Провадження № 22-ц/803/3738/22 Справа № 202/7880/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
11 травня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Деркач Н.М.
суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Усик А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності, -
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , іншим співвласником є його тітка - ОСОБА_1 , якій належить 2/3 частини зазначеної квартири. ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі разом з сином та чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, не надає ключі від квартири та обмежує його права як власника зазначеного майна. Наголошував, що квартира є трикімнатною та кімнати в квартирі ізольовані. Просив суд усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом його вселення, зобов'язати ОСОБА_1 надати дублікати ключів та усунути перешкоди в користуванні квартирою ОСОБА_3 , як його законному представнику.
ОСОБА_1 звернулася з зустрічною позовною заявою в якій зазначила, що її відносини з позивачем та його матір'ю є конфліктними, вона хоче купити у ОСОБА_2 частину спірної квартири, однак вони не можуть дійти згоди щодо її вартості. Наголошувала, що спільне володіння і користування квартирою є неможливим, вона та позивач не є родиною, вона проживає в квартирі з неповнолітньою дитиною, а тому їх спільне проживання з племінником ОСОБА_2 є неможливим. Звертала увагу суду, що ні позивач ні його мати ніколи не проживали в спірній квартирі та не були там зареєстровані, а тому припинення права власності позивача на частку квартири не завдасть йому істотної шкоди. Просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з виплатою йому 1/3 частини вартості квартири, яка складає 190 294, 25 грн., та визнати за нею право власності на зазначену частку.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, задоволено частково.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення.
Зобов'язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 дублікати ключів від вхідних дверей до квартири за адресою: АДРЕСА_1 та дублікати ключів від двері перегородки на сходовому майданчику та домофону під'їзду де розташована квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 , відмовлено.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності, відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення вимог її зустрічного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 269 від 11.02.2019 року ОСОБА_2 належить 1/3 частина квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Власником 2/3 частини квартири є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.10.2007 року та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 1875 від 14.11.2017 року.
ОСОБА_2 не має у власності іншого належного житла, окрім 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 фактично не проживає у належній йому на праві власності частині спірної квартири.
Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо порушення його прав власника та усунення перешкод у користуванні квартирою, які чинить ОСОБА_1 .
Згідно технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , квартира є трикімнатною, житлова площа - 44,3 кв.м., у тому числі 1-а кімната - 12,5 кв.м., 2-а кімната - 18,1 кв.м., 3-а кімната - 13,7 кв.м., кухня - 7,6 кв.м., вбиральня - 1,1кв.м., ванна кімната - 2,1 кв.м., коридор 5,1 кв.м., вбудованих шаф - 0,4 кв.м., квартира обладнана балконом та лоджією. Загальна площа квартири - 63,3 кв.м. Кімнати в квартирі ізольовані.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 належить на праві власності 1/3 частина спірної квартири та останньому чиняться перешкоди щодо користування належним йому майном, є усі законні підстави усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , що знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов також вірного висновку про те, що відсутні визначені у статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності позивача на частку у спірній квартирі, оскільки таке припинення права спільної часткової власності завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 , а отже буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що даний позов було подано ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , хоча останньому ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 18 років, а отже він набув повної цивільної процесуальної дієздатності, а тому суд повинен був відмовити у задоволенні позову з цих підстав, є необґрунтованими, оскільки позов було подано у грудні 2020 року, коли ОСОБА_2 ще був неповнолітнім, в процесі розгляду справи він став повнолітнім, у зв'язку з чим, суд першої інстанції правомірно захистив його порушені права у належний спосіб та відмовив у задоволенні позову в частині вимог, що стосуються ОСОБА_3 .
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що в спірній квартирі вона проживає з малолітнім сином, а присутність в ній позивача може вплинути на психологічне здоров'я дитини є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами.
Твердження ОСОБА_1 про те, що вона використовує простір усієї квартири для потреб своєї підприємницької діяльності, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки такі обставини особистого побуту відповідачки, в жодному разі не можуть бути підставою для обмеження права власності ОСОБА_2 .
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко