м. Вінниця
10 травня 2022 р. Справа № 120/18815/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Вінницької міської ради (далі - відповідач), якій просить:
- скасувати рішення від 26.11.2021 №682;
- зобов'язати прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2, 0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0520680800:01:001:0084.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про протиправність прийнятого рішення міською радою, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0520680800:01:001:0084, з підстав того, що бажана земельна ділянка не відповідає намірам вимогам містобудівної документації, а саме схемі планування території Вінницького району Вінницької області (територія громадської забудови).
Ухвалою від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.
27.01.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 . Зокрема у відзиві зазначено, що відповідно до схеми планування території Вінницького району Вінницької області ділянка щодо якої звернулась позивач є територією (землями) громадської забудови, які використовуються для потреб с. Великі Крушлинці, що не дає можливості відвести ділянку під цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою від 15.04.2022 судом витребувано додаткові докази у сторони відповідача.
22.04.2022 на виконання вимог ухвали від 15.04.2022 відповідачем надано документи на виконання вимог ухвали від 15.04.2022.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 цього Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене та враховуючи, що учасники справи скористалися своїм правом на подання заяв по суті справи, суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення в цій адміністративній справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
07.09.2021 ОСОБА_1 звернулась із клопотанням від 06.09.2021 до Вінницької міської ради, в якому просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, за рахунок земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 0520680800:01:001:0084.
Рішенням 14 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.11.2021 № 682 позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Великі Крушлинці, біля ділянки з кадастровим номером 0520680800:01:001:0084 у зв'язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації, а саме схемі планування території Вінницького району Вінницької області (територія громадської забудови).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулась в суд з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Положеннями частини 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 Земельного кодексу України).
Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 Земельного кодексу України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.
Як зазначено у статті 40 Земельного кодексу України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.
Водночас, порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу IV Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 Земельного кодексу України.
Зокрема, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом із тим, зі змісту рішення міської ради, що оскаржується в межах цієї справи, слідує, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, за рахунок земельної ділянки комунальної власності, яка розташована у с. Великі Крушлинці, кадастровий номер 0520680800:01:001:0084 у зв'язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (територія громадської забудови).
У відзиві на позов відповідач конкретизував підставу відмови позивачеві у наданні відповідного дозволу. Так, відповідач зазначив, що відповідно до схеми планування території Вінницького району Вінницької області ділянка щодо якої звернулась позивач є територією (землями) громадської забудови, які використовуються для потреб с. Великі Крушлинці, що не дає можливості відвести ділянку під цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Визначаючись з приводу того, чи обґрунтовано відповідачем відмовлено позивачу у наданні відповідного дозволу, суд враховує наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України "Про регулювання містобудівної документації" (далі - в редакції чинні й на час виникнення спірних правовідносин).
Так, у статті 1 цього Закону наведені визначення, зокрема, генерального плану населеного пункту та плану зонування території (зонінг).
Під генеральним планом населеного пункту розуміється одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" об'єктом містобудування є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов'язаного комплексного розміщення основних об'єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів, територій територіальних громад, населених пунктів, їх частин.
В силу норм статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту (частина 2 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної документації").
Приписами статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" передбачено, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Водночас, статтею 38 ЗК України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 ЗК України).
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновків, що наміри щодо використання земельної ділянки в межах певної категорії земель мають відповідати містобудівній документації та документації із землеустрою. Водночас забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого містобудівною документацією на місцевому рівні, що визначено статтею 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Такий висновок узгоджується із судовою практикою Верховного Суду (зокрема, такі висновки викладені у постановах від 23.02.2019 у справі № 813/2946/17, від 15.07.2020 у справі № 826/1419/18, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18).
Так, при дослідженні долученого відповідачем графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, встановлено, що ділянка кадастровий номер 0520680800:01:001:0084, загальною площею 10,2186 га відноситься до комунальної власності, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) землі сільськогосподарського призначення.
Отже, обмежень щодо використання бажаної для позивача земельної ділянки для ведення особисто селянського користування судом не встановлено. Більше того, перелік переважних і допустимих видів використання земельних ділянок відповідно до функціональних типів територій - територіально-планувальних зон, не суперечить цільовому призначенню з яким позивач звернулась до Вінницької міської ради.
Таким чином, суд приходить до переконання, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Аналогічна правова позиція висловлена у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Вінницької міської ради від 26.11.2021 № 682, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.
Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст.118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання відповідного дозволу.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 605 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької міської ради від 26.11.2021 року № 682, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0520680800:01:001:0084.
Зобов'язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0520680800:01:001:0084, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 грн. (шістсот п'ять грн.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.05.2022
Суддя Томчук Андрій Валерійович