Справа №557/264/22
28 квітня 2022 року смт. Гоща
Гощанський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Пацка Д.В.
секретар судового засідання - Довгалець Н.М.
за участю представника позивача - адвоката Максимчука В.П.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Гоща в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову, зазначає, що 26 грудня 2005 року між позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу Рівненської області Ящук Оленою Михайлівною. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок загальною площею 66,7 кв. м. із надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Право власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 січня 2006 року та посвідчено витягом з Реєстру, виданим КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 25.01.2006 за №9662480. Вказаний будинок із надвірними будівлями належав Продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори 24.11.2005 за №2453 (п.2 Договору). Відповідно до пункту 11 даного Договору сторонам роз'яснено, в тому числі, зміст ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Вказує, що право власності на земельну ділянку, на який розташований будинок не оформила у зв'язку з тим, що втрачено Державний акт, який посвідчував право власності на земельну ділянку.
Водночас, під час моніторингу ЄДРСР, позивач дізналась, що рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 13.07.2021 справа №557/301/21, за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом визнано право власності на земельні ділянки смерті її матері - ОСОБА_3 , для будівництва житлового та обслуговування господарства будинку розміром 0,25 га та для ведення особистого селянського площею 0,5337 га, згідно Державного акта на власності І-РВ № 027975 виданого 30.04.1999.
Враховуючи викладене, позиває вважає, що як власник об'єкта нерухомого майна та фактичний користувач земельної ділянки має законне право на оформлення права власності на земельну ділянку під будинком на якій він розташований та необхідний для його обслуговування.
Тому, посилаючись на норми права, що містяться в ст. 79-1, 120, 125 ЗК України, 377 ЦК України, 14 Конституції України, просить: скасувати право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка розташована у с. Дуліби Рівненського району, яке визнане на підставі рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 13.07.2021 справа №557/301/21; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка розташована у с. Дуліби Рівненського району, право власності на яку було посвідчено Державним актом на право приватної власності І-РВ №027975 від 30.04.1999.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позов визнала повністю та не заперечує щодо його задоволення.
Ухвалою судді Гощанського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Інші процесуальні дії по справі судом не здійснювалися.
Позивач в судовому засіданні підтримала позов та просила задовольнити.
Представник позивача, адвокат Максимчук В.П. в судовому засіданні позовній вимоги підтримав та просив задовольнити зважаючи на обставини викладені в позові.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнала та не заперечувала щодо їх задоволення.
Суд, заслухавши сторін по справі та їх представників, з'ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази по справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов слід задовольнити зважаючи на таке.
Судом встановлено, що 26 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу Рівненської області Ящук Оленою Михайлівною.
Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок загальною площею 66,7 кв. м. із надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Право власності на даний житловий будинок з надвірними будівлями було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 січня 2006 року та посвідчено витягом з Реєстру, виданим КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 25.01.2006 за №9662480.
Вказаний будинок із надвірними будівлями належав ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори Строкалем В.Д. 24 листопада 2005 року за реєстром №2453 (п.2 Договору).
Земельна ділянка, на якій розташовано вказаний будинок у встановленому законом порядку не відчужувалась.
Судом встановлено, що рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 13.07.2021 справа №557/301/21, за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом визнано право власності на земельні ділянки смерті її матері - ОСОБА_3 , для будівництва житлового та обслуговування господарства будинку розміром 0,25 га та для ведення особистого селянського площею 0,5337 га, згідно Державного акта на власності І-РВ № 027975 виданого 30.04.1999. Вказане рішення набрало законної сили 16 серпня 2021 року.
Таким чином, право власності на земельну ділянку для будівництва житлового та обслуговування господарства будинку розміром 0,25 га на які знаходиться житловий будинок загальною площею 66,7 кв. м. із надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 .
Позивач, вказуючи на те, що передача у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва житлового та обслуговування господарства будинку розміром 0,25 га на які знаходиться житловий будинок загальною площею 66,7 кв. м. із надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 , порушує її законні права та інтереси, як власника житлового будинку та суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, у зв'язку з цим змушена звернутись до суду за захистом свого права.
В оцінці доводів позовної заяви, суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України, власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна право відношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (26 грудня 2005 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі N 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі N 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-253цс16, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
Обставин, які б свідчили, що позивач неправомірно набула права власності на будинок, судом не встановлено. За принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд, ОСОБА_1 також стає власником земельної ділянки, на якій знаходиться її будинок. Згідно ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому в даному випадку, суд вважає що існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом визнання її власником земельної ділянки, на якій розташований набутий нею у власність житловий будинок.
При цьому, суд враховує аргументи позивача, наведені ним на підтвердження обставин, зазначених у позові, оскільки такі не оспорювалися відповідачем та знайшли своє підтвердження в ході дослідження наявних в матеріалах справи доказів.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, що відповідає способам судового захисту, передбаченого ст.16 ЦК України.
Керуючись статями 258-259,263-265ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка розташована в с. Дуліби Рівненського (колишнього Гощанського) району Рівненської області, право власності на яку було посвідчено Державним актом на право приватної власності І-РВ № 027975, виданого 30.04.1999.
Скасувати право власності (реєстрацію права власності) ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 г, яка розташована в с. Дуліби Рівненського (колишнього Гощанського) району Рівненської області, яке за нею визнане на підставі рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 13.07.2021 по справі № 557/301/21.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
С у д д я Д.В. Пацко