Номер провадження 22-ц/821/604/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/5354/21 Категорія: 311000000 Піньковський Р.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
10 травня 2022 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Зінченко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Уманський національний університет садівництва;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського національного університету садівництва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він працює в Уманському національному університеті садівництва з 15 лютого 2002 року, з 03 вересня 2020 року його призначено на посаду доцента кафедри агроінженерії.
19 жовтня 2021 року позивача було ознайомлено з Наказом УНУС № 01-05/179 від 19 жовтня 2021 року «Про ознайомлення з Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та його виконання».
Цим наказом начальнику відділу охорони праці Гейко Тетяні було наказано «ознайомити під підпис працівників університету з вищевказаним наказом…» та «попередити працівників, що у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники з 08 листопада 2021 року відстороняються від виконання своїх посадових обов'язків без збереження заробітної плати».
ОСОБА_1 вказує, що своїм підписом він підтвердив ознайомлення з наказом УНУС № 01-05/179 про покладання певних обов'язків на начальника відділу охорони праці Гейко Тетяну стосовно профілактичних щеплень та щодо визначення відповідальних осіб для контролю за виконанням вказаного пункту.
З 08 листопада 2021 року по 16 листопада 2021 року позивач перебував у відпустці за власний рахунок за сімейними обставинами.
15 листопада 2021 року він звернувся до ректора УНУС із заявою № 01-09/890 від 15 листопада 2021 року, у якій зазначив, що він не надає згоду на розкриття його медичної таємниці стосовно стану вакцинації проти COVID-19 для збору та обробки відповідних персональних даних Уманським НУС, та відсутній обов'язок працівнику надавати таку конфіденційну інформацію роботодавцю.
Незважаючи на це, після його виходу із відпустки на роботу ОСОБА_1 було ознайомлено із актом УНУС без номеру та без назви від 17 листопада 2021 року, у якому засвідчувався факт його відмови надання документу щодо вакцинації від COVID-19 або довідки про протипоказання щодо неї за формою №028-1/о, та відсторонено від роботи на підставі наказу УНУС №537/к/тр від 17 листопада 2021 року.
ОСОБА_1 вважає наказ про відсторонення його від роботи незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що не було доведено факту його відмови чи ухилення від щеплення, оскільки інформація щодо його вакцинального статусу є таємницею згідно ч. 1 ст. 39-1 Закону № 28-1-ХІІ від 10.11.1992 р. та згідно ст. 286 ЦК України, про що він повідомив у своїй заяві.
Зазначає, що щеплення проти COVID-19 у відповідності до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відноситься до медичної профілактики, у зв'язку з хворобами, а значить є видом медичної допомоги. Тобто, профілактичні щеплення проти COVID-19 є видом медичної допомоги, а факт звернення за медичною допомогою складає таємницю. Інформація про отримані громадянином щеплення проти COVID-19 є його таємницею, тому, на його думку, його вакцинальний статус стосовно COVID-19 є захищеною законом таємницею.
Вказує, що у ч. 1 ст. 46 КЗпП України прямо не вказується на можливість відсторонення працівників в залежності від їх вакцинального статусу, чи необхідність ними надання відповідної інформації. Такої вимоги надавати документи для університету щодо свого вакцинального статусу стосовно COVID-19 немає ні в наказах УНУС, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем, такого зобов'язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності надання ним конфіденційної інформації щодо свого вакцинального статусу стосовно COVID-19.
Вважає, що оскільки у відповідача відсутня інформація про його вакцинальний статус стосовно COVID-19, відсутні підстави для висновків про його відмову чи ухилення від щеплення, а тому відсутні правові підстави для його відсторонення від роботи.
Стверджує, що наказ УНУС № 537/к/тр про відсторонення його від роботи невірно складений щодо визначення періоду, на який його відсторонено від роботи, а саме відсутня умова допуску до роботи в разі пред'явлення ним медичної довідки за визначеної форми про протипоказання до щеплення проти COVID-19, а також у разі закінчення карантину.
Зазначає, що відсторонення його від роботи відбулося з порушенням встановленого законом порядку, оскільки від роботи відсторонюються громадяни, у разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, а він у своїй заяві на ім'я ректора УНУС обґрунтував причини ненадання ним інформації про його вакцинальний статус стосовно COVID-19, а також його відсторонення відбулось без відповідного подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, оскільки така служба ліквідована.
Також вважає, що про можливість його відсторонення від роботи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України його повинні були повідомити за два місяці до моменту відсторонення, оскільки в такому випадку у нього відбулася зміна істотних умов праці, а саме внаслідок відсторонення він взагалі втратив можливість працювати та отримувати заробітну плату, та з наказом про можливе відсторонення його ознайомили менш ніж за місяць до відсторонення.
Крім того вказує, що його право на працю було незаконно порушено із прийняттям підзаконного акту, а саме Наказу МОЗ №2153, що є грубим порушенням Конституції України, а вакцинація від COVID-19 на даному етапі не може бути обов'язковою, оскільки жодна із існуючих вакцин від COVID-19 не пройшла всіх етапів клінічних випробувань.
ОСОБА_1 вказував, що у зв'язку з його відстороненням від роботи без збереження заробітної плати, у нього виникла підстава у стягненні з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв'язку з відстороненням від роботи з 17 листопада 2021 року до дня допуску до роботи.
Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ректора Уманського національного університету садівництва №537/к/тр від 17 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у зв'язку з відстороненням від роботи з 17 листопада 2021 року до дня допуску до роботи, виходячи з середньої заробітної плати у розмірі 824 гривні 34 копійки.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не надав підтвердження того, що за станом здоров'я він не може бути щепленим або про те, що профілактичне щеплення ним уже отримано, посилаючись на те, що така інформація є захищеною і не має розголошуватися, тому не вважає це ухиленням чи відмовою від обов'язкового профілактичного щеплення.
Суд вказав, що встановлення необхідності обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 не можна вважати зміною істотних умов праці, визначених Кодексом законів про працю України та трудовим договором, а тому в даному випадку не підлягають застосуванню положення статті 32 КЗпП України щодо необхідності повідомлення працівника про зміни істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці до його відсторонення.
Оскільки суд прийшов до висновку про те, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування Наказу №537-к/тр від 17 листопада 2021 року про відсторонення позивача від роботи задоволенню не підлягає, він відмовив і в задоволенні вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2022 року і увалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У апеляційній скарзі крім обставин, викладених у позовній заяві, вказує, що відсутність щеплення від COVID-19 не є підставою для відсторонення працівника від роботи на підставі ч. 1 ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тому суд першої інстанції не повинен був застосовувати ці закони при розгляді справи.
Вважає, що підзаконні акти, яким є Наказ МОЗ № 2153 та Постанова КМУ № 1236 не можуть обмежити його право на працю, тому також не підлягають застосуванню.
Крім того, вважає неправильним посилання у рішенні суду на лист Верховного Суду № 3223/0/208-21 від 24 грудня 2021 року «Щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв'язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-CoV-2», оскільки він лише виражає особисту думку автора та не є обов'язковим для застосування.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник Уманського національного університету садівництва в судове засідання не з'явився, ректор Університету надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника та вказав, що університет вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши ОСОБА_1 , який з'явився в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до контракту від 25 листопада 2020 року призначений на посаду доцента кафедри агроінженерії Уманського національного університету садівництва на термін з 01 грудня 2020 року по 30 червня 2022 року. Згідно відмітки у трудовій книжці НОМЕР_1 на підставі вищевказаного контракту видано наказ № 430-к/тр про призначення ОСОБА_2 на посаду доцента.
19 жовтня 2021 року ректором Уманського національного університету садівництва був виданий наказ №01-05/179 «Про ознайомлення з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та його виконання, яким начальника відділу охорони праці зобов'язано ознайомити під підпис працівників університету та провести профілактичну роз'яснювальну роботу щодо необхідності забезпечення епідемічного благополуччя учасників освітнього процесу на період дії карантину.
У заяві на ім'я ректора Уманського НУС від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 вказує, що ознайомившись з вищевказаним наказом, вважає, що у керівництва університету відсутні правові підстави для відсторонення його від роботи, оскільки у них відсутня інформація про його стан здоров'я та його вакцинальний статус, що є таємницею і не підлягає розголошенню без його на це згоди, а тому неможливо зробити висновки про його відмову або ухилення від щеплення проти COVID-19.
Згідно з актом, складеним 17 листопада 2021 року начальником відділу охорони праці Бойко Т.М., провідним юрисконсультом ОСОБА_3 та провідним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 доцент кафедри агроінженерії відмовився надати документ щодо вакцинації від COVID-19 або довідку про протипоказання щодо неї за формою №028-1/о. У вказаному акті позивачем викладені пояснення про те, що його відмова від надання таких документів мотивована тим, що така інформація є захищеною медичною таємницею.
Наказом Уманського національного університету садівництва № 537/к/тр від 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 був відсторонений від роботи з 17 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Із зазначеним наказом позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис у наказі та письмові пояснення щодо незгоди з таким рішенням керівництва.
Під час розгляду справи апеляційним судом позивачем було надано копію наказу УНУС № 67/к/тр від 01 березня 2022 року, яким на виконання наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 № 2153» допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні ОСОБА_5 , доцента кафедри агроінженерії, який був відсторонений від виконання своїх посадових обов'язків, у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів про вакцинацію.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи працівником закладу освіти, підлягає обов'язковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, доказів того, що він має медичні протипоказання до щеплення суду не надав, отже, відсторонення ОСОБА_5 від роботи було здійснено у відповідності до вимог ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Відповідно до пунктів а,б статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Статтею 46 Кодексу законів про працю України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільнені працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільнені роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1)центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2)місцевих державних адміністрацій та їх структурні підрозділи;
3)закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4)підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5)установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6)підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначається підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або поставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Водночас законодавством про працю не передбачена така підстава для звільнення, як відсутність у працівника щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, або відмова від вакцинації.
У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від вакцинації, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників закладу освіти, які таку вакцинацію провели у встановленому державою порядку. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров'я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
ЄСПЛ висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі "Соломахін проти України" від 15 березня 2012 року, заява N 24429/03).
Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Держава, встановивши заборону працювати особам, які не мають профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх працівників закладу освіти, а також учнів та їх батьків, в тому числі і самого невакцинованого викладача.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що за обставинами цієї справи, право позивача на працю було тимчасового обмежено з огляду на суспільні інтереси.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зважаючи на це, не праця, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на працю.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я громадян цієї держави.
Колегія судів зазначає, що норма статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» покликана захистити здоров'я та життя усіх працівників закладу освіти, у зв'язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування на роботі працівників, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів коронавірусу, що є загрозою для життя та здоров'я не лише працівників закладу освіти та учнів, а й членів їхніх сімей, тобто працівник, який не отримав вакцинації проти COVID-19, не лише стає потенційно небезпечним для оточення, а й сам піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.
Позивачем не надано медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, чи сертифікату про проведення щеплення для профілактики вказаної інфекційної хвороби, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання ОСОБА_5 на те, що інформація про його вакцинальний статус стосовно COVID-19 є захищеною законом медичною таємницею, яку не має права вимагати роботодавець, є безпідставними.
Так, статтею 286 ЦК України визначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Відповідно до статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Тобто за місцем роботи не може вимагатися інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи. Разом з тим документи про вакцинацію таких відомостей не містять.
Отже на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153, керівником вищого навчального закладу було обґрунтовано відсторонено ОСОБА_5 від роботи, у зв'язку із відмовою або ухиленням від обов'язкового для працівників закладів вищої освіти профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Твердження ОСОБА_5 про те, що роботодавцем не було встановлено факту його ухилення чи відмови від проведення щеплення, є безпідставними.
Так, ОСОБА_5 19 жовтня 2021 року було ознайомлено із наказом ректора Уманського національного університету садівництва №01-05/179 від 19 жовтня 2021 року, у якому попереджено, що у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, працівники з 08 листопада 2021 року відсторонюються від виконання своїх посадових обов'язків без збереження заробітної плати.
До 17 листопада 2021 року (день виходу на роботу ОСОБА_5 ) позивачем не надано роботодавцю інформацію щодо проведення щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, яке було обов'язковим для працівників закладів вищої освіти з 08 листопада 2021 року, або щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, що свідчить про відмову чи ухилення ОСОБА_5 від проведення такого щеплення.
Крім того як вбачається із доводів позовної заяви та апеляційної скарги, позивач не мав наміру проводити вакцинацію, вважаючи положення наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року незаконними, такими, що суперечать конституції України та нормам міжнародного права, а також посилаючись на те, що вакцинація від COVID-19 є незавершеним медичним експериментом і медичним втручанням, що має ряд протипоказань та побічних дій, які ще до кінця не досліджені.
Посилання позивача на те, що наказ УНУС № 537/к/тр від 17 листопада 2021 року невірно складений, у зв'язку із тим, що його відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, а не на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не є підставою для скасування вказаного наказу, оскільки таке формулювання не порушує права позивача. Навпаки, у разі надання позивачем роботодавцю документів про проведення щеплення чи наявність протипоказань, буде підставою для поновлення ОСОБА_5 на роботі. У той час, як період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, може тривати довше, ніж проведення позивачем щеплення чи надання відповідних документів щодо протипоказань до нього.
Крім того під час розгляду справи апеляційним судом позивачем надано копію наказу Уманського національного університету садівництва № 67/к/тр від 01 березня 2022 року, згідно із яким на виконання наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» ОСОБА_5 допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 109).
Отже оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_5 від роботи видано у відповідності до чинного на той час законодавства України.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження ОСОБА_5 про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 проводиться відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Щодо доводів скаржника про порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 32 КЗпП, а саме недотримання умови повідомлення про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про їх безпідставність.
Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Перелік істотних умов праці не є вичерпним, а тому цей термін є оціночним, оскільки не конкретизований законодавцем та уточнюється щоразу в процесі правозастосування. Зокрема, до зміни істотних умов праці можна віднести встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється. Тобто коли відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості виконуваної роботи, впровадження нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки або створюються інші умови. Однак всі ці умови стосуються безпосередньо виконуваної працівником роботи та характеризують саме трудовий процес. При цьому, якщо попередні істотні умови не можуть бути збережені, а працівник не згідний на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір ( контракт про службу) припиняється згідно з пункту 6 статті 36 КЗпП.
У даному випадку, вакцинація не є змінами в організації виробництва і праці у розумінні частини 3 статті 32 КЗпП, а лише умовою за дотриманням якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов'язків. Крім того, у випадку якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, він підлягає відстороненню від виконання своїх професійних обов'язків, а не звільненню, як це відбувається при зміні істотних умов.
У зв'язку з тим, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про законність наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи на час відсутності щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, рішення суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача середнього заробітку за час відсторонення від посади, також є правильним.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_5 без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2022 року - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді
Повний текст постанови складений 12 травня 2022 року.