10 травня 2022 р. Справа № 120/1160/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Путіліна Є.В., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення від 18.05.2021, оформлене протоколом 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, про відмову позивачці у затвердженні проєкту землеустрою позивачки щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:216 на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області;
- зобов'язання відповідача затвердити проєкт землеустрою позивачки щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:216 на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та передати її у власність позивачки.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.04.2021 позивачка звернулась до відповідача з клопотанням, в якому просила затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:216 на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів.
Рішенням 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 18.05.2021 відповідач відмовив позивачці у затвердженні вказаного проєкту, оскільки під час голосування більшість депутатів міської ради утрималась.
Позивачка з рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 01.02.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
22.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що 18.05.2021 на розгляд 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради було винесено та розглянуто проєкт рішення "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", але такий проєкт не отримав достатньої кількості голосів депутатів ради. Отже, Погребищенська міська рада у встановленому законом порядку розглянула заяву позивачки та прийняла рішення, користуючись дискреційними повноваженнями.
Відповідач наголошує, що рішення щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність приймається не менш як двома третина голосів депутатів від загального складу ради. При цьому депутати за будь-яке рішення голосують на власний розсуд, керуючись своїми власними переконаннями і правосвідомістю, на які вплинути неможливо. Тому позивачка неправомірно ставить імперативну вимогу про зобов'язання міської ради прийняти рішення щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Також відповідач просить врахувати, що земельна ділянку, на яку претендує позивачка, за цільовим призначенням належить до пасовищ та увійшла до складу об'єднаної земельної ділянки, якій присвоєно новий кадастровий номер. Як наслідок, земельна ділянка за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216 припинила існувати як об'єкт цивільних прав та не може бути передана у власність позивачки.
Крім того, відповідач вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк звернення до суду з цим позовом, а щодо ідентичного спору судом вже ухвалено рішення, яке набрало законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 01.04.2021 позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідача з клопотанням про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у її власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:216, розташованої на території Очеретнянської сільської ради.
18.05.2021 на розгляд 9 сесії 8 скликання відповідача винесений проєкт рішення ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 2 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 19, "не голосували" - 1, "відсутні" - 5. Рішення не прийнято.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 18.05.2021.
Надалі позивачці стало відомо, що рішенням 10 сесії 8 скликання відповідача № 86-10-8/763 від 27.05.2021 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які утворені шляхом поділу земельного масиву кадастровий номер 0523483800:03:000:0171 площею 8,2457 га та розташовані на території Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області з визначеним цільовим призначенням - 01.08 для сінокосіння та випасання худоби, в тому числі земельна ділянка за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216 площею 2,0 га, яку позивачка бажає отримати у власність.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, у липні 2021 року позивачка звернулася до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2021 у відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області; зобов'язання Погребищенської міської ради розглянути заяву та подані документи та прийняти за наслідком розгляду рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області у відповідності до положень ЗК України; визнання протиправним та скасування рішення 10 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 27.05.2021 року № 86-10-8/763 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок" в частині земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
Так, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача пасивної поведінки, яка б проявлялася у неприйнятті рішення. Адже внаслідок не набрання проєктом рішення, за результатом голосування 18.05.2021, необхідної кількості голосів депутатів, вважається, що позивачеві відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та передачі у її власність відповідної земельної ділянки.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2021 - без змін.
Вважаючи рішення відповідача від 18.05.2021 про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки необґрунтованим і протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
При цьому частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник на етапі затвердження відповідачем, як уповноваженим органом місцевого самоврядування, розробленого позивачкою проєкту землеустрою щодо відведення у її власність земельної ділянки комунальної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про набуття третіми особами права власності або користування на зазначену земельну ділянку.
Отже, судом не встановлено наявності у даному випадку цивільного спору про право, а тому розгляд та вирішення цієї справи належить до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому враховуються висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі №820/4219/17, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а та від 22.01.2019 у справі №371/957/16-а.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, закон гарантує громадянам України право на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами другою статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що на підставі рішення Очеретнянської сільської ради № 688 від 09.10.2020 за замовленням позивачки було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення у її власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Відомості про земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру, ділянці присвоєно кадастровий 0523483800:03:000:0216.
В подальшому, у зв'язку з об'єднанням та укрупненням територіальних громад, 01.04.2021 позивачка звернулася до Погребищенської міської ради як до уповноваженого органу місцевого самоврядування з клопотанням про затвердження розробленого проєкту землеустрою, погодженого у встановленому законом порядку, та передачу відповідної земельної ділянки у власність позивачки.
18.05.2021 на розгляд 9 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання винесений проєкт рішення ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 2 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 19, "не голосували" - 1, "відсутні" - 5. Рішення не прийнято.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 18.05.2021.
Вважаючи, що тим самим відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не прийняв рішення за результатами розгляду клопотання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання позивачки про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивачки та подані документи та прийняти за наслідком розгляду рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області у відповідності до положень ЗК України;
- визнати протиправним та скасувати рішення 10 сесії 8 скликання відповідача від 27.05.2021 року № 86-10-8/763 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок" в частині земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер № 0523483800:03:000:0216, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, серед іншого суд дійшов висновку про відсутність у діяннях Погребищенської міської ради пасивної поведінки, яка б проявлялася у не прийнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивачки про затвердження проєкту землеустрою. Суд зазначив, що внаслідок не набрання проєктом рішення за результатами голосування 18.05.2021 необхідної кількості голосів депутатів, вважається, що позивачці відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою проєкту землеустрою та передачі у її власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216. Відтак безпідставними є доводи позивачки щодо неправомірної бездіяльності відповідача, яка, на думку позивачки, полягає у не розгляді Погребищенською міською радою вищезазначеного клопотання про затвердження проєкту землеустрою. А тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача та похідних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії вирішено відмовити.
Поціновуючись висновками суду, наведеними у вищевказаному судовому рішенні, суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Правовий статус відповідних рад визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Частинами першою та другою статті 59 Закону № 280/97-ВР установлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на його пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, аналізуючи в сукупності норми ч. 9 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, суд зазначає, що при вирішенні клопотання громадянина про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місцевої ради виникає обов'язок розглянути таке клопотання у передбачений законом строк (протягом двох тижнів з дня отримання проєкту) і прийняти одне з наступних рішень: 1) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; 2) про відмову у передачі земельної ділянки у власність; 3) про залишення відповідного клопотання без розгляду.
Водночас рішення про затвердження проєкту землеустрою вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість депутатів від загального складу ради і, в такому разі, викладається у формі окремого документа.
Натомість проєкт рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2020 у справі № 300/178/20.
Судом встановлено, що 18.05.2021 на розгляд 9 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання було винесено та розглянуто проєкт рішення сесії міської ради "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", який передбачав затвердження поданого позивачкою проєкту землеустрою та передачу у її власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0216, на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Разом з тим вказаний проєкт рішення не був підтриманий депутатами: "за" - 2, "проти" - 0, "утримались" - 19, "не голосували" - 1, "відсутні" - 5.
Відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення є засвідченням факту відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність громадянина.
Тобто у даному випадку клопотання позивачки вважається відхиленим, а рішення ради не повинно викладатися у формі окремого документу, а фіксується в протоколі пленарного засідання ради.
Отже, беручи до уваги обставини розгляду клопотання позивачки, суд погоджується з тим, що у цьому разі відповідач прийняв рішення про відмову у затвердженні проєкту землеустрою та передачі у власність позивачки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216.
Втім, вказане рішення не обґрунтовується жодними правовими підставами та обумовлене не є якимось об'єктивними перешкодами, а винятково небажанням депутатів голосувати за його прийняття.
Суд не ставить під сумнів право будь-якого депутата Погребищенської міської ради утриматись під голосування за конкретний проєкт рішення ради, оскільки це є його законним правом.
Між тим, суд зауважує, що не набрання проєктом рішення необхідної кількості голосів свідчить про відмову ради у затвердженні проєкту землеустрою та вважається рішенням суб'єкта владних повноважень, яке відповідно до положень ч. 10 ст. 118 ЗК України та ст.ст. 5, 19 КАС України може бути оскаржене до суду.
Водночас таке рішення органу місцевого самоврядування має ґрунтуватися на підставах, визначених законом, та відповідати критеріям правомірності, що передбачені частиною другою статті КАС України.
Відтак, утримуючись від голосування за позитивний проєкт рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, депутат ради повинен усвідомлювати, що у даному випадку така його поведінка матиме конкретні юридичні наслідки у разі не набрання рішенням достатньої кількості голосів, а саме наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проєкту землеустрою, яке може бути предметом оцінки судом та апріорі вважатиметься невмотивованою відмовою у наданні такого дозволу, оскільки це рішення не буде обґрунтовуватися жодними підставами для його прийняття.
Наведене додатково підтверджується й тим, що на розгляд сесії ради виноситься проєкт, попередньо погоджений профільною комісією ради, яка вивчає відповідне питання на предмет наявності/відсутності законних підстав для прийняття того чи іншого рішення.
Отже, сам факт винесення на голосування депутатів проєкту рішення ради про затвердження проєкту землеустрою є свідченням того, що законних підстав для відмови у затвердженні проєкту немає.
Тому голосування за такий проєкт рішення в спосіб "утримуюсь", з одного боку, не забороняється, але з іншого - може мати описані вище правові наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проєкту землеустрою, яким порушуються законні права та інтереси особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Відтак за обставин, коли позивачка дотрималась встановленої законом процедури та подала на затвердження Погребищенської міської ради погоджений у визначеному порядку проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів відмовив у його затвердженні, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на приватну особу.
Надаючи по суті оцінку рішенню рішення 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, зафіксованому у протоколі пленарного засідання ради від 18.05.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 , земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради (за межами населеного пункту), суд керується такими мотивами.
Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
В силу приписів ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання його у власність.
Таким чином, будучи уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження бажаної для позивачки земельної ділянки, відповідач був зобов'язаний у двотижневий строк з дня отримання належним чином розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проєкту землеустрою щодо відведення у власність позивачки земельної ділянки прийняти рішення про затвердження такого проєкту та передачу у власність позивачки відповідної земельної ділянки.
Натомість відповідач з непередбачених законом підстав надав позивачці відмову та не обґрунтував її з посиланням на підстави, визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, як-от невідповідність проєкту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Суд зазначає, що виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов'язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Тобто процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов'язковим.
В рішенні у справі № 805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, ЄСПЛ вказує на те, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Втім, оскаржуване рішення наведеним критеріям обґрунтованості не відповідає, жодним чином не вмотивоване та прийняте без посилання на передбачені законом підстави.
Суд також враховує, що порушення органом місцевого самоврядуванням процедури передачі земельних ділянок у власність, з огляду на дотримання позивачкою визначених законодавством вимог, є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.
Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п'ять головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави її втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні її як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб'єктом владних повноважень, такі суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачці у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку безоплатної приватизації.
При цьому суд зважає на підхід Верховного Суду до вирішення спорів у подібних правовідносинах, сформульований у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 160/5982/19.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 18.05.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області (за межами населеного пункту), є протиправним і підлягає скасуванню.
Позивачка просить захистити її порушені права шляхом зобов'язання відповідача затвердити проєкт землеустрою щодо відведення у власність позивачки земельної ділянки за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь громадянина, у даному випадку - про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачки.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням 10 сесії 8 скликання відповідача № 86-10-8/763 від 27.05.2021 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення за кодом цільового призначення 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби", в тому числі земельної ділянки площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216.
Вказане рішення стало складовою процедури відведення окремих земель на території Очеретнянської сільської ради з метою створення громадського пасовища за рахунок земель державної (тепер - комунальної) власності сільськогосподарського призначення, яка була розпочата ще у 2016 році.
Так, рішенням Очеретянської сільської ради від 11.01.2016 № 37 вирішено клопотати перед Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області про передачу сільській раді земельних ділянок для створення громадських пасовищ орієнтовною площею 213,50 га.
В подальшому голова Очеретянської сільської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 213,50 га для створення громадських пасовищ за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
За результатами розгляду вказаного клопотання прийнятого наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.04.2016 за № 2-3084/15-16-сг про надання Очеретянській сільській раді відповідного дозволу з метою передачі даних земель в комунальну власність для потреб територіальної громади (створення громадського пасовища).
У зв'язку із запровадженням в Україні реформи децентралізації, яка передбачає, зокрема, об'єднання (укрупнення) територіальних громад, та на виконання вимог Закону України Закону України від 16 квітня 2020 року № 562-IX утворено Погребищенську територіальну громаду з адміністративним центром в м. Погребище (Погребищенська міська рада), до складу якої увійшло село Очеретня.
27.05.2021, розглянувши заяву старости Очеретянського старостинецького округу Лісніченко С.В., керуючись ст.ст. 12, 40, 118, 121 ЗК України, ст.ст. 8, 19, 22, 25 Закону України "Про землеустрій" та ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", 10 сесія Погребищенської міської ради 8 скликання прийняла рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення (для сінокосіння та випасу худоби) загальною площею 8,2457 га на території Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області, в тому числі земельна ділянка площею 2,0 га за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216.
Наведені вище обставини встановлені під час розгляду адміністративної справи № 120/7505/21-а та відображені у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2021, яке набрало законної сили.
Водночас, як видно з доказів, наданих відповідачем під час розгляду цієї справи, бажана для позивачки земельна ділянка за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216 вже увійшла до складу об'єднаної земельної ділянки комунальної власності площею 8,2457 га для сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер земельної ділянки 0523483800:03:000:0171.
У зв'язку з цим реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 0523483800:03:000:0216 була скасована, а відповідний номер перенесено в архів.
Наведене додатково підтверджується загальнодоступною інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права та земельну ділянку.
З огляду на викладене суд погоджується з доводами відповідача про те, що спірна земельна ділянка, на яку претендує позивачка, на сьогодні не є об'єктом цивільних прав та не може бути передана у власність, що закономірно унеможливлює прийняття відповідачем рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність позивачки.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про затвердження проєкту землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання відповідача повторно розглянути її клопотання про затвердження розробленого проєкту землеустрою, з урахуванням оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши основні доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та беручи до уваги судове рішення у справі № 120/7505/21-а та встановлені цим рішенням обставини, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 18.05.2021, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 0523483800:03:000:0216, та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про затвердження відповідного проєкту землеустрою з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
При вирішенні справи суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачкою без поважних причин строку звернення до адміністративного суду. Мотиви суду щодо цього питання наведені в ухвалі від 01.02.2022 про відкриття провадження у справі і суд не вбачає підстав для зміни свого рішення в цій частині.
Крім того, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що рішенням суду у справі № 120/7505/21-а вже вирішено ідентичний спір і позивачка неправомірно повторно звернулася до суду з аналогічним позовом. Суд враховує відмінність як предмету, так і підстав адміністративного позову у справах № 120/7505/21-а та № 120/1160/22-а, що не дає змоги дійти висновку про наявність рішення суду, яке набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав і, як наслідок, закрити провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала її посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивачки належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 496,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 9 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, зафіксоване у протоколі пленарного засідання ради від 18 травня 2021 року, про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 0523483800:03:000:0216.
Зобов'язати Погребищенську міську раду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 0523483800:03:000:0216.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
2) представник позивачки: адвокат Путілін Євген Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: Погребищенська міська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ 03772654, місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, 22200).
Повне судове рішення складено 10.05.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович