Дата документу 12.05.2022 Справа № 333/4206/19
Єдиний унікальний № 333/4206/19 Головуючий у 1 інстанції: Холод Р.С.
Провадження № 22-ц/807/856/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
Провадження № 22-ц/807/856/22-2
12 травня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів Кримської О.М.
Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року та ухвалу Комунарського районного суду від 16 листопада 2021 року у справі за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,
У липні 2019 року Концерн «Міські теплові мережі» (далі - Концерн «МТМ») звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 січня 2009р. по 30 серпня 2012р. у розмірі 4 295,93 грн. та за період з 01 серпня 2016 року по 30 травня 2019 року у розмірі 39 515,20 грн.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2019р. позов КОНЦЕРНУ «МТМ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було задоволено: стягнуто з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 січня 2009р. по 30 серпня 2012р. у розмірі 4 295,93 грн. та за період з 01 серпня 2016 року по 30 травня 2019 року у розмірі 39 515,20 грн.
26 березня 2021 року на адресу суду від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява про скасування заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2019 року.
Ухвалами Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2021 року: заяву відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено та заочне рішення від 31.10.2019 року скасовано, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні; закрито провадження у справі відносно відповідача ОСОБА_3 у зв'язку з його смертю (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 01.08.2018 року).
21 липня 2021 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява
про уточнення позовних вимог, у якій було збільшено період та розмір заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що КОНЦЕРН «МТМ», діючи на підставі статуту та чинного законодавства України, надав послуги з постачання теплової енергії відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та власником якої є ОСОБА_1 . Однак, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов'язання із своєчасної оплати за надані послуги за встановленими тарифами не виконали, внаслідок чого, за останніми утворилась заборгованість в сумі 60 100,86 грн. за період з 01 грудня 2009 року по 31 травня 2021 року. З цих підстав позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав щодо стягнення вказаної заборгованості за надані відповідачам послуги.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 листопада 2013 року по червень 2021 року у розмірі 54 443 гривень 31 копійки. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» суму сплаченого судового збору по 870 гривень 08 копійок з кожного відповідача.
Ухвалою Комунарського районного суду від 16 листопада 2021 року виправлено допущені у рішенні арифметичні помилки та описки в частині стягнутого розміру заборгованості та судових витрат: замість помилкової суми заборгованості у розмірі 54 443,31 грн. виправлено на суму заборгованості в розмірі 53 337,72 грн. та замість судового збору у розмірі 870,08 грн. виправлено на суму 900,06 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою про виправлення описки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду та ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржники посилаються на недоведеність позивачем факту переривання строків давності шляхом внесення відповідачами сум на погашення заборгованості, а також на порушення судом норм матеріального права в частині застосування строків позовної давності до заявлених вимог позивача.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано, хоча копію апеляційної скарги вручено представнику Концерну «МТМ» 18 лютого 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає апеляційному розгляду справи відповідно до приписів ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу.
Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК України належить нескладні справи та справи, ціна позову у яких не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ціна позову у цій справі не перевищує такого розміру та за категорією спору не є складною.
Тому, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що Концерном «МТМ» за період з 01 грудня 2009 року по 31 травня 2021 року надано послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води від 22.06.2021р., отримувачами послуг за вказаною вище адресою є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.7).
Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.07.2019р. № 172369605, ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11), що було ним підтверджено у ході судового розгляду в суді першої інстанції. Відповідач ОСОБА_2 є особою, яка зареєстрована за вказаною адресою (а.с. 75).
Відповідачі у справі зобов'язання з оплати наданих послуг за період з 01 грудня 2009 року по 31 травня 2021 року належним чином не виконали, у зв'язку з чим за ними утворилась заборгованість в сумі 60 100,86 грн.
В ході розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 65).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із факту переривання строків позовної давності позивачем внаслідок подачі ним до суду заяви про видачу судового наказу у листопаді 2016 року, у зв'язку з чим з цього часу й слід відраховувати строк позовної давності.
Крім того, перериванням строку позовної давності відповідно до положень статті 264
ЦК України суд вважав дії відповідачів, які здійснювали періодичну оплату наданих їм послуг, тому визнав, що до меж позовної давності входить період, починаючи з листопада 2013р., а сума заборгованості за період з 01 листопада 2013р. по 30 червня 2021р., яка підлягає стягненню з відповідачів, становить 53 337,72 грн.
Вобґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтами зазначено, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивачем не доведено факту переривання позовної давності у виді внесення оплати у зарахування боргу та не надано суду належних доказів на підтвердження вказаної обставини. Вказують, що позивач взагалі не довів свої вимоги, не надавши первинних бухгалтерських документів суду, а надавши лише розрахунок. Наголошують на тому, що мають лічильник обліку гарячої води, але позивач нарахував їм заборгованість за нормами споживання, а не за показами лічильника, що є невірним.
При цьому, апелянти посилаються на Постанову Пленуму Верховного Суду України
від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме, на те, що суд при встановленні наявності чи відсутності фактів, якими обґрунтовувалися вимоги або заперечення, визнаючи чи відхиляючи докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіривши вказані доводи скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла до наступних висновків.
Згідно із положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Колегія погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що, оскільки Концерн «МТМ» надавав відповідачам як споживачам за адресою їх місця мешкання послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовлялись, тому повинні нести обов'язок із сплати за комунальні послуги, надані Концерном «МТМ».
Досліджуючи розмір заборгованості, колегія встановила наступні обставини.
Вбачається, що позивач навів табличні розрахунки, зазначивши, що опалення нараховувалось у періоді з 01.01.2009р. по вересень 2012р. на опалювальну площу 53,20 кв. м, а оплата за гарчу воду розраховувалась за нормами споживання на трьох зареєстрованих осіб з урахуванням діючих тарифів. Також у міжопалювальний період нараховувалась перед-
бачена чинним законодавством абонплата з опалення ( а.с. 8-1, 19-21).
З розрахунку заборгованості за період з серпня 2016р. по червень 2019р. включно вбачається, що оплата за надані послуги обраховувалась таким же чином, але без абонплати за опалення ( а.с. 13).
Але встановлено, що третій мешканець квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 80). Тобто позивач не міг, починаючи з серпня 2018р., нараховувати постачання гарячої води на трьох осіб, а мав нараховувати вже тільки на двох.
Відповідачі зазначають, що з березня 2017р. їм був встановлений лічильник обліку гарячої води, тому з цього часу оплата за гарячу воду мала нараховуватись за показами лічильника.
З розрахунку заборгованості за період з серпня 2016р. по червень 2019р. вбачається, що оплата за гарчу воду до березня 2017р. відповідачам не нараховувалась. Потім у березні 2017р. мається нарахування за гарячу воду на суму 17 016,68 грн., яке не обгрунтовано позивачем жодним чином у позові, поясненнях та жодним доказом, а також не надані заперечення на відзив відповідача в цій частині. Потім з квітня 2017р. по лютий 2019р. оплата за постачання гарячої води знову не нараховується, та її нарахування починається з лютого 2019р.
Отже, колегія визнає за таких обставин, що позивач не довів походження нарахування в березні 2017р. оплати в сумі 17016,68 грн., тому ця сума заборгованості не підлягає включенню до суми стягнення.
Між тим, суд першої інстанції належної оцінки цим доводам у відзиві відповідачів на позовну заяву не надав, ці доводи взагалі не дослідив, що призвело до помилкового зарахування цієї одноразово нарахованої суми до загальної суми заборгованості та її стягнення з відповідачів.
Що стосується показів лічильника, то вони враховуються постачальником послуг у тому випадку, коли споживач передав ці покази у встановлений строк, у протилежному випадку нарахування провадиться за нормами споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб.
Так, згідно з п. 32 Правил 1182 «У разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів послуги, до відповідного вузла обліку для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю або іншій особі, яка здійснює розподіл обсягів послуги, показань відповідного вузла обліку, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов'язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем послуги за попередні 12 місяців, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання послуги, але не менше 15 діб».
Надаючи світлини з лічильником та табличку з його показами за період 2017-2019рр., відповідачі разом з тим не надали доказів, що ці покази ними своєчасно передавались позивачу, а тому, зі свого боку, не довели безпідставність нарахування їм оплати за гарячу воду за період з лютого по травень 2019р. за нормами споживання.
З приводу доводів про неправильне застосування судом положень законів про позовну
давність, колегія встановила наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Суд першої інстанції, посилаючись на переривання строку позовної давності внаслідок подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу у листопаді 2016 року, допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 264 ЦК України, до спірних правовідносин.
Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року, справа № 523/10225/15-ц, Верховного Суду від 23 травня 2018 року, справа №640/2704/16-ц). При цьому, новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається з наступного дня після пред'явлення позову (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року, справа № 663/2070/15-ц).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду про переривання строку давності поданням позивачем заяви про видачу судового наказу.
Щодо врахування судом першої інстанції факту внесення відповідачами у січні 2017 року суми у розмірі 87,59 грн. на погашення боргу та переривання строку позовної давності такими діями відповідачів, колегія суддів зазначає наступне.
За відсутності будь-якої конкретизації з боку законодавця щодо дій боржника, які слід вважати визнанням ним свого боргу, вирішення у кожному конкретному випадку питання чи вчинив боржник таку дію, яка свідчить про визнання боргу є процесуальним обов'язком суду.
У постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №3-269гс16 наведено певний узагальнений перелік дій, які можуть свідчити про те, що боржник визнав свою
заборгованість перед кредитором.
Зокрема, у постанові зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
У постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №161/15679/15-ц наведено загальне тлумачення ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, яке полягає у тому, що вказана норма права пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Колегія суддів зауважує, що законодавство не містить переліку дій, які свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. У даному випадку діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 року у справі №640/18354/14-ц.
Стосовно визнання боргу щодо заборгованості з періодичних платежів, Верховним Судом України у постанові від 09.11.2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Колегія суддів зазначає, що переривання позовної давності у такому випадку може мати місце лише за умови, що сума внесених боржником коштів перевищує розмір щомісячного платежу, що, у свою чергу, свідчить про визнання такою особою факту попередньо виниклої заборгованості, та її часткове погашення таким платежем.
Матеріалами судової справи встановлено, що суми внесених відповідачами коштів на оплату комунальних послуг за період, за який позивач висуває їм заборгованість, не перевищують нарахованих Концерном сум оплати за поточний місяць, а тому колегія доходить до висновку про відсутність факту визнання відповідачами заборгованості та у такому разі відсутність переривання строку позовної давності по минулій заборгованості.
У зв'язку з тим, що фактів переривання позовної давсності як діями позивача, так і діями відповідачів, не встановлено, судова колегія застосовує до вимог позивача загальний строк позовної давності у три роки, що передують подачі позову, а саме, до вимог за період з січня 2009 року по липень 2016 року.
Щодо не дослідження судом розміру заборгованості, колегія зазначає наступне.
Згідно з розрахунком заборгованості, який не спростований відповідачами, стягненню підлягає сума боргу з урахуванням застосованого строку давності та уточнених позовних вимог за період з серпня 2016 року по 30 червня 2021 року у розмірі 31 610,87 грн. (48 627,75
грн. - 17 016,88 грн.).
З урахуванням вище встановлених обставин, судова колегія визнає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, тому змінює рішення суду та ухвалу про виправлення описки в частині розміру стягнутої заборгованості, стягнувши солідарно з відповідачів суму заборгованості за оплату комунальних послуг у період з серпня 2016 року по 30 червня 2021 року у розмірі 31 610,87 грн.
Змінюючи розмір стягнення, судова колегія вирішує питання щодо зміни розміру судового збору.
За подання позову з матеріальними вимогами з урахуванням уточненої суми заборгованості 60 100,86 грн. позивачем сплачено судовий збір в сумі 1921,00 грн., за подання апеляційної скарги відповідачами сплачено 2 881,50 грн. Позов задоволено на суму 31 610,87 грн., а тому позивач має право на компенсацію суми сплаченого судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 1010,38 грн., тобто по 505,19 грн. з кожного відповідача.
Разом з тим, відповідачі мають право на компенсацію суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги з урахуванням розміру вимог, у яких відмовлено позивачу від відшукуваної суми, у розмірі 1173,76 грн.
Взаємозарахуванням вказаних сум визначено до компенсації відповідачам за рахунок позивача суми судового збору у розмірі 1173,76 - 1010,38 = 163,38 грн. Оскільки оплату судового збору згідно з платіжним документом за подання апеляційної скарги здійснено ОСОБА_1 , то саме на його користь слід стягнути визначену до компенсації суму судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року та ухвалу Комунарського районного суду від 16 листопада 2021 року у цій справі змінити в частині розміру стягнутої заборгованості та в частині вирішення питання щодо судових витрат, виклавши їх резолютивні частини у зв'язку з цим наступним чином.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з серпня 2016 року по 30 червня 2021 року у розмірі 31 610,87 грн. (тридцять одна тисяча шістсот десять гривень 87 копійок).
Стягнути з КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 163,38 грн. (сто шістдесят три гривні тридцять вісім копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Постанова прийнята, складена та підписана 12 травня 2022 року.
Головуючий: С.В. Маловічко
Судді: О.М. Кримська
Г.С. Подліянова