справа № 380/2110/22
11 травня 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Желік розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій та стягнення коштів, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у якій просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними, щодо невиплати щомісячної державної надбавки до пенсії, належної відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення, у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 нараховану щомісячну набавку до призначеної пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням змін прожиткового мінімуму та проведених нарахувань і виплат згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (справа № 1.380.2019.005780), з компенсацією згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 01.11.2015 по день набрання рішенням законної сили в розмірі 8 365,45 грн за період з 01.03.2019 по 16.02.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 нараховану щомісячну набавку до призначеної пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням змін прожиткового мінімуму та проведених нарахувань і виплат згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (справа № 1.380.2019.005780), з компенсацією згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 01.11.2015 року по день набрання рішенням законної сили в розмірі 17028,35 за період 317.02.2020 по 30.11.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати, перерахувати, та в подальшому виплачувати ОСОБА_1 щомісячну набавку до призначеної пенсії в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням змін прожиткового мінімуму та проведених нарахувань і виплат згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 р. (справа № 1.380.2019.005780), з компенсацією згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 01.11.2015 по день набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі № 1.380.2019.005780 з 01.03.2019 встановлено позивачу підвищення, як реабілітованому громадянину, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначив, що на виконання цього судового рішення відповідачем нараховано суму заборгованості у розмірі 8365,45, та 17028,35 грн, однак виплату вказаних сум не проведено. Також вважає що має право на нарахування компенсації втрати частини доходів. Відтак звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 31.01.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 31.01.2022 вручено відповідачу 15.02.2022, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Ухвалою від 11.03.2022 року за клопотанням відповідача від 09.03.2022 року продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області строк для подання відзиву на позов ОСОБА_1 на 15 днів з моменту отримання даної ухвали.
Копію ухвали від 11.03.2022 вручено відповідачу 15.03.2022, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Станом на день розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відтак суд, керуючись ч.6 ст.162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі № 1.380.2019.005780, яке набрало законної сили 11.01.2020, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії задоволено частково: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області встановити до пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2019 підвищення, як реабілітованому громадянину, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
На виконання вказаного рішення відповідачем проведено перерахунок нараховано позивачу заборгованість за період з 01.03.2019 по 16.02.2020 у розмірі 8365,45 грн та за період з 17.02.2020 по 30.11.2021 у розмірі 17028,35 грн.
Щодо виплати вказаних сум відповідач листом № 18405-17580/Л-52/8-1300/21 від 10.12.2021 повідомив позивача про те, що така виплата буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позивач не погоджується з діями відповідача щодо невиплати пенсії йому вказаних сум заборгованості, та не нарахування компенсації втрати частини доходів вважаючи такі протиправними, відтак звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами статті 129-1 Конституції судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Також, відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що кореспондує з приписами частини першої статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Першим абзацом частини першої статті 373 КАС України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п'ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За вимогами частини першої статті 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу цих норм видно, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому вказаним Законом, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Статтею 382 КАС України унормовано судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах, відповідно до частин першої, восьмої якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Також відповідно до приписів частин першої, шостої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Зазначені норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Судом встановлено, що предметом розгляду у цій справі є бездіяльність відповідача (суб'єкта владних повноважень) щодо не виплати суми пенсії, яка виникла на виконання судового рішення у справі № 813/1859/18.
Разом з тим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 р. у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 р. у справі № 520/11829/17, від 21 серпня 2019 р. у справі № 295/13613/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Суд також приймає пояснення відповідача, викладені у листі від 10.12.2021 № 18405-17580/Л-52/8-1300/21 про те, що виплата нарахованих на виконання рішень судів загальної суми коштів підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України. Відтак суд зазначає, що такі суми заборгованості, які виникли внаслідок виконання судового рішення, в тому числі і позивачу, підлягає виплаті після виділення на цю мету відповідних коштів.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати, перерахувати та в подальшому виплачувати ОСОБА_1 щомісячну набавку до призначеної пенсії в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням змін прожиткового мінімуму та проведених нарахувань і виплат згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 р. (справа № 1.380.2019.005780), з компенсацією згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 01.11.2015 по день набрання рішенням законної сили, суд зазначає, що позивачем не надано доказів невиплати йому такої надбавки, або доказів припинення виплати такої. Більше того, у листі від 10.12.2021 № 18405-17580/Л-52/8-1300/21 відповідач підтвердив нарахування спірної надбавки з 17.02.2020, відтак суд доходить висновку що така вимога позивача є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про нарахування йому компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до положень статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 цього ж Закону визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу вищезазначених норм права слідує, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у пункті 3 Порядку № 159, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу (нарахування).
При цьому суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доплати до пенсії, яка позивачу виплачена ще не була, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом №2050-ІІІ, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові у справі № 487/6923/16-а від 11.07.2018.
Також суд враховує, що Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено вичерпний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації разом із сумою індексації, які одержують громадяни у гривнях на території України і які не мають разового характеру. Оскільки недоотримана сума пенсії являється разовим доходом, який у свою чергу не включено до переліку грошових доходів, що підлягають компенсації, які одержують громадяни у гривнях на території України, дані вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимоги щодо компенсації втрати частини доходів.
На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд не вбачає підстав для розгляду вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
В силу приписів ст. 139 КАС України та зважаючи на те що позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Желік О.М