ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" травня 2022 р. справа № 300/820/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої суддівської винагороди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), ), третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у загальній сумі 179 873,90 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивач отримувала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж визначено чинним законодавством України. Позивач вказує, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Позивач посилається на висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020, які полягають у тому, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, та звертає увагу, що до статті 135 Закону №1402-VIII не вносилося жодних змін щодо розміру суддівської винагороди шляхом прийняття закону про внесення змін саме до цього Закону №1402-VIII.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву від 28.02.2022 за вихідним №06-03/195/22, який зареєстровано 02.03.202 за вхідним №5804/22, в якому ТУ ДСА в Івано-Франківській області позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 09.05.2022 №10-3226/22 ДСА України вважає позов необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні, вказуючи при цьому, що відповідач ТУ ДСА в Івано-Франківській області не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. Додатково повідомила, що у 2020 році виплата суддівської винагороди здійснювалася за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», кошторисні призначення ТУ ДСА в Івано-Франківській області для місцевих загальних судів за зазначеним КЕКВ становили 140 114,3 тис. грн, зміни до кошторису ТУ ДСА в Івано-Франківській області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» ДСА України у 2020 році не вносилися та були відкриті у повному обсязі.
Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області правом на подачу письмових пояснень не скористалась.
Ухвалою суду від 10.05.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України від 09.05.2022 №10-3227/22 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.
Указом Президента України від 20.12.2003 №1472/2003 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області строком на п'ять років.
Указом Президента України від 03.06.2004 №606/2004 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в межах п'ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України від 19.11.2009 №1735-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області безстроково.
Відповідно до розрахункового листа за квітень 2020 року №165720 не виплачено суддівську винагороду у розмірі 21 645,33 грн, розрахункового листа за травень 2020 року №168416 - 56 819,00, розрахункового листа за червень 2020 року №172084 - 25 568,55 грн, розрахункового листа за липень 2020 року №175266 - 9 881,57 грн, розрахункового листа за серпень 2020 року №179539 - 71 641,35 грн, розрахункового листа за вересень 2020 року №183920 - 5 681,900, загальний розмір невиплаченої суддівської винагороди становить 179 873,90 грн.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо непогашення заборгованості по виплаті винагороди судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VІІІ) базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18.04.2020 набрав чинності Закон №553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Крім того, при вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, які полягають у наступному.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VІІІ (далі - Закон №1401-VIII). Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ), то цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а отже не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відтак, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ; у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що ТУ ДСА в Івано-Франківській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, чим вчинило протиправні дії, що призвели до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
При вирішенні позовної вимоги про стягнення невиплаченої суддівської винагороди суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач ТУ ДСА в Івано-Франківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2020 рік.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів (зокрема, паспорт вказаної бюджетної програми на 2022 рік затверджений наказом ДСА України від 11.02.2022 № 66). При цьому, саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 №845 (далі - Постанова 845). Крім того, таке стягнення, на підставі пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, не є органом примусового виконання.
Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а сторони не подали суду доказів понесення інших видів судових витрат, підстав для вирішення питання про розподіл судового збору немає.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 26289647), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 37951998) про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої суддівської винагороди - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 26289647) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) згідно із статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) невиплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 179 873,90 (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 90 копійок, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Враховуючи вимоги статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення складено в повному обсязі 10.05.2022, у зв'язку з отриманням ухвали про відкриття провадження від 14.02.2022 та копії позовної заяви з доданими до неї документами Державною судовою адміністрацією України 04.05.2022.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 10 травня 2022 р.