Провадження № 22-ц/803/2055/22 Справа № 204/1307/21 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
11 травня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, -
В березні 2021 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 є власницею нежитлового приміщення 18-а, розташованого у будинку АДРЕСА_1 , окрім того, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси щодо управління та розпорядження вказаним приміщенням довіреністю від 01.02.2019 pоку. Відповідачі використовують вказане приміщення для здійснення підприємницької діяльності. Протягом 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово зверталися до різних державних органів із завідомо неправдивими повідомленнями про нібито порушення позивачем ОСОБА_1 діючого законодавства, зокрема до Чечелівського відділення поліції ДВП ГУНП у Дніпропетровської області з приводу нібито відключення від електропостачання належного їй на праві власності нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та закриттям доступу до електрощитової, у липні - серпні 2020 р. до Дніпровської міської Ради з приводу нібито перешкоджання у користуванні дитячим майданчиком та місцем для паркування, розташованими у дворі будинку АДРЕСА_1 , в липні 10.07.2020 р. ОСОБА_3 звернулася до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області з приводу нібито наявності неоформлених працівників, які виконують роботи та приймають від мешканців грошові кошти, а також стосовно того, що ОСОБА_1 особисто збирає кошти за паркування. Також, 26.05.2020 року, ОСОБА_3 звернулася до прокуратури Дніпропетровської області із заявою про вчинення ОСОБА_1 , як головою ОСББ «Форсаж-2» кримінального правопорушення, передбаченого ст.212 КК України. Жодне з повідомлень відповідачів в ході перевірок не знайшли підтвердження, але ОСОБА_1 була вимушена неодноразово витрачати час, надаючи пояснення та спростовуючи завідомо неправдиві повідомлення позивачів. Внаслідок необхідності протягом тривалого часу надавати пояснення щодо безпідставних скарг та звернень відповідачів та відвідувати різні державні органи, включаючи і правоохоронні, був порушений її звичайний спосіб життя, принижені честь та гідність, внаслідок чого, позивач зазнала душевні страждання. Були порушені її нормальні життєві зв'язки через порушення стосунків з оточуючими людьми. Замість приділення уваги своїй родині та друзям, реалізації своїх особистих планів, позивач була вимушена витрачати час на надання пояснень перевіряючим та відвідування Чечелівського ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровської області, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, ГУ ДФС у Дніпропетровській області з приводу завідомо неправдивих скарг та звернень відповідачів. Також, протягом 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розповсюджували у мережі Інтернет недостовірні відомості щодо подій у об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2» та негативної ролі ОСОБА_1 у таких подіях, як голови об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2», чим порушили особисті немайнові права ОСОБА_1 , зокрема ганьбили її честь та гідність. В результаті вищезазначених дій відповідачки, позивач зазнає моральної шкоди, у зв'язку з чим вимушена звернутися до суду із зазначеною позовною заявою. Просила суд стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 90800 гривень.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року ОСОБА_1 просить рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року по справі №204/1307/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди в сумі 90800 гривень.
Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року від інших учасників справи до апеляційного не надходили.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власницею нежитлового приміщення 18-а, розташованого у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна №210160061 сформованою 26.05.2020 року (а.с.3).
ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси щодо управління та розпорядження приміщенням 18, розташованим у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується довіреністю від 01.02.2019 pоку, засвідченою приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Михайлець К.О. (а.с.4).
В свою чергу, позивач по справі ОСОБА_1 , проживає у кв. АДРЕСА_3 (а.с.1).
ОСОБА_1 , згідно відомостей з ЄДРПОУ є директором Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 "ФОРСАЖ 2".
Як вбачається з ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2020 року у справі №201/4887/20, 27.05.2020 ОСОБА_3 звернулася до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність слідчого, в якій просить зобов'язати слідчого внести до ЄРДР відповідні дані за її заявою від 26.05.2020 р. та розпочати досудове розслідування. В обґрунтування доводів, викладених у скарзі заявниця зазначила, що 26.05.2020 р. вона звернулася до прокуратури Дніпропетровської області, із заявою про обставини, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ст.ст.190, 212, 364 КК України. В своїй заяві заявниця зазначила, що посадова особа ОСББ «Форсаж 2» ОСОБА_1 протягом двох років використовує фінанси ОСББ не за їх призначенням (в сумі близько 25000 грн.), а також їм відомо, що громадянка ОСОБА_1 не сплачувала податки, зокрема до Пенсійного фонду, у зв'язку з не працевлаштуванням робітників в ОСББ. Станом на момент звернення до суду зі скаргою відомості до ЄРДР внесено не було. Слідчим суддею скаргу ОСОБА_3 задоволено; зобов'язано уповноважену особу прокуратури Дніпропетровської області внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 26.05.2020 р. (а.с.5-6).
Також, в обгрунтування позову, ОСОБА_1 звертала увагу суду на ті обставини, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово зверталися до Чечелівського відділення поліції ДВП ГУНП у Дніпропетровської області з приводу нібито відключення від електропостачання належного їй на праві власності нежитлового приміщення АДРЕСА_4 та закриттям доступу до електрощитової, у липні - серпні 2020 р. до Дніпровської міської Ради з приводу нібито перешкоджання у користуванні дитячим майданчиком та місцем для паркування, розташованими у дворі будинку АДРЕСА_1 , в липні 10.07.2020 р. до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області з приводу нібито наявності неоформлених працівників, які виконують роботи та приймають від мешканців грошові кошти, а також стосовно того, що ОСОБА_1 особисто збирає кошти за паркування, а також, що на протязі 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розповсюджували у мережі Інтернет недостовірні відомості щодо подій у об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2» та негативної ролі ОСОБА_1 у таких подіях, як голови об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2».
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.
В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.76 ЦПК).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79 ЦПК).
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Предметом розгляду справи про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок приниження честі та гідності і ділової репутації є встановлення юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, зокрема сукупності таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Позивач, обґрунтовуючи позов, зазначав, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звертаються до різноманітних органів з численними заявами, у яких зазначають неправдиві дані, чим дискредитують позивача та завдають моральної шкоди.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до а.2 пункту 16 постанови Пленуму № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Враховуючи наведене, інформація, яку позивач вважає такою що порушує його честь, гідність і ділову репутацію та не відповідає дійсності, міститься у заявах відповідачів, адресованих уповноваженим органам. Тобто відповідачі реалізували своє право, передбачене статтею 40 Конституції України, а не здійснили поширення недостовірної інформації щодо позивача. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведене виключає можливість задовольнити позов із заявлених позивачем підстав.
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №126/557/17 та від 15.08.2018 у справі №207/1161/17.
Крім того, до позовної заяви не надано будь-яких доказів щодо розповсюдження у мережі Інтернет відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недостовірних відомостей щодо подій у об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2» та негативної ролі ОСОБА_1 у таких подіях, як голови об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Форсаж 2».
В свою чергу, позивач мотивуючи позовну заяву, зазначала про завдання їй моральної шкоди в розмірі 90800 грн. та прохала стягнути її з відповідачів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до а.2 п.5 постанови Пленуму N4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зазначене вище повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року по справі №640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року по справі №686/16161/16-ц.
Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цих відповідачів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При цьому, відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин викладених в позовній заяві щодо неправомірних дій чи бездіяльності відповідачів, факт завдання внаслідок зазначених обставин їй моральної шкоди та її розмір перед судом не доведено.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що неправдиві звернення відповідачів завдали їй моральну шкоду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Доказів на підтвердження того, що для звернення вказаних осіб до зазначених органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, позивачем не надано, а тому відсутня можливість задовольнити позов із заявлених позивачем підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова