ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" травня 2022 р. справа № 300/7211/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить суд: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України подання про повернення суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7670,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що перед укладенням договору купівлі-продажу квартири від 22.09.2021 сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості квартири, що становить 7670,00 грн. На думку позивача, в нього відсутній обов'язок щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки вона придбала вищевказану квартиру вперше. За вказаних обставин, вважаючи помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7670,00 грн., позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення надмірно сплачених коштів. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з тих підстав, що відповідач не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно. Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 7670,00 грн., позивач звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними в справі.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, 27.01.2022 надійшов відзив на позовну заяву. Згідно вказаного відзиву представник відповідача зазначив, що від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна звільняються особи, які придбавають житло вперше. В даному випадку, позивач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували факт відсутності реєстрації за ОСОБА_1 іншого житла. Так, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не надає повної інформації, що підтверджує придбання житла вперше. Представник відповідача зазначив, що позивачем не надано документів, які б підтверджували факт придбання нерухомого майна вперше, а Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлене можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. За вказаних обставин, представник відповідача вважає, що відсутні правові підстави для повернення позивачу сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості квартири.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 18.01.2022 №116, у зв'язку із відрахування зі штату суду судді ОСОБА_2 , здійснено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого, розгляд справи визначено судді Шумею М.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2022, справу прийнято до розгляду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.
22.09.2021 ОСОБА_3 як продавець та ОСОБА_1 як покупець уклали договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна квартири 768000 грн. Вказаний договір від 22.09.2021 посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Дзерою М.Л. та зареєстрований в реєстрі за №2821 (а.с. 11-12).
Факт державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вищевказану квартиру підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.09.2021 №276097316. При цьому, відсутні відомості про придбання позивачем іншого нерухомого майна (а.с.13)
Перед укладенням договору купівлі-продажу квартири від 22.09.2022 позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості квартири, що становить 7670,00 грн. Вказане підтверджується квитанцією №0016268 від 22.09.2021, згідно якої кошти в розмірі 7670,00 грн. сплачено ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 , отримувач Казначейство України, код отримувача 37951998 (а.с.10).
Вважаючи помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 7670,00 грн., ОСОБА_1 звернулася до відповідача з вимогою про повернення надмірно сплачених коштів.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовили позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з тих підстав, що позивачем не надано повної інформації щодо прав власності громадян на нерухоме майно.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 7670,00 грн, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26.06.1997 (далі - Закон № 400/97).
Законом України від 15.07.1999 № 967-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності 19.08.1999, статтю 1 Закону № 400/97, яка визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9 такого змісту:
« 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. В статті 2 Закону № 400/97 зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Пунктом 18 Порядку № 1740 визначено, що облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства. Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до частини сьомої статті 45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 затверджені деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, в тому числі затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно до цього переліку контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна сплачується платника податку на бюджетні рахунки місцевих органів Державної казначейської служби України за місцезнаходженням майна за кодом бюджетної класифікації 24140500.
Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» передбачалось, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації повинні були здійснювати реєстрацію прав власності на нерухоме майно. У Прикінцевих положеннях Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV Кабінет Міністрів України зобов'язувався забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 01.07.2004 № 1952-IV (у редакції Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII, з наступними змінами та доповненнями чинними на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина перша). Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом (частина п'ята).
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів встановлена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Цей Порядок розроблений на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України та затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 (далі - Порядок № 787).
Відповідно до пункту 5 глави I Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.
23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Постанова № 866). Відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок № 1740, а саме:
Пункт 15-2 підпунктами "в" і "г", відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
"в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.".
Пункт 15-3 абзацом такого змісту: "Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Постанова № 866 набрала чинності 26.09.2020.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
З наведених вище нормативних положень Закону № 400/97-ВР та Порядку № 1740 вбачається, що з 19.08.1999 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зауважує, що від часу набрання цією нормою чинності в 1999 році механізм її реалізації громадянами, що придбавають житло вперше, не функціонує.
Так, ще 13.12.1999 Міністерство юстиції України та Пенсійний Фонд України з метою встановлення єдиної нотаріальної практики з питань застосування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 15 липня 1999 року N 967-XIV (967-14) листом № 34-1712/1851 повідомили таке:
«… Слід також мати на увазі, що відповідно до Закону від сплати збору звільняються громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на отримання житла або придбавають житло вперше.
Для документального підтвердження пільг громадян щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування нотаріусом може бути прийнята довідка органу, який здійснює поліпшення житлових умов, що свідчить про перебування громадянина-покупця у черзі на поліпшення житлових умов.
Поряд з цим на сьогоднішній день в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставини первинного придбання житла. У зв'язку з цим, Пенсійний фонд України звернувся до Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням норми пункту 9 статті 1 згаданого Закону в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло, від сплати збору.
Враховуючи наведене, вважаємо що тимчасово до вирішення зазначеного питання Конституційним Судом України нотаріус може прийняти в якості документа, що підтверджує вказану пільгу, довідку органу Пенсійного фонду України.».
Голова правління Пенсійного фонду України в 1999 році звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 15 липня 1999 року № 967-XIV, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Необхідність в офіційному тлумаченні Голова правління Пенсійного фонду України обґрунтовував невизначеністю змісту зазначеного терміна, що «практично унеможливлює застосування пільг, встановлених цим Законом, призводить до чисельних скарг громадян, які купують житло, знижує ефективність справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та призводить до поглиблення критичної ситуації з виплатою пенсій».
Конституційний Суд України ухвалою від 23.03.2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Голови правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Конституційний Суд України вказав, що порушене у поданні питання виходить за межі його компетенції та може бути вирішено лише шляхом внесення відповідної зміни до закону, оскільки суб'єкт подання фактично просив визнати шляхом офіційного тлумачення, що пільга щодо звільнення від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше встановлена тільки для «малозабезпечених громадян та молодих сімей, які за рахунок власних коштів знімають з держави тягар соціальних витрат та забезпечення цих категорій громадян житлом».
Суд дослідив проблему практичної реалізації пункту 9 частини першої статті 1 Закону №400/97 громадянами, що вперше придбавають житло та з'ясував таке.
З 1999 по дату прийняття судом цього рішення в Україні не існує дієвої процедури підтвердження факту придбання житла вперше. Порядок № 1740 визначив, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому Порядок № 1740 не визначає, хто та у який спосіб може прийняти рішення про те, що фізична особа придбаває майно вперше та, відповідно, не є платником збору з цієї операції. Адміністративна практика підтвердження факту придбання громадянами житла вперше органами ПФУ відсутня. Тому громадяни, які придбавають житло вперше, змушені спочатку сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (щоб уникнути відмови у вчиненні відповідної нотаріальної дії), а після нотаріального посвідчення договору звертаються про повернення витрачених на сплату збору коштів як помилково сплачених. Територіальні органи ПФУ, що контролюють сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, послідовно відмовляють громадянам у поверненні коштів, посилаючись на відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно.
Фактично єдиним дієвим способом повернути помилково сплачений збір є звернення до суду з позовом.
Суди в цій категорії спорів послідовно захищають права громадян, що придбали житло вперше. Розглядаючи цю категорію спорів, суди встановлювали факт придбання житла вперше з відомостей, наданих бюро технічної інвентаризації за місцем розташування придбаного житла, а після створення Державного реєстру прав - шляхом дослідження відомостей з цього реєстру. Спочатку судова практика (в тому числі на рівні суду касаційної інстанції) визначала належним способом захисту прав громадян, що помилково сплатили збір при придбанні житла вперше, стягнення на їхню користь зайво сплачених коштів (для прикладу: ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.01.2009 № К-4651/07, http://reyestr.court.gov.ua/Review/4326662). Надалі судова практика зазнала змін в частині визначення належного способу захисту прав позивача, суди стали зобов'язувати органи ПФУ сформувати подання про повернення помилково сплаченого збору з метою подальшого скерування цього подання в територіальні органи Державного казначейства України для повернення громадянину коштів (для прикладу: ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 №К/9991/37325/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/43667817), №К/800/41597/14 від 20.08.2015 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/49438856), від 25.06.2015 №К/800/17652/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/45986687), від 08.02.2017 №К/800/40236/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64920433). Аналогічну правову позицію зайняв і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (постанова від 30.01.2018 по справі №819/1498/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71911510), постанова від 28.11.2018 по справі №813/1126/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78191908).
Повертаючись до оцінки наданих суду доказів, суд зазначає, що істотною обставиною, що входить в предмет доказування у цьому спорі, є встановлення чи спростування факту придбання позивачем житла вперше.
Позивач стверджує, що 22.09.2022 вперше придбала житло. На підтвердження цієї обставини позивачка надала суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої за нею зареєстрований єдиний об'єкт житлової нерухомості - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні відомості про придбання позивачем іншого нерухомого майна. Оцінюючи цей доказ, суд бере його до уваги як належний та допустимий. Проте цей доказ не дозволяє суду достовірно встановити факт придбання позивачем житла вперше, що є істотним для вирішення спору. Суд оцінює цей доказ з огляду на такі міркування:
До 01.07.2004 державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні здійснювалася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Рішення про реєстрацію права власності приймалося в паперовій формі посадовою особою БТІ за місцем знаходження нерухомого майна, на правовстановлюючих документах проставлявся відповідний штамп. Рішення про реєстрацію права власності разом із матеріалами технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна зберігалося в архіві БТІ. Кожну область України обслуговувало кілька таких підприємств.
З 01.04.2004 у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в Україні створено Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдину державну інформаційну систему, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, суб'єктів речових прав тощо. Прикінцеві положення цього Закону в тому числі:
- зобов'язували Кабінет Міністрів України забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень;
- залишали за комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації повноваження реєструвати об'єкти нерухомості - до створення єдиної системи органів реєстрації прав.
Різні адміністративно-територіальні одиниці України підключилися до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень в різний час, а відомості до цього реєстру вносилися по мірі вчинення реєстраційних дій на підставі реєстраційних справ БТІ на паперових носіях. Якщо щодо певного об'єкта нерухомого майна після підключення БТІ за його місцезнаходженням до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень не вчинялися реєстраційні дії, то відомості про це майно та його власника не потрапили в цей реєстр.
З 01.01.2013 в Україні запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдину державну інформаційну систему, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. З цієї дати функції з державної реєстрації прав на нерухоме майно почала виконувати новостворена Державна реєстраційна служба. Державний реєстр прав містить відомості про всі права на нерухоме майно, що зареєстровані в Україні після його утворення, а також відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Підсумовуючи вказане, суд дійшов висновку, що Державний реєстр прав не містить відомостей про права на нерухоме майно, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, якщо реєстраційні дії щодо такого майна вчинялися до запровадження Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. В контексті спірних правовідносин має значення період з 19.08.1999 до 01.07.2004 (щонайменше), оскільки інформація з Державного реєстру прав з об'єктивних причин не містить відомостей про правочини щодо придбання нерухомого майна за цей період.
Отже, наданий позивачем доказ не може достовірно підтвердити факт придбання нею житла вперше в контексті пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97, оскільки не містить інформації за період з 19.08.1999 до щонайменше 01.07.2004.
Суд зауважує, що цей висновок щодо оцінки наданого позивачем доказу жодним чином не свідчить про необґрунтованість її позовних вимог.
Суд нагадує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із засад адміністративного судочинства. Законодавець врахував, що особа та суб'єкт владних повноважень зазвичай мають різні організаційні можливості та ресурси для представлення своєї позиції в суді. З метою вирівнювання процесуального становища учасників справи законодавець визначив, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цих справах суд не може витребовувати докази у позивача, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Обставини, за яких, на думку позивача, відбулося порушення її прав, суд встановив та вважає такі очевидними.
Тому суд повинен оцінити доводи відповідача на підтвердження обставин, якими обґрунтовується правомірність оскаржуваного рішення територіального органу ПФУ про відмову позитивно вирішити питання про повернення позивачу коштів.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що органи ПФ України не володіють інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не мають можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше, то суд керується такими мотивами.
В контексті практичної реалізації пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 суд констатує, що в Україні дійсно відсутній дієвий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло в період з 19.08.1999 до як мінімум 01.07.2004. Певний прогрес в цьому питанні з'явився після 01.07.2004, коли почав функціонувати та поступово наповнюватися Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень. Єдиним способом перевірки факту придбання особою житла за цей період може бути перевірка архівів всіх БТІ на території України (яких є більше ста, частина з яких - на тимчасово окупованій території), що здійснювали реєстраційні дії щодо права власності на нерухоме майно. Суд констатує, що з метою перевірки твердження заявника силами територіального органу ПФУ виконати таке завдання неможливо, а Держава не забезпечила переведення відомостей паперових архівів БТІ в форму електронних баз даних, - а це зробило б завдання пошуку такої інформації цілком реальним та швидким. Тому достовірною є інформація з цього питання лише за період починаючи з 01.01.2013 - відколи всі реєстраційні дії всіх державних реєстраторів в межах України вносяться до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, ані особа, ані територіальні органи Пенсійного фонду України не мають механізмів достовірно встановити/підтвердити факт придбання житла конкретною особою вперше за період з 19.08.1999 до 01.01.2013. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що територіальний орган ПФ України фактично не здатен реалізувати свої контрольні функції та перевірити твердження заявника про те, що він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна. При цьому відповідач, суб'єкт владних повноважень, покладає наслідки такої ситуації на особу.
Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2018 у справі № 819/33/17 та в постанові від 30.09.2019 в справі № 819/1727/16:
«За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами».
Вирішуючи питання про обґрунтованість такої позиції відповідача, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
В рішенні від 24.04.2014 по справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06), що набуло статусу остаточного 24.07.2014, ЄСПЛ, оцінюючи дотримання Україною своїх зобов'язань щодо забезпечення особі права мирно володіти своїм майном дав таку оцінку аналогічній ситуації - відсутності механізму реалізації законодавчого положення про звільнення заявника від оплати за спожиту електроенергію та природний газ:
« 42. Суд зауважує, що положення національного законодавства, про яке йдеться, чітко закріплює право на звільнення від оплати за електроенергію та газ і не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму. …
45. Суд також зазначає, що відповідне законодавство, яке звільняло заявника від певних виплат, було ухвалено у 1999 році та згідно з ним відповідний механізм мав бути запроваджений протягом чотирьох місяців (див. пункт 21). Проте його було запроваджено тільки через десять років. Для пояснення такої бездіяльності не було надано жодних доводів.
46. Враховуючи тривалу бездіяльність держави … Суд вважає, що через нездатність забезпечити звільнення його від оплати, на що заявник мав право за законом в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції».
Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що позивач має майновий інтерес, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і відсутність в Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити факт придбання конкретною особою житла вперше не може ставитись в провину особі, оскільки це призводить до покладення на неї надмірного тягаря, а саме - безпідставне визнання такої особи платником збору та, як наслідок, покладення обов'язку сплатити збір (чи відмову повернути помилково сплачений збір). Суд констатує, що проблема практичної реалізації особами, що вперше придбавають житло, пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97 існує вже близько 20 років, тобто не є новою чи несподіваною для держави чи суб'єктів владних повноважень, що реалізують її функції у цій сфері. Практика ЄСПЛ свідчить, що у таких випадках Суд доходить висновку про порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо національні суди не забезпечують захист прав особи.
Суд вважає, що саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у цьому конкретному випадку особа, якій відмовили у поверненні збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що позивач в період з 19.08.1999 до 22.09.2022 придбала інше житло.
Доводи відповідача на відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше в цьому контексті не заслуговують на увагу, оскільки саме держава повинна була створити такий механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, що не є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 7670,00 грн. не відповідають критеріям правомірності, зазначеним в частині другій статті 2 КАС України, оскільки вчинені без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх вчинення та є непропорційним (без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване такі дії). Таким чином, суд вважає неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вирішити питання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7670,00 грн., сплаченого ОСОБА_1 під час придбання 22.09.2021 житла.
Відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787, повернення помилково або надміру сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється відповідним територіальним органом Казначейства за поданням відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, що контролює надходження цього збору до бюджету. Подання подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Отже, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України Івано-Франківської області подання про повернення ОСОБА_1 суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7670,00 грн., підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі покласти на сторону повністю чи частково судові витрати незалежно від результатів вирішення спору, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 11.11.2021 про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви.
З огляду на задоволення позову, позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копія договору про надання правової допомоги від 22.09.2021 №77/21, ордер, квитанція від 22.09.2021 на суму 1000 грн.
У відзиві відповідач, заперечив проти заявленої суми витрат на професійну допомогу адвоката, з огляду на не співмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання робіт.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 1000,00 грн. є співмірною із складністю цієї справи та з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
Суд, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 1000 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України Івано-Франківської області подання про повернення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) з Державного бюджету сплаченого згідно №0016268 від 22.09.2021 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7670 (сім тисяч шістсот сімдесят) гривень.
Cтягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Cтягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.