Провадження № 22-ц/803/3629/22 Справа № 214/5505/21 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
11 травня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/5505/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.,
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року, яке постановлено суддею Ковтун Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року,-
У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (далі ПРАТ «КЦРЗ»), про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 12.07.2006 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30 % та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.07.2007 року.
При наступних переоглядах у 2007-2012 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 04.08.2015 року позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 30 % до 25%, з 01 серпня 2015 року на безстроковий термін, група інвалідності не встановлювалась.
Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 180 000,00 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 90 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 гривень.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «КЦРЗ» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача,просить зменшити її розмір, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що судом не було враховано тієї обставини, що позивач працював і на іншому підприємстві у шкідливих умовах праці, зокрема на ЗАТ «КЗГО» 04 роки 08 місяців, отже не лише відповідач повинен нести відповідальність за виникнення професійного захворювання у позивача.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, зокрема, судовій практиці, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював з 04 січня 1987 року по 22 січня 1993 року плавильником металів і сплавів, з 05 серпня 1993 року по 22 серпня 1994 року - електрослюсарем з ремонту та обслуговування електрообладнання га гарячих дільницях, з 22 серпня 1994 року по 31 жовтня 2001 року - плавильником металів і сплавів на ВАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод», правонаступником якого є ПРАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (а.с. 48-56).
Загальний стаж роботи позивача - 21 рік 11 місяців, у шкідливих умовах праці - 18 років 09 місяців.
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05.07.20006 року ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання:радикулопатія попереково - крижова з помірно вираженими (2ст.) статико-динамічними порушеннями, больовим і периферичним нейросудинними синдромом.
Відповідно до пункту 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05.07.2006 року, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за таких обставин: працюючи плавильником металу та сплавів (04.01.1987-22.01.1993; 22.08.1994-10.07.2002), електромонтером (05.08.1993-22.08.1994), слюсарем-ремонтником (10.07.2002-19.11.2002), старшим майстром дільниці точного литва (19.11.2002-т.ч.) термообрубувальному цеху ВАТ «КЦРЗ» і ЗАТ «КЗГО» ОСОБА_1 виконував роботи, які внаслідок недосконалості технологічного процесу були пов'язані з важкою фізичною працею в умовах несприятливого мікроклімату.
Відповідно до п. 17 вищевказаного Акту, причиною професійного захворювання позивача є важка праця, несприятливий мікроклімат (а.с. 16).
Висновком МСЕК від 12.07.2006 року ОСОБА_2 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30 % та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.07.2007 року.
При наступних переоглядах у 2007-2012 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 04.08.2015 року позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 30 % до 25%, з 01 серпня 2015 року на безстроковий термін, група інвалідності не встановлювалась.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05.07.2006 року, причиною виникнення професійного захворюванняпозивача є важка праця, несприятливий мікроклімат.
Отже, роботодавець ПРАТ «КЦРЗ», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло також з вини ПРАТ «КЦРЗ», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ПРАТ «КЦРЗ»про те, що судом не було враховано тієї обставини, що позивач працював і на іншому підприємстві у шкідливих умовах праці, зокрема на ЗАТ «КЗГО» 04 роки 08 місяців, оскільки підставою для встановлення професійного характеру захворювання також стала праця позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача і судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення враховано тільки стаж роботи позивача на підприємстві відповідача.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів тільки на підприємстві відповідача ПРАТ «КЦРЗ» - 13 років 05 місяців, відсоток втрати ним професійної працездатності на теперішній час 25% безстроково, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, враховуючи встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 травня 2022 року.
Головуючий:
Судді: