10 травня 2022 року Справа № 280/7712/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Департаменту Патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646),
про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Департаменту Патрульної поліції (далі - відповідач), в якій позивач просить суд зобов'язати Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.06.2019 по 04.08.2021.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що працював з 16.04.2016 на посаді інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції та 03.06.2019 звільнений з органів поліції. Стверджує, що в порушення норм діючого законодавства в день виключення позивача зі списків особового складу та зняття із усіх видів забезпечення, відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем, не нарахував та не виплатив належні йому види грошового забезпечення, а саме грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час. Зазначає, що вказана протиправна бездіяльність відповідача була оскаржена в Запорізькому окружному адміністративному суді та рішенням від 14.06.2021 у справі № 280/3273/21 позовні вимоги були задоволені частково. На виконання вказаного рішення суду, 04.08.2021 відповідач здійснив виплату заборгованості. Відтак, позивач вважає, що набув право на виплату йому відповідачем середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільнені відповідно до вимог ст.ст.116,117 КЗпП України. У зв'язку з викладеним, просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, надавши свій письмовий відзив 08 жовтня 2021 року за вх. №57991. Вважає, що позивачем пропущений як визначений ст. 122 КАС України та і положеннями ст. 233 КЗпП України строк звернення із позовною заявою до суду. Зазначає, що зі служби в поліції позивач був звільнений ще 03.06.2019, а із позовною заявою звернувся лише 27.08.2021. При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності обставин, які перешкоджали позивачу звернутися із позовною заявою вчасно. На підставі викладеного, у задоволенні позовної заяви просить суд відмовити повністю.
Ухвалою суду від 02.09.2021 позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 13 вересня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7712/21 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 29.12.2021 вирішено продовжити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 26.01.2022.
Ухвалою суду від 26.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21.02.2022.
У судове засідання 21.02.2022 жодна із сторін не прибула, а відтак, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 працював з 16.04.2016 на посаді інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №4 управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції.
03.06.2019 ОСОБА_1 звільнений з органів поліції.
При цьому відповідачем не виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 16.04.2015 по 31.12.2017, та заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2016 по 31.10.2017.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача неправомірною, позивач звернувся до
суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 по справі №280/3273/21, позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, буд.3, код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення заробітної плати - задоволено частково, а саме: зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 16 квітня 2016 року по 31 грудня 2017 року включно у розмірі 35 відсотків посадового окладу ОСОБА_1 з розрахунку за кожну годину служби в нічний час; зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2016 по 31.10.2017 включно. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом було відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду, 04.08.2021 відповідачем було виплачено позивачу грошові кошти у сумі 8 462,44 грн. в якості доплати за службу в нічний час за період з 16.04.2015 по 31.12.2017 включно та заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2016 по 31.10.2017 включно.
З вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом установлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив доплату за службу в нічний час та заборгованість з індексації грошового забезпечення, що було предметом розгляду у справі № 280/3273/21.
04.08.2021 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3273/21 позивачу перераховано загалом 8462,44 грн. (а.с. 20).
Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей233,116,117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку з ОСОБА_1 в частині не виплати доплати за службу в нічний час та заборгованості з індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень ст. 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 03.06.2019 (дата виключення зі списків) по 04.08.2021 (день фактичного розрахунку) - 794 дні.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати»(надалі за текстом -Порядок № 100).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 24568,52 грн., в т.ч. за квітень 2019 року в сумі 12284,26 грн. та за травень 2019 року 12284,26 грн. (а.с.43).
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 24284,26/61 день (2 місяці)=402,76 грн.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 794 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 402,76 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 402,76х794=319 791,44 грн.
В той же час, у цитованій вище постанові також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того в указаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що сума доплати за службу в нічний час та заборгованість з індексації грошового забезпечення згідно рішення суду склала 8462,44грн.
У день звільнення позивачу було виплачено 770,68грн.
Відтак, виходячи з принципу співмірності розміру сум щодо яких відбулась затримка розрахунку при звільненні та нарахованого розміру середнього заробітку за таку затримку, суд вважає достатнім та обґрунтованим суму в розмірі 25387,32 грн. (трикратний розмір недоплаченої при звільненні суми).
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
На переконання суду, належним способом захисту в даному випадку, з урахуванням п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та ст. 117 КЗпП України є саме стягнення з Департаменту Патрульної поліції 25387,32 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені з 03.06.2019 по 04.08.2021.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення із позовною заявою суд дослідивши відхиляє з огляду на таке.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 дійшов правового висновку, який полягає в тому, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
При цьому, місячний строк слід відліковувати з дня проведення з ним остаточного розрахунку, що ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
Згідно з ч.3ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, на його користь слід стягнути 454грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Патрульної поліції.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту Патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646) про зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту Патрульної поліції на користь ОСОБА_1 25387,32 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені з 03.06.2019 по 04.08.2021.
В іншій частині в позові відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п'ятдесят чотири)грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Патрульної поліції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.05.2022.
Суддя Л.Я. Максименко