ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" травня 2022 р. справа № 300/617/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській про стягнення невиплаченої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про стягнення нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди в розмірі 168747,45 грн за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2013 по 2021 працювала на посаді судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області. За фактом трудових відносин отримувала суддівську винагороду згідно з ч.2 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", яка складається з посадового окладу та доплат за вислугу років. Вважає, що застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абз. 9 п. 2 розд. 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553. Зазначає, що в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно суддівська винагорода безпідставно виплачувалась з врахуванням обмежень, встановлених Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , а не на підставі ст. 135 Закону України Про судоустрій . Позивач просить прийняти рішення про стягнення невиплаченої суддівської винагороди.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та залучено до участі у справі у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
Від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов. У даному відзиві відповідач позовні вимоги не визнає, зокрема, зазначає, що обмеження, яке застосовано до суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та є правомірним. Представник відповідача зазначає, що ТУ ДСА України в Івано-Франківській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Зауважує, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р. № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на адміністративний позов у встановлений строк не скористалося.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в письмові докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , в період з 2013 по 2021 працювала на посаді судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області та отримувала суддівську винагороду передбачену ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно довідки виданої ТУ ДСА в Івано-Франківській області протягом квітня-серпня 2020 нарахування суддівської винагороди здійснена з врахуванням змін до державного бюджету у 2020 р. Як наслідок відраховано із суддівської винагороди за вказаний період 168747,45 грн. На переконання позивача, ТУ ДСА в Івано-Франківській області протиправно не сплачувало їй суддівську винагороду у вказаному розмірі.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIIІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів .
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту, що діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року:
- "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки" (частина перша);
- "Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України" (частина друга);
- "Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) " (частина третя).
Конституційний Суд України рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX; ці положення Законів № 294-IX, № 553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, зокрема встановлено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди.
Вказана конституційна норма в поєднанні з нормою частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Наявність в Конституції України цієї норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (визначення розміру та джерел фінансування суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди передбачає застосування спеціального закону (про судоустрій) у спірних правовідносинах.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIIІ, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Зміни до цього закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у охоплений позовними вимогами період, не вносилися, тому ТУ ДСА в Івано-Франківській області не мало законних підстав для обмеження її виплати розміром, що становить 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесені зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ), на який покликаються відповідачі у відзивах на позов як на підставу обмеження ним розміру суддівської винагороди позивача, то з огляду на наведені вище мотиви щодо правового регулювання спірних відносин цей закон не може встановлювати розміру винагороди судді.
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Закон про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
При цьому, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що обмеження Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області виплати позивачеві в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сума недоплаченої за спірний період суддівської винагороди становить 168747,45 грн. (до вирахування податків та зборів.
Наявні у матеріалах справи відомості дозволяють суду дійти наступних висновків:
- у 2020 році ДСА України затвердило кошторис ТУ ДСА в Івано-Франківській області за кодом програмної класифікації 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" для судів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" з кошторисними призначеннями 140114,3 тис. грн., достатніми для виплати суддівської винагороди у встановленому статтею 135 Закону № 1402-VIIІ розмірі, зміни до цього кошторису (про зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ) не приймалися;
- ТУ ДСА в Івано-Франківській області в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювало виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмеження її максимального розміру до 47230 грн. на місяць. ТУ ДСА в Івано-Франківській області пояснює такі дії виконанням вимог частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ). При цьому зміни до кошторису та помісячних розписів видатків місцевих загальних судів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області, в т. ч. Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області для виплати суддівської винагороди в сторону зменшення за період квітень-серпень 2020 року ТУ ДСА в Івано-Франківській області не вносило;
- в 2020 році ТУ ДСА в Івано-Франківській області на підставі Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету використовувало бюджетні асигнування за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" для виплати як суддівської винагороди, так і заробітної плати працівників апарату суду. Згадані бюджетні асигнування в сумі 140114,3 тис. грн. використано в 2020 році в повному обсязі, при цьому зекономлені за рахунок обмеження суддівської винагороди в період 18.04.2020-27.08.2020 кошти спрямовано на виплату заробітної плати працівникам апарату суду, тобто витрачено за тим самим КЕКВ 2111, проте на оплату праці іншої категорії отримувачів бюджетних коштів.
01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства Фінансів України "Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету" від 27.10.2020 №636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 листопада 2020 р. за №1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 "Оплата праці і нарахування на заробітну плату", який включає в себе КЕКВ 2111 "Заробітна плата", доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 "Суддівська винагорода", за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: 1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку."
Отже, в 2021 році (на відміну від 2020) бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються не за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" (за яким і надалі фінансуються видатки на виплату заробітної плати працівникам апарату суду), а за новим КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода".
Водночас, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, суду слід зазначити, що результативним обраний спосіб захисту порушеного права буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частиною третьою статті 148 Закону № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Тотожна норма закріплена у підпункті 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.
В свою чергу, порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901) та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок № 845).
Відповідно до статті 3 Закону № 4901, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Підпунктом 2 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
В контексті наведено вище, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Принагідно слід зазначити, що правова конструкція вирішення даного спору, визначена позивачем ставить виконання рішення про стягнення коштів з апеляційного суду в залежність від виділення коштів для цього Державною судовою адміністрацію України, що на думку суду не сприяє ефективному захисту порушеного права позивача.
З огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, що стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 має здійснюватися з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 та від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20.
З урахуванням наведеного та, зокрема правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 09.09.2021 у справі № 120/5243/20-а, суд приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача необхідно стягнути на її користь недоотриману нею суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 168747,45 грн, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Відтак, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у загальній сумі 168747 (сто шістдесят вісім тисяч сімсот сорок сім) гривень 45 копійок, з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795), у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.