10 травня 2022 року справа №320/13870/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району про зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради щодо ненадання інформації на запит від 28.04.2021 вх.№95;
- зобов'язати Зазимську сільську раду в термін п'яти робочих днів з моменту вступу рішення суду в законну силу надати запитувану інформацію в повному обсязі згідно із запитом від 28.04.2021 вх.№95 в термін п'яти робочих днів після набрання рішенням суду законної сили;
- стягнути з Зазимської сільської ради моральну шкоду - 10000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 12.04.2021 він звернувся до Зазимської сільської ради із запитом про надання публічної інформації: належним чином засвідчених копій генерального плану с.Пухівка 2010 року та проекту формування земель Пухівської сільської ради, за результатами розгляду якого відповідач надав неповну запитувану інформацію: неналежну копію генерального плану, без інформації про його розробника та без засвідчення, а копія проекту формування земель Пухівської сільської ради не була надана з посиланням на її відсутність. За результатом розгляду відповідачем повторного уточненого запиту від 28.04.2021 запитувана інформація так само надана не була, при цьому було повідомлено про відсутність технічної можливості виготовити копію генерального плану с.Пухівка, 2010 року.
Позивач вважає бездіяльність відповідача у наданні запитуваної інформації протиправною, оскільки відсутність у органу місцевого самоврядування технічної можливості у виготовленні відповідної копії запитуваної інформації не є підставою для відмови у її наданні.
Крім того, позивач наголосив на тому, що запитуваний позивачем проект формування земель Пухівської сільської ради раніше був наданий іншій особі у відповідь на її запит, що, на думку позивача, також свідчить про ознаки дискримінації та протиправну бездіяльність з боку Зазимської сільської ради.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали від 02.11.2021 на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду”.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві 06.04.2000.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Зазимської сільської ради із запитом від 12.04.2021, у якому просив відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" надати йому належним чином завірені копії (зменшені ксерокопії) Генерального плану с.Пухівка та проекту формування земель Пухівської сільської ради.
Також у вказаному запиті позивач просив на копії запиту проставити штамп із зазначенням вхідного номеру і дати реєстрації та надіслати цю копію запитувачу на вищевказану адресу та електронну пошту в термін 5 робочих днів.
Зазимська сільська рада Броварського району Київської області листом від 16.04.2021 №72/02-41 направила позивачу завірену копію у зменшеному форматі (зменшену ксерокопію) генерального плану с.Пухівка, Броварського району, Київської області.
Також у вказаному листі відповідач зазначив, що проект формування земель Пухівської сільської ради в Зазимській сільській раді Броварського району Київської області відсутній.
До вказаного листа додано копію Генерального плану с.Пухівка.
Після цього позивач звернувся до Зазимської сільської ради з повторним запитом на публічну інформацію від 28.04.2021, у якому повідомив, що надана йому копія зменшеного генерального плану с.Пухівка не є належним (дійсним) генеральним планом с.Пухівка, оскільки на даній ксерокопії у кутовому штампі розробника генерального плану ДП "УкрНДІпроцивільсільбуд" відсутні підписи спеціалістів-розробників.
Також у нижньому лівому куті у штампі відсутні: інвентарний номер та дата прийняття генерального плану на баланс Пухівської сільської ради, що, на думку позивача, свідчить про те, що цей генеральний план є проектом "Змін до генерального плану с.Пухівка", який був винесений на громадські слухання громади с.Пухівка 22.08.2019.
У зв'язку з цим, позивач просив надати йому належним чином завірені копії (зменшені ксерокопії): генерального плану с.Пухівка 2010 року (ксерокопія з оригіналу); проект формування земель Пухівської сільської ради (схема економіко-планувального зонування території с.Пухівка).
Зазимська сільська рада Броварського району Київської області листом від 06.05.2021 №95/02-41 повідомила позивачу, що у Зазимської сільської ради наявний архівний примірник паперового варіанту генерального плану села Пухівка, затвердженого рішенням Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 25.06.2010 №1265-ХХХІY, наданий ДП "УКРНДПІЦИВІЛБУД".
У вказаному листі відповідач повторно повідомив позивачу про відсутність у органу місцевого самоврядування проекту формування земель Пухівської сільської ради.
Відповідач зазначив про неможливість здійснення зменшеної ксерокопії генерального плану та схеми економіко-планувального зонування території села Пухівка через відсутність в Зазимській сільській раді необхідної оргтехніки, яка б надавала змогу здійснити копіювання затребуваних позивачем документів.
Відповідач повідомив, що для задоволення запиту позивач може ознайомитись з вищевказаними матеріалами (здійснити фотозйомку) в приміщенні адміністративної будівлі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області за адресою: вул.Центральна, 118А, с.Пухівка, Київська обл., Броварський р-н. з 08:00 до 17:00.
Також відповідач повідомив позивачеві про його можливість звернутись до розробника генерального плану ДП "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД" за адресою: Голосіївський проспек, 50, м.Київ, 03039 та ДП "Київський інститут землеустрою" за адресою: вул.Серпова, 3/14, м.Київ, 03115 для отримання зменшених копій запитуваних позивачем документів.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненадання інформації на запит від 28.04.2021 вх.№95, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов'язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров'я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов'язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до частин першої-другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Частиною першою статті 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з положеннями статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Положеннями статті 21 Закону №2939-VI визначено, що інформація на запит надається безкоштовно.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Зокрема, така правова позиція викладена в пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 522/817/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82685681) та від 06.09.2019 у справі № 128/4752/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84076931).
Як зазначено вище, Зазимська сільська рада відмовила позивачу у наданні на його повторний запит належним чином засвідчену копію Генерального плану с.Пухівка, 2010 року з посиланням на відсутність у відповідача необхідної оргтехніки, яка б надавала змогу здійснити копіювання витребуваних позивачем документів.
Відповідач повідомив, що для задоволення запиту позивач може ознайомитись з вищевказаними матеріалами (здійснити фотозйомку) в приміщенні адміністративної будівлі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, або може звернутись до розробника генерального плану ДП "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД" та ДП "Київський інститут землеустрою".
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо неможливості надання відповідних документів.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність у нього необхідної оргтехніки, яка б надавала змогу здійснити копіювання витребуваних позивачем документів, тобто обставин, які були покладені в основу спірної відмови.
Крім того, суд зауважує, що стаття 22 Закону №2939-VI містить вичерпний перелік підстав для відмови розпорядником інформації у наданні особі запитуваної інформації.
При цьому, відсутність у органу місцевого самоврядування технічної можливості у виготовленні відповідної копії запитуваної інформації не належить до переліку таких підстав.
Враховуючи вказане, суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні належним чином засвідченої копії Генерального плану с.Пухівка 2010 року.
Щодо неможливості надання позивачу проекту формування земель Пухівської сільської ради з огляду на його відсутність, суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи викопіювання з проекту формування Пухівської сільської ради, засвідченого старостою села Пухівка та землевпорядником, яке раніше було надано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Отже, матеріали справи свідчать про те, що запитувані позивачем документи, у наданні яких йому було відмовлено, раніше були наданні іншім особам, що спростовує твердження відповідача про відсутність у нього таких документів.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 було витребувано від відповідача, зокрема, письмові пояснення щодо викладених у листі від 06.05.2021 №95/02-41 тверджень про відсутність в Зазимській сільській раді проекту формування земель Пухівської сільської ради, у той час як вікопіювання з відповідного проекту було надано ОСОБА_2 на її запит від 22.01.2021.
Проте, відповідач вимоги ухвал суду не виконав витребувані докази суду не надав та про причини їх ненадання суду не повідомив.
Натомість Кодекс адміністративного судочинства України закріплює відповідні наслідки такої бездіяльності суб'єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.
Так, згідно з частиною дев'ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись вказаною нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин доказів, витребуваних судом ухвалою від 02.11.2021, суд вважає за можливе визнати підтвердженими ті обставини, на які посилається позивачем у своїй позовній заяві.
Крім того, всупереч положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність у нього попередньо сформованої в якості окремого документа запитуваної позивачем інформації, тобто проекту формування земель Пухівської сільської ради.
Більш того, відповідач не надав суду без поважних причин відзив на позовну заяву, у той час як частиною четвертою статті 159 КАС України закріплено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Керуючись цієї нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин відзиву на позов, незважаючи на своєчасне отримання ухвали про відкриття провадження у справі, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 28.04.2021 у вигляді надання належним чином засвідчених копій генерального плану с.Пухівка 2010 року та проекту формування земель Пухівської сільської ради.
Щодо вимоги про зобов'язання Зазимської сільської ради в термін п'яти робочих днів з моменту вступу рішення суду в законну силу надати запитувану інформацію в повному обсязі відповідно із запитом від 28.04.2021 вх.№95 в термін п'яти робочих днів після набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи підтвердження матеріалами справи протиправності бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу запитуваної інформації, суд вважає за необхідне зобов'язати Зазимську сільську раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 28.04.2021 та надати належним чином засвідчені копії генерального плану с.Пухівка 2010 року та проекту формування земель Пухівської сільської ради.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з Ірпінської міської ради 10000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що внаслідок протиправної бездіяльності Зазимської сільської ради у вигляді неодноразового ненадання запитуваної ОСОБА_1 інформації створює додаткове психічне напруження для позивача та зумовлює відчуття позивачем негативних емоцій.
При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього зазначених розладів здоров'я чи інших моральних втрат після направлення до відповідача запиту на надання публічної інформації від 28.04.2021 та ненадання інформації на нього, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.
Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.
На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов'язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.
Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Засади змагальності покладають на позивача обов'язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачкою, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 29.10.2021 №0.0.2320947642.1.
Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Зазимської сільської ради.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 28.04.2021 у вигляді надання належним чином засвідчених копій генерального плану с.Пухівка 2010 року та проекту формування земель Пухівської сільської ради.
3. Зобов'язати Зазимську сільську раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 28.04.2021 та надати належним чином засвідчені копії генерального плану с.Пухівка 2010 року та проекту формування земель Пухівської сільської ради.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Зазимської сільської ради (ідентифікаційний код: 04363876, місцепроживання: 07415, Київська обл., Броварський р-н., с.Зазим'є, вул.Широка, 6).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.