Справа № 369/3528/22
Провадження №1-кс/369/588/22
05.05.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Києві клопотання старшого слідчого слідчої групи, заступника начальника управління поліції, начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області майора поліції ОСОБА_4 , погодженого прокурором Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112320001194 від 17.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, -
Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
У зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
В подальшому, починаючи з 20.02.2014, на виконання свого злочинного плану військово-політичне керівництво РФ з використанням військовослужбовців РФ та інших спецпідрозділів розпочало здійснювати агресію та військові дії щодо України у відношенні її територіальної цілісності та забезпечення правопорядку. Зокрема здійснено окупацію території АР Крим, створено терористичні організації «ДНР» та «ЛНР». При цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління частинами територій Донецької та Луганської областей України на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації реалізуючи злочинний план направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію на території України.
У подальшому підрозділами ЗС РФ, на виконання злочинного наказу представників влади РФ, всупереч вимог міжнародного законодавства, зокрема: частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року; резолюцій - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС РФ та інших військових формувань здійснено вторгнення на територію України та розпочато збройне протистояння з метою незаконного перетинання державного кордону України та посягання на її територіальну цілісність і недоторканність.
Водночас, відповідно до Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаній у м. Женева 12.08.1949, учасниками якої є зокрема Україна та РФ (далі Конвенція), сторони домовилися, що з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто horsdecombat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:
a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
b) захоплення заручників;
c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні. (стаття 3 Конвенції).
Відповідно до положень ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
Статтею 28 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
Крім того, ст. 31 Конвенції визначено, що жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
Водночас, високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. (стаття 32 Конвенції).
Статтею 55 Конвенції встановлено, що окупаційна держава зобов'язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо.
Також, одним із загальновизнаних міжнародних правових актів, що регулює питання відповідальності за злочинні дії вчинені в умовах збройних конфліктів є Римський статут міжнародного кримінального суду (підписаний в м. Рим 17.07.1998, вступив в силу 01.07.2002). Вказаний документ підписаний представниками РФ 13.09.2000 та України 20.01.2000.
Відповідно до ст. 7 Статуту дається визначення злочинів проти людяності, до яких зокрема віднесені:
- згідно п. (e) ч. 1 ст. 7 Статуту - ув'язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи в порушення основних норм міжнародного права;
- згідно з п. (k) ч. 1 ст. 7 Статуту - інші нелюдські діяння аналогічного характеру, що полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров'ю.
Відповідно до ст. 8 Статуту дається визначення військових злочинів, до яких зокрема віднесені:
- згідно підпункту (ііі) п. а ч. 2 ст. 8 Статуту - умисне спричинення сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров'ю;
- згідно підпункту (iv) п. а ч. 2 ст. 8 Статуту - незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та привласнення майна, не викликане військовою необхідністю;
- згідно підпункту (viii) п. а ч. 2 ст. 8 Статуту - взяття заручників;
- згідно підпункту (i) п. b ч. 2 ст. 8 Статуту - умисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;
- згідно підпункту (xxi) п. b ч. 2 ст. 8 Статуту - зазіхання на людську гідність, зокрема образливе та принижувальне поводження.
Статті 3, 28 Конституції України передбачають, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
У свою чергу громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою насильницької зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, з невстановлених мотивів, за попередньою змовою групою осіб з іншими особами, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади та ЗС РФ, які діють в порушення вищевказаних нормативних правових актів, виконуючи злочинні накази, у складі підрозділу у якому він проходив військову службу здійснив незаконний перетин державного кордону та приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території м. Буча Бучанського району Київської області.
Так, 20 березня 2022 року близько 15 год. 00 хв. ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ, незаконно проник на територію України, а саме на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де в останнього виник умисел на жорстоке позбавлення фізичної свободи в порушення основних норм міжнародного правагромадянина України ОСОБА_7 з числа цивільного населення, що не брав участі у бойових діях, у якого була відсутня будь-яка зброя, та будь-які інші знаряддя чи засоби, що могли б виправдати жорстоке поводження із ним.
Того дня, а саме 20 березня 2022 року близько 15 год. 00 хв., ОСОБА_6 , який є військовослужбовцем збройних сил Російської Федерації, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на жорстоке позбавлення фізичної свободи, принижувального та образливого ставлення, спричинення сильних страждань в порушення основних норм міжнародного правагромадянина України ОСОБА_7 з числа цивільного населення, що не брав участі у бойових діях, у якого була відсутня будь-яка зброя, та будь-які інші знаряддя чи засоби, що могли б виправдати жорстоке поводження із ним, перебуваючи на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 підійшов до ОСОБА_7 позаду.
Після чого, ОСОБА_6 , будучи обізнаним, що ОСОБА_7 є цивільним населенням, що не бере участь у бойових діях, у останнього відсутня будь-яка зброя, з метою реалізації свого злочинного умислу направленого на жорстоке позбавлення фізичної свободи, принижувального та образливого ставлення, спричинення сильних страждань в порушення основних норм міжнародного права,а саме вимог п. п. a, b, c ст. 3, ст. ст. 27, 31, 32 Конвенції, п. е ч. 1 ст. 7, підпункту viii п. а ч. 2 ст. 8 Статуту шляхом фізичного примусу, погрожуючи застосувати силу та зброю, яка ним була продемонстрована потерпілому приклав стволом до шиї потерпілого невстановлену зброю схожу на автомат і висловив погрозу її застосування та застосування фізичної сили, яку ОСОБА_7 сприймав як реальну.
Вказані злочинні дії ОСОБА_6 вчинено з метою спонукання потерпілого показати розміщення базових станцій зв'язку ЗСУ, надати інформацію про розміщення військовослужбовців ЗСУ як умови його звільнення, що відповідно до положень ст. 31 Конвенції є забороненим та вважається злочином вчинення таких заходів фізичного примусу з метою отримання будь-яких відомостей у цивільного населення.
Внаслідок вказаних злочинний дій ОСОБА_6 здійснено вплив на потерпілого ОСОБА_7 , а саме на людську гідність шляхом образливого та принижуючого поводження, спричинення сильних страждань, позбавлення фізичної свободи, що є жорстоким поводженням з цивільним населенням та є порушенням законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
Таким чином ОСОБА_6 підозрюється у жорстокому поводженні з цивільним населенням, що є порушенням законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
28.04.2022 ОСОБА_6 засобами електронного спілкування, а саме через мессенджери «Telegram», електрону пошту здійснено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Сунтар, Сунтарського району, республіка Саха, Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, військовослужбовець збройних сил Російської Федерації, серія і номер паспорта громадянина Російської Федерації: НОМЕР_1 , виданий ТП УФМС Росії по республіці Саха (Якутія) в Сунтарському районі 24.05.2016, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України обґрунтовується наступними доказами:
-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 ;
-протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками із потерпілим;
-протоколами огляду;
-протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілого;
-іншими доказами в своїй сукупності.
Відповідно до ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, якщо жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. Дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років позбавлення волі.
Окрім того, застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідних заходом забезпечення кримінального провадження для досягнення дієвості цього провадження, а також наявністю у поведінці підозрюваного ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки є громадянином Російської Федерації, яка є країною-агресором. Окрім цього, він є її військовослужбовцем та виконує злочинні накази влади даної країни, а тому з метою уникнення від відповідальності на території України, за кримінальне правопорушення, за яке передбачено реальне покарання від 8 до 12 років позбавлення волі, він зможе переховуватись від органу досудового розслідування та суду, особливо враховуючи відповідні обставини військового стану.
Ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний має реальну можливість знищити, сховати або спотворити речі, які були розграбовані військовослужбовцями ЗС РФ (згідно попередньо наданих наказів ОСОБА_6 ), як у потерпілого ОСОБА_7 так і інших мешканців м. Буча Бучанського району Київської області
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем ЗС РФ, може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як самостійно, так і через інших військовослужбовців ЗС РФ.
Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний може вчиняти інші кримінальні правопорушення, як самостійно, так користуючись своїми владними повноваженнями та можливостями продовжити надавати злочинні накази підлеглим військовослужбовцям ЗС РФ щодо жорстокого поводження з цивільним населенням, незаконним присвоєнням та знищенням їх майна, та вчинення інших дій, що порушують закони та звичаї війни.
При цьому, до підозрюваного неможливо застосувати інші більш м'які запобіжні заходи, аніж тримання під вартою, так як вони унеможливлять запобіганню вищезазначених ризиків, та не зможуть забезпечити належну поведінку підозрюваного.
Відповідно до ст. 178 КПК України в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено наступне:
-зібрані у ході досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;
-тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення є достатньою для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
-вік та стан підозрюваного ОСОБА_6 дозволяє йому перебувати в слідчому ізоляторі під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 188 КПК України, клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подано одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою.
Враховуючи викладене, до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області це клопотання подано одночасно з клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим, за наявною інформацією ОСОБА_6 покинув територію Київської області разом з іншими підрозділами ЗС РФ.
Ураховуючи вищевикладене, в органу досудового розслідування є всі достатні та обґрунтовані підстави вважати, що будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_6 , а тому останньому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою .
На підставі вищевказаного слідчий просив суд постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Сунтар, Сунтарського району, республіка Саха, Російська Федерація, громадянина Російської Федерації, військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, серія і номер паспорта громадянина Російської Федерації: НОМЕР_1 , виданий ТП УФМС Росії по республіці Саха (Якутія) в Сунтарському районі 24.05.2016, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив суд задовольнити його в повному обсязі.
Відповідно до ст. 188 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Це клопотання може бути подане:
1) одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою;
2) після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику;
3) після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю.
Згідно ст. 189 КПК України слідчий суддя, суд не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу розглядається слідчим суддею, судом негайно після одержання цього клопотання.
Слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що:
1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду;
2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.
Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу складається з дотриманням вимог ч.ч. 1, 2 ст. 190 КПК України.
Порядок та підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження визначені в главах 11-18 розділу ІІ КПК України.
У відповідності до ч. 2 ст. 131 КПК України, заходами забезпечення кримінального провадження є, в тому числі, і затримання особи.
При цьому, необхідно відзначити, що лише в ст. 132 КПК України визначені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Так, згідно ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Вислухавши думку прокурора, який підтримав клопотання, вивчивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки мають місце приводи для надання дозволу на затримання з метою приводу підозрюваного для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки підозрюваний переховується від органів досудового розслідування та існують підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. ст.176-179, 184, 186, 190,193, 194 КПК України, -
Клопотання старшого слідчого слідчої групи, заступника начальника управління поліції, начальника слідчого відділу Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області майора поліції ОСОБА_4 , погодженого прокурором Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112320001194 від 17.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України - задовольнити.
Надати дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сунтар, Сунтарського району, республіка Саха, Російська Федерація, громадянина Російської Федерації, військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, серія і номер паспорта громадянина Російської Федерації: НОМЕР_1 , виданий ТП УФМС Росії по республіці Саха (Якутія) в Сунтарському районі 24.05.2016, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвала про затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту: приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду; закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії; відкликання ухвали прокурором.
Відповідно до ст. 191 КПК України затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 36 (тридцяти шести) годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу. Службова особа, яка на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання затримала особу, зобов'язана негайно вручити їй копію зазначеної ухвали. Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора.
Строк дії ухвали 6 місяців.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1