Справа № 293/603/20
Провадження № 2/293/64/2022
04 травня 2022 рокусмт Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Мікуліч К.С.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Черняхів справу за позовом ОСОБА_1
до Приватного підприємства "Злагода Плюс"
про стягнення боргу
Процесуальні дії по справі
ОСОБА_1 звернувся з позовом згідно якого просить:
- стягнути з відповідача 6000,00 грн заборгованості з орендної плати, 108,00грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати за договорами оренди № 44 від 07.09.2015 та № 88 від 25.09.2015;
- стягнути з відповідача 560,50 грн вартість витягів з державного земельного кадастру про ціну земельних ділянок;
- стягнути з відповідача 150000,00 грн моральної шкоди;
-стягнути з відповідача 15000,00грн за бездоговірне незаконне користування земельною ділянкою;
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позовна заява для розгляду передана судді Є.Б.Бруховському.
Ухвалою від 30.07.2021 суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про відвід судді Бруховського Є.Б. та постановив передати цивільну справу № 293/603/20 до канцелярії Черняхівського районного суду для визначення іншого судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.
30.07.2021 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Л.В.Лось.
Ухвалою від 04.08.2021 суд прийняв справу №293/603/20 до свого провадження. Постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
10.09.2021 позивач подав до суду позовну заяву у новій редакції, згідно якої просить стягнути з відповідача 26492,42 грн заборгованості за договорами оренди землі №44 від 07.09.2015, №88 від 25.09.2015, №289 від 03.11.2017, з яких: 22270,40 грн - заборгованість зі сплати орендної плати, 2605,54 грн - інфляційні збитки, 1616,48 - три відсотки річних та 30375,00 грн моральної шкоди (а.с. 122-123 т.1) .
Крім того 10.09.2021 на адресу суду від позивача надійшло ряд процесуальних документів: клопотання про витребування доказів (а.с.120 т.1); заява про відмову від позову у частині; позовна заява у новій редакції (а.с. 122-123 т.1); попередній розрахунок (а.с.214 т.1); розрахунок позовних вимог (а.с. 125-127 т.1).
28.09.2021 відповідач у порядку ст. 178 ЦПК України подав відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 140- 171 т.1).
Ухвалою від 04.10.2021, яка у порядку ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу чудового засідання суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів. Даною ухвалою суд також продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів та оголосив у судовому засіданні перерву.
01.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву з додатками (а.с. 188-207 т.1).
18.11.2021 на адресу суд від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшли витребувані у порядку ст. 84 ЦПК України докази.
Ухвалою від 16.12.2021 суд закрив провадження у справі за вимогою позивача до відповідача про стягнення 35648,80 грн матеріальних витрат на підставі п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України; прийняв заяву позивача від 10.09.2021 про зміну предмету позову; підготовче провадження закрив та призначив розгляд справи по суті
Ухвалами від 17.01.2022, 03.02.2022, 15.02.2022, 16.02.2022, 09.03.2022, 12.04.2022, які у порядку ст. 259 ЦПК України занесені до протоколів судового засідання суд відкладав розгляд справи по суті.
09.03.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с.1-2 т.2).
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є позивач, та відповідачем укладені договори оренди землі № 44 від 07.09.2015, загальною площею 1,4825 га, №88 від 25.09.2015 загальною площею 2,84 га, № 289 від 03.11.2017 загальною площею 0,9155 га.
На підставі вказаних договорів, ОСОБА_2 (орендодавець) передала ПП "Злагода Плюс" (орендар) у строкове платне користування: 1) земельну ділянку площею 1,4825 га з кадастровим номером 1825684400:07:000:0135; 2) земельну ділянку площею 2,84 га з кадастровим номером 1825684400:07:000:0138; 3) земельну ділянку площею 0,9155 га з кадастровим номером 1825684400:07:000:0139.
Оскільки відповідач не виконує зобов'язання із сплати орендної плати за договорами оренди землі у останнього утворилась заборгованість за період 2017-2020 рр, яка склала за розрахунком позивача 22270,40грн.
На підставі ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивач нарахував до стягнення з відповідача 2605,54грн інфляційних та 1616,48 грн 3% річних.
На підставі норм ст.ст. 23,1167 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача 30375,00 грн моральної шкоди.
Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди позивач вказує, що невиконання відповідачем умов договорів оренди землі в частині своєчасної сплати орендної плати порушено його нормальний спосіб життя, оскільки змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав та інтересів.
Позивач доводить, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали у несвоєчасній виплаті орендної плати за укладеними договорами завдано моральної шкоди, розмір якої позивач оцінює у 30375,00 грн.
03.11.2021 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 49 ЦПК України, яку суд прийняв до розгляду, відповідно до якої просить стягнути з відповідача ПП "Злагода Плюс" на його користь 8796,13 грн заборгованості за договорами оренди №44 від 07.09.2015, №88 від 25.09.2015, №289 від 03.11.2017, з яких 4574,11 грн - заборгованість із сплати орендної плати, 2605,54 грн - інфляційні збитки, 1616,48 грн - три відсотки річних.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 30375,00 грн моральної шкоди розмір позовної вимоги просив залишити без змін.
09.03.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с.1-2 т.2), згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 12759,62 грн заборгованості, з яких: 10032,60грн заборгованість зі сплати орендної плати; 1973,96 грн інфляційні збитки; 753,06 грн 3% річних та 30375,00 грн моральної шкоди.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в уточненій позовній заяві з урахуванням заяви поданої до суду 09.03.2022 про збільшення розміру позовних вимог.
Вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог суд дійшов наступного висновку.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Водночас норми частини 2 ст. 49 ЦПК України містять імперативну норму про те, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або після початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Нормами ч.1 ст. 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 1, 5ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В обґрунтування вимог про поновлення строку на подачу заяви про збільшення розміру позовних вимог представник позивача вказує, що у розрахунку позовних вимог поданих до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач помилково врахував оплату відповідача, яка здійснювалась за оренду землі у 2021 році, що і стало підставою подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Однак у розрахунок збільшених позовних вимог позивач включив заборгованість з орендної плати за землю за 2021 рік та відповідно інфляційні та 3% річних, нараховані на прострочену заборгованість за 2021 рік, які не були предметом заявлених вимог.
При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений був права подати заяву про збільшення розміру позовних вимог у строк, встановлений ст. 49 ЦПК України, тобто до закінчення підготовчого засідання.
Таким чином, відсутні поважні причини для поновлення відповідачу строку на подачу заяви про збільшення розміру позовних вимог, так як відповідач не виконав процесуальні дії передбачені законом для свого захисту в установлений законом термін, знаючи про судовий спір між позивачем та відповідачем та про існування заборгованості за 2021 рік до закінчення підготовчого провадження.
Відмовляючи в поновленні строку, судом врахована практика Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява N 32053/13), по якій Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Тому суд, виходячи принципу пропорційності, правової визначеності та враховуючи завдання цивільного судочинства, в цілях забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, дійшов висновку, що подану заяву, у відповідності зі ст. 126 ЦПК України, слід залишити без розгляду.
Відповідач повноваженого представника у судове засідання не направив, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, зважаючи на те, що явка учасників справи судом не визнавалась обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами, оскільки відповідач скористався своїм процесуальним правом та у порядку ст. 178 ЦПК України надав відзив на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення проти позовних вимог.
Так, відповідач заперечуючи проти позову вказує, що здійснює свою діяльність на підставі закону, і не порушує фінансову дисципліну, сплату платежів, зборів, податків що видно з бухгалтерської довідки №110 від 27.09.2021 року. З приводу даного позову вважає, що позивач не розібрався в своїх правах і обов'язках, як спадкоємець.
Зазначає, що в обґрунтованому розрахунку суми, що стягується зазначена сума орендної плати за 2017 рік, проте на цей час була ще жива мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (яка померла у 2018 році), яка особисто отримала орендну плату за 2017 рік по відомості №29 від 17.11.2021. Крім того орендна плата виплачена позивачу і за 2018 рік, що підтверджується відомостями № 54 від 21.12.2018.
Відповідач доводить, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена орендна плата в повному обсязі за земельні ділянки згідно діючих договорів оренди за 2019-2021 роки, згідно платіжного доручення №3466 від 23.09.2021 на суму 13260,00 грн (без урахування податків), яку позивач отримав 24.09.2021
Зважаючи на викладені обставини відповідач позов вважає безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
07.09.2015 року між ПП "Злагода Плюс" (орендар, відповідач) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладений договір оренди землі №44 (а.с. 158-160 т.1).
Відповідно до ч. 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Зороківської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Згідно ч. 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер №1825684400:07:000:0135 загальною площею 1,4825 гектарів, у т.ч. рілля 1,4825 га для ведення сільськогосподарського виробництва.
Частиною 3 договору сторонами погоджено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25409,21 грн.
За умовами ч. 6 договір укладено на 7 (сім) років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку дії договору Орендар має право поновлення його до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;
Відповідно до ч. 8 договору орендна плата землі або Орендаря вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі: щорічна орендна плата за земельну ділянку складає 5,8% відсотків нормативної грошової оцінки, та складає 1473,73 грн на рік. Податок з доходів фізичних осіб та інші податки згідно чинного законодавства України утримуються Орендарем з орендної плати та орендна плата виплачується Орендодавцю за вирахуванням цих податків. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватись у натуральній формі та оформлятися відповідними актами.
Частиною 7 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня поточного року.
Згідно ч. 11 договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції тільки за згодою сторін; погіршання стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Вказаний договір зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 08.12.2015 (а.с.154 т.1).
25.09.2015 року між ПП "Злагода Плюс" (Орендар, Відповідач) та ОСОБА_2 (Орендодавець) укладено договір оренди землі №88 (а.с. 155-157 т.1).
Відповідно до ч. 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Зороківської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Згідно з ч. 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер №1825684400:07:000:0138 загальною площею 2,84 гектарів, у т.ч. рілля 2,84 га на підставі державного акта ЖТ№076665 виданого 07.07.2004 для ведення сільськогосподарського виробництва.
За умовами ч.3 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25409,21 грн.
Частиною 6 даного договору визначено, що договір укладено на 7 (сім) років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку дії договору Орендар має право поновлення його до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
У ч. 8 сторони погодили умови оплати, а саме що орендна плата землі або Орендаря вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі: щорічна орендна плата за земельну ділянку складає 5,8% відсотків нормативної грошової оцінки, та складає 1473,73 грн на рік. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватись у натуральній формі та оформлятися відповідними актами.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації ( ч. 9 договору)
Згідно ч. 10 договору орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня поточного року.
За приписами ч. 11 договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції тільки за згодою сторін; погіршання стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Вказаний договір зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 27.10.2015 (а.с.153 т.1).
03.11.2017 року між ПП " Злагода Плюс " (орендар, відповідач) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладений договір оренди землі №289 (а.с. 150-152 т.1).
Відповідно до ч. 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Зороківської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Згідно ч. 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер №1825684400:07:000:0139 загальною площею 0,9155 гектарів, у т.ч. рілля 0,9155 га на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1325 від 01.08.2011 для ведення сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч. 3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11640,77 грн.
Договір укладено на 7 (сім) років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку дії договору Орендар має право поновлення його до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (ч.6 договору).
Відповідно до ч. 8 договору орендна плата землі або Орендаря вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі: щорічна орендна плата за земельну ділянку складає 9% відсотків нормативної грошової оцінки, та складає 1047,67 грн на рік. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватись у натуральній формі та оформлятися відповідними актами.
Згідно з ч. 9 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації.
Приписами ч. 10 договору встановлено, що орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня поточного року.
Згідно ч. 11 договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції тільки за згодою сторін; погіршання стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Вказаний договір зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 27.11.2017 (а.с. 149 т.1).
Після смерті ОСОБА_2 , 20.02.2020 позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори Житомирської області (спадкова справа №46/2020, зареєстрованого в реєстрі за №263 (а.с.9, 12 т.1).
Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.02.2020 власником земельної ділянки, площею 1,4825 га, кадастровий номер 1825684400:07:000:0135, земельної ділянки, площею 0,9155 га, кадастровий номер 1825684400:07:000:0139 та земельної ділянки, площею 2,8377 га, кадастровий номер 1825684400:07:000:0138, що знаходяться на території Зороківської сільської ради Черняхівського району Житомирської області є ОСОБА_1 (а.с.10,11,13 т.1).
Позивач вказує, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання що своєчасної сплати орендної плати за землю за укладеними договорами, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за період з 2017 по 2020 роки (з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.11.2021) у загальній сумі 4574,11 грн.
За несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач на підставі ч.3 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача 2605,54грн інфляційних та 1616,48грн 3% річних.
Також позивач заявив вимогу на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України про стягнення з відповідача 30375,00 грн моральної шкоди завданої неналежним виконанням відповідачем умов укладених договорів.
Невиконання орендарем обов'язків за договорами оренди землі в частині сплати орендних платежів, стало підставою для звернення позивача з даним позовом до відповідача з метою захисту своїх порушених прав.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
У пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
Також у статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів оренди землі №44 від 07.09.2015, №88 від 25.09.2015, №289 від 03.11.2017, які за своєю правовою природою є договорами найму (оренди) земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (частини 1, 9 вказаної норми).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Водночас у ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 5 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Так, позивач виконав свої зобов'язання за договорами оренди землі в повному обсязі, передавши відповідачу земельні ділянки, які являються предметом вищевказаних договорів, що кореспондує обов'язок орендаря здійснювати оплату орендної плати за землю у строки та розмірах, встановлених договором.
Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Як визначено частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до статті 21 названого Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Нормами ст. ст. 287, 288 Податкового кодексу України передбачено, що, податкове зобов'язання щодо плати за землю, а також орендна плата, визначені у податковій декларації на поточний рік, сплачуються рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.
Істотною умовою договору оренди землі за ст. 15 Закону України "Про оренду землі" є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату.
Судом встановлено, що у розділі договорів "Орендна плата", укладених між сторонами, останніми узгоджено порядок, строки та розмір внесення орендної плати.
Так, за договорами № 44 від 07.09.2015 та № 88 від 25.09.2015 сторони узгодили, що орендна плата становить 5,8% відсотків нормативної грошової оцінки та складає 1473,73грн на рік. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнта індексації, а нормативна грошова оцінка земельних ділянок сторонами погоджена у розмірі 25409,21грн.
За договором № 289 від 03.11.2017 орендна плата становить 9% відсотків нормативної грошової оцінки та складає 1047,67 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, а нормативна грошова оцінка земельної ділянки сторонами погоджена у розмірі 11640,77 грн.
Згідно розрахунку позивача (а.с.125-126 т.1) позивач здійснює нарахування заборгованості з орендної плати за договором № 44 від 07.09.2015, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 1825684400:07:000:0135 -25500,01грн (а.с. 129 т.1).
За розрахунком позивача належна до сплати сума орендної плати за договором № 44 від 07.09.2015 за заявлений позивачем період становить:
- за 2017 рік - 1479,00 грн (25500,01*5,8%);
- за 2018 рік 1623,94грн (1479,00грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 1690,52 грн (1623,94грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 1775,05 грн (1690,52грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
Нарахування заборгованості з орендної плати за договором № 88 від 25.09.2015, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 1825684400:07:000:0138 - 43968,02 грн (а.с. 130 т.1).
За розрахунком позивача (а.с.125 зворотна сторона- 126 т.1) належна до сплати сума орендної плати за договором № 88 від 25.09.2015 за заявлений позивачем період становить:
- за 2017 рік - 2550,15грн (43968,02 грн *5,8%);
- за 2018 рік 2800,06 грн (2550,15грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 2914,86 грн (2800,00 грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 3060,60 грн (2914,86 грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
Нарахування заборгованості з орендної плати за договором № 289 від 03.11.2017 позивач здійснює виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 1825684400:07:000:0139 - 17515,83 грн (а.с. 128 т.1).
За розрахунком позивача (а.с. 126 т.1 ) належна до сплати сума орендної плати за договором №289 від 03.11.2017 за заявлений позивачем період становить:
- за 2017 рік 1576,42 грн (17515,83 грн *9%);
- за 2018 рік 1730,90 грн (1576,42грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 1801,88 грн (1730,90 грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 1891,97 грн (1801,88 грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
Суд, перевіривши розрахунок сум належної до сплати орендної плати за укладеними договорами встановив, що позивач при розрахунку орендної плати неправомірно використовував нормативну грошову оцінку, яка міститься у витягах із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок сформованих 10.08.2021 року, оскільки згідно укладених сторонами договорів оренди землі сторонами погоджена нормативна грошова оцінка землі, виходячи із розміру якої сторонами і погоджена оренда плата за перший рік оренди, яка у подальшому підлягає індексації (а.с. 128-130 т.1).
При цьому суд звертає увагу, що відповідно отриманих у порядку ст. 84 ЦПК України доказів від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 року №105, на яку посилається позивач у своїх розрахунках позовних вимог набула чинності лише з 1 січня 2019 року.
За змістом статті 1 Закону України "Про оцінку земель" (далі - Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Водночас суд звертає увагу, що з аналізу нормативно-правових норм ПК України, Закону № 1378-IV, Закону № 161-XIV можна зробити висновок, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, незалежно від того, чи сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати.
Відповідно до пункту 32 договорів оренди землі, укладених між сторонами зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що сторони після 01.01.2019 вчиняли дії направлені на внесення змін до укладених договорів з приводу зміни нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, виходячи з якої здійснюється нарахування та сплата орендної плати.
Аналогічні висновки неодноразово робив Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц та інших.
Водночас суд наголошує, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 ЦК України та обов'язковості договору встановленим ст. 626 ЦК України.
За ч.1 ст. 28 ЦК України, зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, при розрахунку орендної плати позивач мав би використовувати нормативну грошову оцінку, погоджену сторонами у договорах, а саме за договором № 44 від 07.09.2015 та № 88 від 25.09.2015 сторони узгодили, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 25409,21грн; а за договором № 289 від 03.11.2017 нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у розмірі 11640,77 грн.
Таким чином, за розрахунком суду, здійсненого на умовах погоджених сторонами у договорах порядку та розмірі орендної плати, належна до сплати сума орендної плати становить:
За договором № 44 від 07.09.2015 за заявлений позивачем період :
- за 2017 рік - 1473,75 грн (25409,21грн *5,8%);
- за 2018 рік 1618,18 грн (1473,75 грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 1684,53 грн (1618,18 грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 1768,76 грн (1684,53 грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
За договором № 88 від 25.09.2015 за заявлений позивачем період:
- за 2017 рік - 1473,75 грн (25409,21грн *5,8%);
- за 2018 рік 1618,18 грн (1473,75 грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 1684,53 грн (1618,18 грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 1768,76 грн (1684,53 грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
За договором № 289 від 03.11.2017 сума орендної плати становить:
- за 2017 рік - 1047,67 грн (25409,21 грн *5,8%);
- за 2018 рік 1150,34 грн (1047,67 грн *109,8% (індекс інфляції за 2018 рік);
- за 2019 рік 1197,50 грн (1150,34 грн *104,1% (індекс інфляції за 2019 рік);
- за 2020 рік 1257,38 грн (1197,50 грн * 105,0 % (індекс інфляції за 2020 рік);
Отже за розрахунком суду загальна сума орендної плати за землю за спірними договорами за період з 2017 року по 2020 рік становить 17743,34 грн., з яких: 3995,17 орендна плата за 3-ма договорами за 2017 рік; 4386,70 грн орендна плата за 3-ма договорами за 2018 рік; 4566,57 грн орендна плата за 3-ма договорами за 2019 рік; 4794,90 грн орендна плата за 3-ма договорами за 2020 рік.
Відповідач у свою чергу частково виконав прийняті на себе зобов'язання щодо оплати орендної сплати за землю на загальну суму 22096,29 грн, що підтверджується відомостями на виплату грошей № 29 від 17.11.2017, № 54 від 21.12.2018 та платіжним дорученням № 3469 від 23.09.2021.
При цьому суд зазначає, що платіжне дорученням № 3469 від 23.09.2021 містить призначення платежу " ... орендна плата за 2019 -2021 рік без ПДВ".
Стаття 534 ЦК України визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. А саме, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; - у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; - у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.
Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 p., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Отже, здійснений відповідачем платіж згідно платіжного доручення № 3469 від 23.09.2021 включає також сплату орендної плати відповідачем за трьома договорами оренди землі у 2021 році, який згідно умов договорів складає 5155,48 грн.
Таким чином суму сплаченої заборгованості за 2021 рік в розмірі 5155,48 грн суд не враховує як здійснену відповідачем оплату орендної плати за заявлений позивачем період, оскільки заборгованість з орендної плати за договорами у 2021 році не є предметом спору у даній справі.
Отже, в ході розгляду справи суд встановив, що відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день вирішення справи у суді становить 802,53 грн (17743,39 грн (загальна сума, яка підлягає оплаті за період з 2017 по 2020 роки за трьома договорами) - 16940,81 грн (здійснена відповідачем оплата за період з 2017 по 2020 роки за трьома договорами) та відповідно є заборгованістю, яка залишилась несплаченою за оренду землі у 2020 році.
За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Станом на день вирішення спору, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості з орендної плати за землю в сумі 802,53 грн, відтак вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати за землю підлягають частковому задоволенню на загальну суму 802,53 грн.
За таких обставин відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати орендної плати за землю.
Стосовно вимог про стягнення 1616,48 грн 3% річних та 2605,54 грн інфляційних суд зазначає про наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З розрахунку позивача (а.с. 125-126 т.1) видно, що 3% річних позивач нарахував:
- за договором № 44 від 07.09.2015 за період з 01.01.2018 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1479,00 грн; з 01.01.2019 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1623,94 грн; з 01.01.2020 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1690,52 грн та з 01.01.2021 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1775,05 грн, які у загальному розмірі склали 465,70 грн;
- за договором № 88 від 25.09.2015 за період з 01.01.2018 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 2550,15 грн; з 01.01.2019 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 2800,06 грн; з 01.01.2020 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 2914,86 грн та з 01.01.2021 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 3060,60 грн, які у загальному розмірі склали 711,17 грн;
- за договором № 289 від 03.11.2017 за період з 01.01.2018 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1576,42 грн; з 01.01.2019 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1730,90 грн; з 01.01.2020 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1801,88 грн та з 01.01.2021 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 1891,97 грн, які у загальному розмірі склали 439,61 грн;
Перевіривши розрахунок 3% річних,суд встановив, що позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних на заборгованість з орендної плати за договорами у 2017 та 2018 роках, оскільки згідно встановлений судом даних заборгованість за вказаний період за трьома договорами, що укладені між сторонами не прострочена та була сплачена у строки встановлені договорами, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас при нарахуванні 3% річних за 2019 -2020 роки позивач неправомірно визначив заборгованість, яка була простроченою.
Таким чином, суд з урахуванням встановлених уже обставин щодо сум орендної плати, які підлягали сплаті та з врахуванням здійснених відповідачем оплат, ураховуючи вихідні дані позивача правомірним є нарахування 3% річних на заборгованість з орендної плати за трьома договорами:
- за 2019 рік з 01.01.2020 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 4566,57 грн
- за 2020 рік за період з 01.01.2021 по 31.08.2021 на суму простроченої заборгованості 4794,90 грн.
За викладених обставин суд здійснив власний розрахунок 3%, за яким останні склали 323,97 грн.
Отже вимога позивача про стягнення 3% річних є правомірною, обґрунтованою та такою що підлягає частковому задоволенню на загальну суму 323,97 грн.
В частині стягнення 1292,51 грн 3% річних (1616,48 грн - 323,97 грн) суд відмовляє за безпідставністю заявлених вимог.
Щодо стягнення з відповідача 2605,54 грн інфляційних, то суд зазначає про наступне.
Згідно розрахунку позивача інфляційні заявлені за останні аналогічні періоди та на суму простроченої заборгованості, що й здійснені нарахування 3% річних, які у загальному розмірі склали 2605,54 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних суд встановив, що позивач допустив аналогічні помилки що при нарахуванні 3% річних.
Тому, з урахуванням встановлених судом обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних, період нарахування та суми простроченої заборгованості, на яку здійснюються відповідні нарахування є аналогічним розрахунку 3% річних, за яким інфляційні втрати складають 827,18 грн.
За вказаного вимога позивача про стягнення інфляційних є правомірною, обґрунтованою та такою що підлягає частковому задоволенню на загальну суму 827,18 грн.
В частині стягнення 1778,36 грн інфляційних (20605,54 грн - 827,18 грн) суд відмовляє за безпідставністю заявлених вимог.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 30375,00 грн моральної шкоди, суд дійшов такого висновку.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (у тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу).
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.
Водночас суд зазначає, що презумпція моральної шкоди законодавством не передбачена.
Як видно з позовних вимог та позиції позивача у судовому засіданні, позивач завдання йому моральної шкоди пов'язує саме з несвоєчасним виконанням відповідачем умов укладених між сторонами договорів оренди землі, а саме через несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати.
Суд дослідивши умови укладених договорів між сторонами встановив, що сторони у вказаних договорах не передбачили умов щодо стягнення моральної шкоди, зокрема у разі невиконання чи несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Також необхідно зазначити, що імперативні норми ЗУ "Про оренду землі" також не містять умов сплати моральної шкоди в разі несвоєчасної сплати орендної плати.
Згідно розрахунку позивача розмір моральної шкоди останній оцінює у розмірі 30375,00 грн (а.с. 127 т.1). Розрахунок позивач здійснив виходячи з факту наявності моральної шкоди у розмірі 6000,00 грн, помножену на коефіцієнти: душевні (1,5) страждання, види психічних страждань (1,5), істотність вимушених змін у житті (1,5) та тривалість негативних змін (1,5).
При цьому суд зазначає, що позивач обмежився лише загальними посиланнями на незаконність дій відповідача та завдання йому моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами ні факту наявності такої шкоди, ні погіршення морального та фізичного стану позивача або порушення нормальних життєвих зв'язків, настання інших негативних наслідків та наявність причинного зв'язку між протиправними діями відповідача, та можливим завданням моральної шкоди позивачу через несвоєчасну оплату відповідачем орендної плати за укладеними договорами.
Суд також зазначає, що договором та ЦК України передбачена відповідальність сторони за невиконання договірних зобов'язань як пеня, нарахування 3% річних та інфляційних, чим позивач частково і скористався.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ст. 79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов'язком сторін у справі.
З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та підстав позову, наданих стороною позивача доказів, та оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, та приймаючи до уваги відсутність доказів щодо завдання відповідачем позивачу моральної шкоди, внаслідок несвоєчасної оплати орендної плати, суд дійшов висновку, що правові підстави для застосування норм у ст. ст. 23,1167 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.
З викладених обставин слідує, що позивач звертаючись до суду не довів обставин наявності шкоди та її обґрунтованого розміру. Застосування позивачем у розрахунку відповідних коефіцієнтів є необгрутованим, а також містить посилання взагалі на те, що заподіяна моральна шкода полягає у моральних стражданнях пов'язаних з порушенням відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, в той час як між сторонами не існує трудових відносин та відповідно зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 30375,00 грн є безпідставними та такими що не ґрунтуються на належних, допустимих та достовірних доказах, у зв'язку з чим суд відмовляє в цій частині позову.
Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За викладених фактичних обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року "Про судовий збір", який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 7 Закону України № 1082-ІХ від 15 грудня 2020 року «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2020 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2102,00 гривень.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги ціну позову, позивач при подачі позовної заяви до суду повинен був сплатити судовий збір у розмірі 840,00 гривень 00 копійок.
З матеріалів справи убачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2942,00грн, що підтверджується квитанціями № 33 від 31.03.2020 року (а.с. 1 т.1) та № 34 від 31.03.2020 (а.с. 1 т.1) відповідно, тобто позивачем було надмірно сплачено суму судового збору, а саме розмір переплати складає 2102,00 грн.
За приписами п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином позивачу слід повернути з Державного бюджету України зайво внесений судовий збір в розмірі 2102,00грн, сплачений згідно квитанції № 34 від 31.03.2020.
Відповідно до п.5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до головних управлінь Казначейства подається копія судового рішення, засвідчена належним чином.
Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником до відповідного головного управління Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Решта сплаченого позивачем судового збору в порядку ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 13,79,81,91, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд
1. Позов задовольнити частково
2. Стягнути з Приватного підприємства "Злагода Плюс" (вул. Перемоги, 57А, с.Зороків, Житомирський район, Житомирська область, 12336, код ЄДРПОУ 39689108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
- 802,53 грн основного боргу
- 827,18 грн інфляційних
- 323,97 грн 3% річних
- 333,33 грн судового збору
3.Решті позову відмовити.
4.Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 1262,00 грн згідно квитанції № 34 від 31.03.2020.
Оригінал квитанції квитанції № 34 від 31.03.2020 знаходиться у матеріалах справи № 293/603/20.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Приватне підприємство "Злагода Плюс" (вул. Перемоги,57А, с.Зороків, Житомирський район, Житомирська область, 12336, код ЄДРПОУ 39689108).
Повний текст рішення складений та підписаний: 12.05.2022
Суддя Людмила ЛОСЬ