Провадження № 22-ц/803/3997/22 Справа № 210/4654/21 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
10 травня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/4654/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року, яке ухвалене суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (надалі - ТОВ «Лінеура Україна») про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.12.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений кредитний договір № 1327375, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 кредит в сумі 3500,00 гривень, строком на 15 днів зі зниженою процентною ставкою в розмірі 3,65 % річних та стандартною процентною ставкою в розмірі 693,50 % річних. Договір було укладено без особистої участі ОСОБА_1 на веб-сайті ТОВ «Лінеура Україна» за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи відповідача, яка використовується для надання кредитів фізичним особам.
Позивач зазначає, що він не укладав вищевказаний кредитний договір, не здійснював дії щодо його укладення, не подавав відповідну заявку та не здійснював реєстрацію на веб-сайті відповідача, оскільки 08.12.2020 року у нього було викрадено мобільний телефон, паспорт, гаманець та банківську карту АТ КБ «ПриватБанк». З цього приводу позивач звернувся до Відділення поліції № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення щодо нього злочину. Відомості про злочин були внесені до ЄРДР за № 12020045720000257 та розпочато слідство. Після викрадення документів та телефону, позивачеві почали телефонувати з ТОВ «Лінеура Україна» з вимогами сплатити заборгованість по кредитному договору.
Позивач наполягає на тому, що Договір № 1327375 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 09.12.2020 року укладено не ним, а іншою особою.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: визнати недійсним Договір №1327375 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 09.12.2020 року.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неповне встановлення судом всіх обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 08.12.2020 року у позивача було викрадено мобільний телефон, паспорт, гаманець та банківську карту АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим він звернувся до Відділення поліції № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення щодо нього злочину, що свідчить про оформлення Договору №1327375 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 09.12.2020 року невстановленою особою. Позивач не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо недоведення ним вказаних обставин, адже звернення до правоохоронних органів лише 23.12.2020 року з приводу крадіжки його речей 08.12.2020 року не заборонено нормами чинного законодавства України, яким не встановлено жодних процесуальних строків щодо повідомлення про злочин.
Судом не було взято до уваги ст.ст. 1, 11, 18 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», згідно якого встановлено процедуру ідентифікації особи, зокрема, паспортні дані позичальника. При цьому, паспорт, в якому не вклеєно фотокартку при досягненні його власником 25- та 45-річного віку вважається недійсним. Оскліьки, позивач не вклеював фотокартку у паспорт, його паспорт є недійсним та ТОВ «Лінеура Україна» не провів належним чином ідентифікацію та верифікацію позичальника ОСОБА_1 , що призвело до укладення договору з невідомою особою.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Колісніченка Є.Ю., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 1327375 про надання коштів на умовах фінансового кредиту в електронній формі, на підставі якого ОСОБА_1 отримав позику в розмірі 3500,00 грн. строком на 15 днів (а.с. 4-10).
Вказаний договір підписаний з використанням електронного підпису (а.с.10).
Згідно з умовами підписаного Договору, позикодавець ТОВ «Лінеура Україна» надає позичальникові ОСОБА_1 в позику грошові кошти у сумі 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені в п.1.5 цього Договору (п.1.4. Договору).
Позика надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (п.1.1. Договору).
Пунктом 1.3. Договору встановлено строк позики за вказаним Договором п'ятнадцять днів (до 24.12.2020 року), позика має бути повернута згідно з Графіком платежів.
Згідно з п.п.2.1., 2.4. Договору, цей Договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на платіжну карту клієнта, вказану позичальником, та діє до повного виконання останнім своїх зобов'язань за Договором.
Позичальник зобов'язаний своєчасно повернути позику, проценти за користування позикою в порядку, визначеному цим Договором (п.1.4.2. Договору). Порушенням умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п.7.2. Договору). Вказаний договір підписаний електронним підписом ОСОБА_1 , який є аналогом власноручного підпису.
До Договору долучено Додаток №1 Графік платежів, відповідно до якого сума кредиту становить 3500,00 грн., сума нарахованих процентів 5,25 грн. (а.с.11).
Відповідно до довідки ТОВ «Лінеура Україна» № 2643_211028173830 від 28.10.2021 року, 09 грудня 2021 року кредит в сумі 3500,00 грн. було зараховано на картку позичальника (а.с.46).
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 120200457220000257 від 24.12.2020 року, внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про крадіжку належного йому мобільного телефону, з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 185 КК України (а.с.13).
Згідно довідки № 08.11/1327375 від 08.11.2021 року про підтвердження процедури укладення електронного договору, складеної ТОВ «Лінеура Україна» 09 грудня 2020 року клієнт розпочав реєстрацію на сайті, надав згоду на обробку персональних даних, ввів смс-код надісланий Товариством, заповнив заявку на сайті, відправив заявку, Товариство надіслало клієнту смс-повідомлення з кодом для підтвердження, клієнт ввів смс-код та прийняв аферту Товариства, Товариство відправило клієнту кошти та його примірник договору 09 грудня 2020 року, кредит у розмірі 3500,00 грн. за Договором № 1327375 від 09.12.2020 року списано 28 травня 2021 року (а.с.38).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено електронний договір про надання позивачу коштів на умовах споживчого кредиту з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію». Договір містить всі істотні умови, по яких сторони в належній формі досягли згоди. Позивачем не спростовано презумпцію правомірності правочину, який оскаржується. Доказів того, що ОСОБА_1 спірного договору не укладав і в нього було відсутнє волевиявлення на укладення правочину судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі логін-пароль , або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, у справі, що переглядається, встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
При цьому, позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням наведеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).
Не заслуговують на увагу також і посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на вчинення правочину без належної ідентифікації та верифікації особи позичальника, з огляду на наступне.
Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Статтею 1 Закону України Про електронні довірчі послуги визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних.
Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».
Стаття 2 Закону України «Про захист персональних» даних визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
За встановлених вище обставин вбачається, що позичальником особисто було передано фінансовій установі персональні дані паспорта, ідентифікаційного номеру, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номера телефону, електронної адреси, тому обґрунтованим є висновок, що ідентифікація позичальника, як споживача фінансових послуг, проведена відповідно до закону.
Доказів на спростування цих обставин справа не містить.
Доводи ж апеляційної скарги про те, що позивач не вклеював фотокартку у паспорт після досягнення 25-річного віку, у зв'язку з чим його паспорт є недійсним, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначені порушення не свідчать про те, що останій не повідомляв фінансовій установі свої паспортні дані та не проходив ідентифікацію клієнта.
Не підтверджено доказами також і доводи позивача щодо недійсності договору з підстав шахрайських дій інших осіб.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, доводи позивача про те, що у нього було викрадено мобільний телефон та документи 08.12.2020 року слід приймати критично, оскільки із заявою про вчинення злочину позивач звернувся до відділку поліції майже через два тиждні, лише 23.12.2020 року, та у витягу з ЄРДР зазначено про крадіжку лише мобільного телефону та нічого не вказано про документи, про які позивач зазначає в позовній заяві та які містять персональні дані, з використанням яких й було укладено оспорюваний договір.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року - залишити без мін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 травня 2022 року.
Головуючий:
Судді: