ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" травня 2022 р. справа № 300/1313/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач), в інтересах якого діє ОСОБА_2 , 18.03.2022 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації (надалі, також - відповідач) про визнання дій протиправними щодо не нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як учасник бойових дій, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020, відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання до 5 травня разової щорічної грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка у 2021 році виплачена відповідачем у меншому, ніж встановлено Законом розмірі, а саме у сумі 1491,00 грн, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.18-19).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву №56/1/03 від 05.01.2022, який разом із відповідними письмовими доказами та поясненнями, надійшов на адресу суду 13.01.2022 (а.с.23-26). Управління не погоджується з доводами ОСОБА_1 викладеними у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність виходячи з наступного. Зокрема, за аргументами представника відповідача повноваження, які здійснює Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації є делегованими державою, видатки на здійснення виплат, заявлених в позові проводяться тільки в межах бюджетних асигнувань, які затверджені на відповідні виплати. З урахуванням вказаного, відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 виплачено вже визначений Урядом України розмір щорічної разової допомоги для позивача як учаснику бойових дій в сумі 1491,00 гривень. Водночас, представник відповідача звернув увагу суду на приписи статей 95, 143 Конституції України, статті 67 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 22, 51 і 78 Бюджетного кодексу України, за змістом яких: будь-які зобов'язання, взяті за кошти Державного бюджету України, без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися; розпорядники бюджетних коштів проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які затверджені на відповідні виплати; після введення в дію закону про Державний бюджет України органами державної влади забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань. Управління покликається на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 за №3-рп/2012, де Суд вказав, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) є допустимим та не є порушенням конституційних прав громадян. Додатково зауважив, щодо пропущеного шестимісячного строку звернення до суду. Відповідач, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши і оцінивши докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 19.08.2016 (а.с.5).
Позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації та щорічно до 5 травня отримує разову грошову допомогу у відповідності до набутого статусу учасника бойових дій, яка у 2021 році виплачена у розмірі 1491,00 грн.
ОСОБА_1 , звернувся до відповідача із заявою від 28.12.2021, згідно якої, просив перерахувати державну допомогу за 2021 рік до 5 травня як учаснику бойових дій та виплатити заборгованість по державній допомозі за 2021 рік до 5 травня як учаснику бойових дій, що склала 7354,00 грн. (а.с.6).
Листом від 29.12.2021 за №3276/5 управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації повідомило позивача, що нарахування та виплата разової грошової допомоги за 2021 рік як учаснику бойових дій здійснені відповідачем у розмірі 1491,00 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (а.с.7).
Вважаючи такі дії відповідача щодо визначення належного до виплати розміру щорічної разової грошової допомоги протиправними, позивач через уповноваженого представника звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 за №3551-XII (надалі - Закон №3551).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 за №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України від 28.12.2007 за №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України” доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, Кабінетом Міністрів України щороку приймались відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: від 31.03.2015 за №147, від 02.03.2016 за №141, від 05.04.2017 за №223, від 14.03.2018 за №170, від 20.03.2019 за №237, від 19.02.2020 за №112 та від 08.04.2021 №325, якими установлювався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (надалі - Порядок), яким визначається механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною” для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Відповідно до пункту 5 Порядку бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій: особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; члени сімей загиблих і дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Додатком до цього Порядку встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 за №12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 27 лютого 2020 позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 за №367-XIV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 за №1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму визначеному законом для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 за №1082-ІХ, який вступив в дію з 01.01.2021 визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1769,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що управлінням соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації за 2021 рік мала бути виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8845,00 грн. (1769,00 грн х 5).
Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_1 , виплачено кошти у сумі 1491,00 грн, сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги за 2021 рік становить 7354,00 грн. (8845,00-1491,00 = 7354,00).
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у 2021 році у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статей 1, 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції “майном” визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання” на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) “Стретч проти Сполученого Королівства”, заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви №68385/10 та №71378/10).
“Законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (заява № 44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі “Формер Кінг з Греції та інші проти Греції”, заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність “законних сподівань” на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Щодо заявленого у відзиві, пропущеного шестимісячного строку звернення з даним адміністративним позовом до суду, слід зазначити таке.
Так, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи в силу вимог частиною 2 статті 122 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Водночас, згідно із приписами частини 4 статті 171 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Враховуючи наведені правові положення суддя формує висновок, за змістом якого на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають право визначені статтею 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи до 30 вересня, однак лише відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги та саме до вказаної дати особа має звернутися до компетентного суб'єкта владних повноважень щодо виплати йому разової грошової допомоги.
Відтак, враховуючи те, що адміністративний позов ОСОБА_1 скерований суду 17.03.2022, останній не порушив 6-місячний строк звернення до суду із цим позовом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн, позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 27.12.2021, ордер серії АТ №1022050 від 17.03.2022; акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги від 27.12.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ№001728 від 09.06.2020; розрахунок винагороди згідно договору про надання правової (правничої) допомоги на суму 2500,00 грн, довідку №22/12 від 27.12.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру №54 від 27.12.2021 на суму 2500 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи у суді, суд враховує наступне.
Так, беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги, зважаючи на предмет даного позову, є неспівмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідають складності та змістовності поданих процесуальних документів,
Враховуючи вказане суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1000 грн, є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатами обсягами послуг пов'язаних із справою, затраченим ними часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193407, майдан Шевченка, 3, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193407, майдан Шевченка, 3, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Управління соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193407, майдан Шевченка, 3, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78400).
Суддя Главач І.А.