Номер провадження: 11-кп/813/1250/22
Номер справи місцевого суду: 522/14713/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018160500003576 від 13.06.2018 року, № 12018160500000810 від 09.02.2018 року та №120181650000320 від 25.05.2018 рокупро продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Татарбунари, Одеської області, громадянки України, із неповною вищою освітою, неодруженої, непрацюючої, позбавленої батьківських прав стосовно малолітньої дитини - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судима:
-28.03.2018 Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу 850 грн.,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2, 3, ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Одеса, громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимий:
-01.10.2010 Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання із випробуванням строком на 2 роки,
-12.04.2011 Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до 6 місяців арешту,
-16.02.2016 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання із випробуванням строком на 1 рік 6 місяців,
-29.03.2016 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання із випробуванням строком на 2 роки 1 місяць,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2, ст. 307 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання захиснику обвинувачених та обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про зміну запобіжних заходів.
Задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Продовжено строк дії обраного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком 60 днів, тобто до 31.05.2022.
Визначено розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою ОСОБА_8 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 496200 грн.
Продовжено строк дії обраного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком 60 днів, тобто до 31.05.2022.
Визначено розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_11 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 73 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181113 грн.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити запобіжний захід на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що у неї є малолітня дитина вихованням якої займається її мати, яка перебуває на пенсії та часто хворіє. Зазначає, що перебуваючи під вартою вона не може бути впевненою, що життю та здоров'ю її дитини та мами нічого не загрожує, оскільки у м. Татарбунари, де проживає її сім'я наразі спостерігається не спокійна ситуація. Крім того, зазначає, що існування ризиків є недоведеним та вона не має наміру займатися злочинною чи незаконною діяльністю.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 вказує, що посилання прокурора на положення ст. 177 КПК України є необґрунтованими, оскільки він скоїв не таке тяжке правопорушення, яке може завдати шкоди суспільним інтересам. Також зазначає, що у зв'язку з введенням на території України військового стану, він має намір захищати рідну землю та сім'ю. Вважає, що ризики передбачені ст. 177 КПК України не значні у порівнянні з його наміром охороняти батьківщину та захищати громадян України.
Просить при ухваленні рішення про застосування запобіжного заходу врахувати його можливість прийняти участь в територіальній обороні або Збройних Силах України або закрити кримінальне провадження та звільнити його у зв'язку із тривалим перебуванням під вартою.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не заявляв.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисників, які просили задовольнити апеляційні скарги обвинувачених, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останніх.
Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг обвинувачених щодо недоведеності та необґрунтованості існування ризиків, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, а саме того, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 можуть переховуватись від суду та можуть вчинити нові злочини, апеляційний суд встановив належне та детальне обґрунтування судом наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, зокрема ч. 3 ст. 307 КК України у відповідності до положень ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів за вчинення якого в разі доведеності її вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 9 до 12 років з конфіскацією майна, а отже наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачена, враховуючи тяжкість покарання, що їй загрожує у разі встановлення її вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за вчинення якого в разі доведеності його вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 6 до 10 років з конфіскацією майна, а отже наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
При цьому, апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не працевлаштовані, тобто не мають постійного джерела доходу та шляхи надходження їх доходів для життєдіяльності не відомі, раніше притягувались до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_8 притягувалась до кримінальної відповідальностіСуворовським районним судом м. Одеси від 28.03.2018 за ч. 1 ст. 309 КК України.
ОСОБА_9 притягувався до кримінальної відповідальності Приморським районним судом м. Одеси від 01.10.2010 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, Приморським районним судом м. Одеси від 12.04.2011 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, Приморським районним судом м. Одеси від 16.02.2016 за ч. 2 ст. 185 КК України, Приморським районним судом м. Одеси від 29.03.2016 за ч. 2 ст. 185 КК України.
Таким чином, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 можуть вдатися до спроб вчинення інших злочинів.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строків тримання під вартою обвинувачених, апеляційним судом не було встановлено.
Твердження обвинуваченої ОСОБА_8 про те, що у неї є малолітня дитина, яка перебуває у м. Татарбунари разом з її матір'ю та вона переживає за їх життя, що на її думку вказує на необхідність обрання їй більш м'якого запобіжного заходу прийняті до уваги, однак не можуть слугувати підставою для безумовного обрання більш м'якого запобіжного заходу, оскільки ця обставина не перешкоджала обвинуваченій залишити неповнолітню дитину в м. Татарбунари та прибути до міста Одеси, де вчинити новий особливо тяжкий злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Крім того, обвинувачена ОСОБА_8 позбавлена батьківських прав стосовно своєї малолітньої дитини.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок суду про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про обвинувачених, яким інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що його необхідно звільнити з під варти з метою забезпечення оборони держави, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 616 КПК України особам, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, не може бути скасування обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для подальшого проходження обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу обвинуваченого на те, що, згідно приписів ч. 1 ст. 616 КПК України клопотання про скасування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для подальшого проходження обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, подається прокурору, після чого прокурор має право звернутися з таким клопотанням до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру вчиненого злочину, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на даний час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини, а доводи апеляційних скарг про недоведеність наявності ризиків та можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018160500003576 від 13.06.2018 року, №12018160500000810 від 09.02.2018 року та №120181650000320 від 25.05.2018 рокупро продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2, 3, ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2, ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4