11 травня 2022 року
м. Черкаси
Справа № 696/240/21
Провадження № 22-ц/821/225/22
категорія: 311000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В.
секретаря: Винник І.М.
учасники справи:
позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Петруніна Вікторія Віталіївна
відповідач: ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення коштів порядку регресу та відшкодування моральної шкоди.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), який відшкодував шкоду, завдану його працівником ОСОБА_2 при виконанні трудових обов'язків на підставі трудового договору, звернувся до суду з позовом зворотної вимоги (регресу) до працівника про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 шкоди в сумі 536251,51 грн. та 80000 грн. моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 21 вересня 2015 року о 14:30 год. на 127 км автошляху Київ-Харків-Довжанський з вини водія ОСОБА_2 , який в той час перебував в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 та керував належним йому вантажним автомобілем марки «DAF», д/н НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «BODEX», д/н НОМЕР_2 , сталась дорожньо-транспортна пригода, в якій був пошкоджений автомобіль марки «HYUNDAI SANTA FE», д/ НОМЕР_3 , а його водій - ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягли тривалий розлад здоров'я.
Вказані обставини встановлені вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року, за яким ОСОБА_2 визнаний винуватим та засуджений за ч. 1 ст. 286, ст. 75 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з випробуванням іспитовим строком на 1 (один) рік у справі № 544/1356/16-к, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Вирок набрав законної сили 31 березня 2018 року.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2019 року у справі № 373/1773/18 позовні вимоги ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково, ухвалено:
- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_3 шкоду, завдану здоров'ю, в розмірі 5865 грн. 79 коп. та шкоду, завдану майну, в розмірі ліміту страхового відшкодування - 50000 грн.;
- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь держави 558 грн. 67 коп.;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 373/1773/18 рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення:
Позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити.
Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 428528 грн. 00 коп.
Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 50000 грн. 00 коп.
Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 6427 грн. 92 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року набрала законної сили (а.с. 22-27, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2020 року).
Позивач ФОП ОСОБА_1 вважає, що ФОП ОСОБА_1 , не будучи винним у дорожньо-транспортній пригоді, на виконання рішення Київського апеляційного суду відшкодував матеріальну та моральну шкоду постраждалому в дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_3 і має право зворотної вимоги до ОСОБА_2 у повному розмірі виплаченої суми коштів матеріальної і моральної шкоди на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2021 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення коштів в порядку регресу та відшкодування моральної шкоди, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в порядку регресу виплачене відшкодування завданої шкоди у розмірі 484955 (чотириста вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 92 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 4991 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 42 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність внаслідок неповноти встановлення обставин, що мають значення для справи, рішення суду 1 інстанції, просить його скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 шкоди в порядку регресу в розмірі 484955грн. 92коп., моральної шкоди у розмірі 5000грн., витрат на надання правничої допомоги 12000грн. та ухвалити нове судове рішення щодо задоволення суми шкоди в порядку регресу, моральної шкоди та судових витрат.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що з часу, коли позивачу ФОП ОСОБА_1 стало відомо про наявність шкоди, нанесеної його працівником, до часу звернення з позовом до суду минуло понад 18 місяців, а від оплати суми в розмірі 160566,96грн. минуло 17 місяців. Вважає, що позивач ФОП ОСОБА_1 як роботодавець пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення з нього, як працівника, шкоди, заподіяної йому як роботодавцю та з клопотанням про поновлення строку не звертався.
Також, стверджує, що ФОП ОСОБА_1 не довів факту нанесення (заподіяння) йому моральної шкоди, в рішенні суду 1 інстанції відсутні реальні, переконливі посилання на докази задоволення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000грн.
Щодо задоволення судом 1 інстанції витрат на надання правничої допомоги в розмірі 12000грн вказує, що стороні позивача необхідно було б спочатку подати завчасно до дня засідання для ознайомлення та вивчення стороні відповідача розрахунки наявних витрат про витрачений час, розписати обсяг наданих послуг, щоб мати технічну можливість відреагувати на дану вимогу. В такому разі відповідач мав би змогу вивчити дані документи та визнати їх або подати відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто було порушено принцип змагальності сторонами.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У січні 2022 року представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Петруніна В.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення суду 1 інстанції без змін.
Вказує, що ОСОБА_2 під час розгляду справи в першій інстанції визнав частково позовні вимоги в частині стягнення з нього суми шкоди в розмірі 484955,92грн., яку суд 1 інстанції стягнув на користь позивача. Про часткове визнання позовних вимог та вказаної вище суми відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву та в заяві про підтримання відзиву і просив судове засідання провести без участі сторони відповідача. Тобто, відповідач виклав свою правову позицію у заяві по суті - відзиві, а в апеляційній скарзі викладає нову правову позицію, посилаючись на те, що пропущено строки і він не визнає вже вказаної суми.
Щодо твердження апелянта про пропущений строк звернення до суду з регресною вимогою, зазначає, що в даному випадку позивач звернувся до суду з регресною вимогою, а не з вимогою про відшкодування шкоди, спричиненої працівником майну роботодавця, тому дане питання регулюється саме нормами Цивільного кодексу, а не нормами Кодексу законів про працю України. Право регресної вимоги виникає з часу виплати певних сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову. Отже, зважаючи на те, що відповідно до наданих платіжок сума сплачувалась в різні періоди часу, строк позовної давності на регресну вимогу потрібно рахувати з моменту сплати частин суми відшкодування позивачем, тобто з дня виплати відшкодування. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, строк позовної давності стосовно регресної вимоги до відповідача не пропущено.
Щодо не погодження апелянта із стягненням з нього моральної шкоди на користь позивача зазначає, що внаслідок протиправної поведінки відповідача порушений звичайний уклад життя позивача, він рознервований та має ускладнення здоров'я, вимушений боротися за своє право, тож позивачу заподіяно моральну шкоду, яку необхідно стягнути з відповідача.
Щодо непогодження апелянта з стягненням з нього витрат на правничу допомогу, вказує, що позовну заяву з додатками та заяву про відшкодування судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу з додатками було направлено ОСОБА_2 (докази про направлення містяться в матеріалах справи). Маючи на руках вказані вище документи з вказаною сумою витрат відповідач міг звернутися в суд із заявою, в якій би навів свої заперечення стосовно розміру витрат на надання правничої допомоги.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
14 грудня 2021 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення коштів порядку регресу та відшкодування моральної шкоди.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2021 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бородійчук В.Г., судді Василенко Л.І., Нерушак Л.В.
Супровідним листом №696/240/21/22329/2021 від 14.12.2021 матеріали цивільної справи №696/240/21 витребувано з суду 1 інстанції.
20 грудня 2021 року матеріали цивільної справи №696/240/21 отримано Черкаським апеляційним судом.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року справу призначено в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи про її розгляд та з викликом сторін в судове засідання.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом 1 інстанції встановлено, що 21 вересня 2015 року о 14:30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «BODEX», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався на ділянці з одностороннім рухом на 127 км автошляху Київ-Харків-Довжанський Пирятинського району Полтавської області з боку м. Київ в напрямку м. Харків. Наблизившись до повороту ліворуч, виїзду на проїзну частину, водій ОСОБА_2 проявив неуважність перед поворотом, не переконавшись у безпеці маневру, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав дорогу транспортним засобам, які рухалися по автодорозі Київ-Харків-Довжанський, та порушивши вимоги п.п. 10.1, 10.4 ч. 2 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу руху водія автомобіля марки «HYUNDAI SANTA FE», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в напрямку м. Київ, чим створив небезпеку для його руху, внаслідок чого сталось зіткнення транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого косого перелому правої ключиці зі зміщенням, саден правого плеча, забій м'яких тканин грудної клітки, що відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинення дорожньо-транспортної пригоди та засуджено за ч. 1 ст. 286, ст. 75 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з випробуванням іспитовим строком на 1 (один), без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання у виді обмеження волі. Вирок набрав законної сили 31 березня 2018 року.
Як встановлено рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2019 року у справі № 373/1773/18, страхувальником ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди - 21 вересня 2015 року був ФОП ОСОБА_1 . У вересні 2015 року було сплачено страхові внески із заробітної плати 1900 грн. та зараховано страхового стажу 30 днів. Останнє нарахування заробітної плати та відрахування страхових внесків цим роботодавцем мало місце у серпні 2017 року.
Суд погоджується з доводами позивача, що наявний в матеріалах справи договір № 12 про повно матеріальну індивідуальну відповідальність свідчить про те, що працівник ОСОБА_2 , перебуваючи в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , займаючи посаду водія вантажного автомобіля марки “DAF”, державний номер НОМЕР_1 , уклав з роботодавцем письмовий договір № 12 від 08 травня 2013 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, яким зобов'язався відшкодувати вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів і матеріалів (а.с. 49).
Як зазначалося вище, з вини водія ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 та керував транспортним засобом останнього, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої власнику автомобіля «HYUNDAI SANTA FE», реєстраційний номер НОМЕР_4 , завдано матеріального збитку на суму 428528 грн. 00 коп.
Рішенням Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року задоволено позов водія ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 428528 грн. 00 коп. та моральної шкоди у розмірі 50000 грн. 00 коп.
Позивач ФОП ОСОБА_1 не скористався правами і обов'язками сторін виконавчого провадження щодо заявлення клопотання, подання усних та письмових пояснень, укладення мирової угоди, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.
Позивач ФОП ОСОБА_1 не надав доказів про письмове повідомлення виконавця про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.
Судом встановлено, що заміна боржника у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження не відбулося. Відповідач ОСОБА_2 не значиться у виконавчому листі як боржник, отже боргових зобов'язань на нього покладатись не може.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Ткачука-Коваленка О.В. подав відзив, в якому право зворотної вимоги (регресу) ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнає в розмірі, виплаченого ним відшкодування 484955,92 грн., встановленого постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 373/1773/18 (а.с. 59-60).
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції не відповідає.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.За змістом частини першої статті 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року (справа N 917/1739/17, провадження N 12-161гс19) вказала, що « суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 761/6144/15-ц (провадження N 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.»
Апеляційним судом встановлено, що 21 вересня 2015 року о 14:30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «BODEX», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався на ділянці з одностороннім рухом на 127 км автошляху Київ-Харків-Довжанський Пирятинського району Полтавської області з боку м. Київ в напрямку м. Харків. Наблизившись до повороту ліворуч, виїзду на проїзну частину, водій ОСОБА_2 проявив неуважність перед поворотом, не переконавшись у безпеці маневру, що він буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав дорогу транспортним засобам, які рухалися по автодорозі Київ-Харків-Довжанський, та порушивши вимоги п.п. 10.1, 10.4 ч. 2 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу руху водія автомобіля марки «HYUNDAI SANTA FE», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в напрямку м. Київ, чим створив небезпеку для його руху, внаслідок чого сталось зіткнення транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого косого перелому правої ключиці зі зміщенням, саден правого плеча, забій м'яких тканин грудної клітки, що відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинення дорожньо-транспортної пригоди та засуджено за ч. 1 ст. 286, ст. 75 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з випробуванням іспитовим строком на 1 (один), без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання у виді обмеження волі. Вирок набрав законної сили 31 березня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року задоволено позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 428 528,00грн., моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., судовий збір у розмірі 6427,92грн.
Згідно довідки приватного виконавця Виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексія Степановича №3074 від 23.09.2020, відповідно до постанови від 26.08.2020 виконавче провадження №60218754 закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із повним фактичним виконанням. В межах виконавчого провадження з боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в сумі 536251,51грн., з яких 484955,92грн. заборгованості за виконавчим документом, 48495,59грн. основної винагороди приватного виконавця, 2800грн. витрат виконавчого провадження.
Таким чином рішення суду в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому повністю виконано за рахунок коштів ФОП ОСОБА_1 .
Вказані обставини підтверджуються встановленими обставинами та не оспорюються сторонами.
Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За нормами ст. 1188 вказаного Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У відповідності до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1)порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Згідно зі статтею 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Відповідно п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди,завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинення дорожньо-транспортної пригоди та засуджено за ч. 1 ст. 286, ст. 75 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з випробуванням іспитовим строком на 1 (один), без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання у виді обмеження волі. Вирок набрав законної сили 31 березня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року задоволено позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 428 528,00грн., моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., судовий збір у розмірі 6427,92грн.
Також, постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року встановлено, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 на момент ДТП не виконував трудові обов'язки.
З копії довідки приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексія Степановича від 3074 від 23.09.2020 та копій платіжних доручень №87543481 від 16.10.2019, №50425028 від 19.06.2020, №57196004 від 13.07.2020, №60979360 від 27.07.2020, №ВП60218754 від 18.08.2020, №48223852 від 11.06.2020, №726209 від 10.10.2019 вбачається, що в період з 10.10.2019 року по 18.08.2020 року з ФОП ОСОБА_1 стягнуто в примусовому порядку на користь ОСОБА_3 на виконання вироку суду грошові кошти в сумі 536251,51грн., з яких 484955,92грн. заборгованості за виконавчим документом, 48495,59грн. основної винагороди приватного виконавця, 2800грн. витрат виконавчого провадження.
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 15.03.2021року, тобто в межах річного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
За правилами ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу з огляду на правила, встановлені ст. 134 КЗпП України, оскільки на час вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з позивачем, а тому на нього покладається обов'язок з відшкодування завданої матеріальної шкоди позивачу за вчинення кримінального правопорушення, яке встановлено вироком суду, а саме в розмірі 484955грн. 92коп.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 463/4040/15, від 20 січня 2021 року в справі № 583/1942/17, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 80000грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не обгрунтованість даних вимог та відмову в їх задоволенні, оскільки, дані правовідносини регулюються законодавством про працю та нормами КЗпП України не передбачена відповідальність працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у вигляді стягнення з нього моральної шкоди відповідно до ст. 1167ЦК України.
Також, в суді 1 інстанції представником ФОП ОСОБА_1 - адвокатом Петруніною В.В. було подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 01 квітня 2021 року, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 02 листопада 2021 року, довідка про отримання оплати гонорару адвоката за надання правової допомоги від 01 червня 2021 року.
Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу, здійснений адвокатом, на загальну суму 12000 грн., є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, та їх обсягом. Оскільки представником позивача в передбаченому процесуальним законом порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. 00 коп., колегія суддів погоджується з висновками суду 1 інстанції, що позивачу належить компенсація цих витрат з відповідача.
Доводи ОСОБА_2 , що позивач ФОП ОСОБА_1 як роботодавець пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення з нього, як працівника, шкоди, заподіяної йому як роботодавцю та з клопотанням про поновлення строку не звертався, є помилковими. Оскільки, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України). Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову. Як вбачається з довідки №3074 від 23.09.2020 приватного виконавця Виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексія Степановича, відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича від 26.08.2020 вказане виконавче провадження №60218754 закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із повним фактичним виконанням. Позов ФОП ОСОБА_1 подано до суду 1 інстанції 15.03.2021 року, тобто в межах строку, передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Петруніна В.В. просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суми судових витрат в апеляційній інстанції відповідно до наданих доказів їх сплати. На підтвердження судових витрат на правничу допомогу надано копію договору про надання правової допомоги від 03.01.2022, укладеного між адвокатом Петруніна В.В. та ФОП ОСОБА_1 , акт №1 приймання-передачі наданих юридичних послуг від 05.01.2022, довідку про отримання плати за надання правової допомоги від 05.01.2022, про підтвердження адвокатом Петруніною В.В. отримання від ФОП ОСОБА_1 оплати гонорару адвоката в розмірі 3000,00грн. за надання правової допомоги відповідно до договору від 03.01.2022 про надання правової допомоги, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2022.
Колегія суддів дійшла висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, здійснений адвокатом, на загальну суму в розмірі 3000,00грн., є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом. Оскільки, представником позивача в передбаченому процесуальним законом порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн., колегія суддів вважає, що позивачу належить компенсація цих витрат з відповідача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому рішення суд 1 інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. ст.374,376,382,384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення коштів порядку регресу та відшкодування моральної шкоди, скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення коштів в порядку регресу та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 484955 (чотириста вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 92 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді 1 інстанції в розмірі 4991 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 42 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 12 травня 2022 року.
Головуючий: В.Г. Бородійчук
Судді : Л.І. Василенко
Л.В. Нерушак