу заперечень на відзив ОСОБА_1 - десятиденний строк з дня вручення йому відзиву на позовну заяву. Згідно з РП 2070108868398 відзив на позовну заяву отриманий банком 19 січня 2022 року, тому останнім днем подачі заперечень був 31 січня 2022 року. (з врахуванням того, що 29 січня - вихідний день). Проте заперечення на відзив відповідача, подані банком через кур'єрську доставку ПП «ДКО-Експрес» 02 лютого 2022 року (а.с. 70) поза межами строку, визначеного судом, тому не могли бути прийняті судом, і не враховуються апеляційним судом відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Положеннями ч. 3, 4, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Однак у позовній заяві банк не повідомив суд про неможливість подання виписки по рахунку ОСОБА_1 , а також довідок про встановлені кредитні ліміти та про строк дії карток, та не вказав про наявність таких доказів і причини неможливості його неподання разом із позовною заявою. Не обгрунтовано таких причин і у запереченнях на відзив.
У зв'язку із неврахуванням виписки по банківському рахунку як належного та допустимого доказу отримання кредитних коштів та їх використання, колегія суддів вважає, що на підставі наданих позивачем до суду першої інстанції доказів неможливо достовірно встановити існування між сторонами договірних кредитних зобов'язань.
За вказаних обставин вірним є висновок суду першої інстанції в частині недоведення позивачем факту укладення між сторонами 07 грудня 2016 року будь-якого договору, отримання відповідачем від позивача як кредитної картки, так і кредитних коштів, їх суми, розміру відсотків за користування кредитними коштами, а також суми кредитної заборгованості
Аргументи скарги про те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 не може бути застосований судом у даному спорі в частині врахування як узгоджених умов банківського договору Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та необхідність врахування саме позицій Верховного Суду щодо природи даних відносин та дійсності Умов і правил, що викладені у постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 року по справі № 202/19403/13, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 705/6051/15 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 265/7652/15, у постановах ВСУ по справах № 203/7644/13 та №2604/29253/12, відхиляються апеляційним судом.
З урахуванням системного тлумачення положень статей 403-404 ЦПК України і статей 13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. В цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС.
Таким чином у цьому випадку підлягає застосуванню не позиції, що містяться у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, або ж Верховного Суду України, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору.
Окрім того такий висновок відповідає принципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору. Таким чином аргументи апелянта про ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви та погодження з їх умовами та змінами є безпідставними, оскільки банком не надано підписаних позивачем таких Умов та правил до районного суду та висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-Банк» не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину договору про надання банківських послуг, який мав намір укласти відповідач шляхом підписання заяви, тому доводи апеляційної скарги в цій частині оцінюються апеляційним судом критично, а висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають встановленим обставинам справи та грунтуються на вимогах норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги в цій частині вірних висновків суду першої інстанції не спростовують.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права в частині, яка переглядається апеляційним судом. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, в зв'язку із чим судові витрати щодо сплати судового збору колегія суддів залишає за апелянтом.
Положеннями п.п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Згідно з договором про надання професійної правничої допомоги № 11/22 від 18 квітня 2022 року відповідачу ОСОБА_1 у справі № 703/3731/21 правова допомога надавалася адвокатом Дем'яненком О.А., який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 274.
Пунктом 3 договору сторони узгодили, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої на день оплати, за годину роботи.
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 20 квітня 2022 року адвокатом витрачено 1 год 20 хв на вивчення апеляційної скарги та підготовку відзиву на апеляційну скаргу, а вартість наданих послуг складає 2 166 грн.
Згідно з квитанцією №б/н про оплату правничої допомоги від 20 квітня 2022 року ОСОБА_2 сплачено адвокату Дем'яненку Р.О. 2 000 грн.
Таким чином відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами обсяг наданих правових послуг адвокатом і виконаних ним робіт, їх вартість, а також фактична сплата, тому вказані витрати підлягають стягненню за результатами розгляду апеляційної скарги банку з акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 35, 141, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Акцент-Банк» адвоката Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року залишити без змін.
Стягнути з акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді