ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" травня 2022 р. справа № 300/1604/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як учасник бойових дій, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 5 травня разової щорічної грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка у 2021 році виплачена відповідачем у меншому, ніж встановлено Законом розмірі, а саме у сумі 1491,00 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.18-19).
Відповідач, згідно листа від 25.04.2022 за № 02-10/1620/07, скористався правом на подання відзиву на позовну заяву за № 02-10/1620/07 від 25.04.2022, який надійшов на адресу суду 02.05.2022. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.23-26). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що позивачу до 5 травня здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", в межах бюджетних асигнувань державного бюджету передбачених на вказану виплату. Також відповідачем зазначено, що управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради проведено всі необхідні дії, у межах повноважень, для нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік ОСОБА_2 у розмірі, що визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в підтвердження чого долучено відповідні докази (а.с.31-38).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 10.08.2016 Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області (а.с.7).
Позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради та щорічно до 5 травня отримує разову грошову допомогу у відповідності до набутого статусу учасника бойових дій, яка у 2021 році виплачена у розмірі 1491,00 грн., що не заперечується сторонами.
20.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, згідно якої просив нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня 2021 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (а.с.11-12).
Листом від 21.02.2022 за № В-6 управління соціального захисту населення Калуської міської ради повідомило позивача, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у сумі 1491,00 грн. перерахований ОСОБА_1 27.04.2021 на рахунок Калуського РВП ГУНП відповідно до поданих списків. Також відповідач зазначив, що вказана допомога буде виплачена позивачу в повному обсязі відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" при надходженні додаткових коштів на рахунок управління соціального захисту населення Калуської міської ради від головного розпорядника коштів бюджетної програми 2501150 (а.с.13).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за № 3551-XII (надалі - Закон № 3551).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 за № 367-XIV статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону № 3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України від 28.12.2014 за № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймались відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: від 31.03.2015 за № 147, від 02.03.2016 за № 141, від 05.04.2017 за № 223, від 14.03.2018 за № 170, від 20.03.2019 за № 237, від 19.02.2020 за № 112 та від 08.04.2021 № 325, якими установлювався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (надалі - Порядок), яким визначається механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною" для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Відповідно до пункту 5 Порядку бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій: особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; члени сімей загиблих і дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; учасники війни та колишні в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.
Додатком до цього Порядку встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за № 12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 за № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за № 12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 за № 367-XIV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму визначеному законом для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 за № 1082-ІХ, який вступив в дію з 01.01.2021 визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1769,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради за 2021 рік мала бути виплачена позивачу разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8845,00 грн. (1769,00 х 5).
Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_1 виплачено кошти у сумі 1491,00 грн., сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги за 2021 рік становить 7354,00 грн. (8845,00-1491,00 = 7354,00).
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у 2021 році у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд дійшов висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статей 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява № 44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява № 44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява № 25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
Щодо тверджень відповідача стосовно того, що бюджетні асигнування на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня доведені управлінню соціального захисту населення Калуської міської ради на 2021 рік у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України згідно постанови від 08.04.2021 за № 325, а також те, що головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство соціальної політики, відтак, з урахуванням приписів Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства, суд зазначає наступне.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 за № 423 Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Згідно із підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення, Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до пунктів 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: 1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (надалі по тексту також - регіональні органи соціального захисту населення); 2) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі по тексту також - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Тобто, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Отже, саме управління соціального захисту населення Калуської міської ради є відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
В той же час, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Як наслідок, посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через відсутність відповідних бюджетних асигнувань, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком згідно частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.