вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
"03" травня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/40/22
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок"
про визнання недійсним та скасування рішення засідання правління Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок", яке оформлене протоколом № 6 від 26 березня 2021 року.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: Степанець Т.А. (дов. б/н від 05.01.2022 р.);
Від відповідача: Даховий В.І. (паспорт НОМЕР_1 від 04.04.1997 р.);
Від відповідача: Шаховський В.О. (ордер ВК № 1038190 від 01.02.2022 р.).
18 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок" про визнання недійсним та скасування рішення засідання правління Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок", яке оформлене протоколом № 6 від 26 березня 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/40/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок" про визнання недійсним та скасування рішення засідання правління Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок", яке оформлене протоколом № 6 від 26 березня 2021 року., розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 21 лютого 2022 року.
15 лютого 2022 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача в порядку ст. 165 ГПК України, в якому останній позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити. Окрім того, 15 лютого 2022 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
21 лютого 2022 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому позивач спростовує доводи викладені у відзиві на позовну заяву та просить суд позов задоволити у повному обсязі.
Також, 21 лютого 2022 року до відділу канцелярії суду позивачем подано заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від відкладено підготовче засідання на 14 березня 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 березня 2022 року розгляд справи відкладено до припинення або скасування воєнного стану.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 березня 2022 року призначено розгляд справи у судовому засіданні на 18 квітня 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2022 року призначено розгляд справи у судовому засіданні на 03 травня 2022 року.
В судовому засіданні 03 травня 2022 року представники відповідача підтримали подане клопотання про закриття провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання 03 травня 2022 року не з'явився, хоча про час, місце та дату проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Господарський суд, розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, заслухавши аргументи та заперечення представників учасників справи, дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи та об'єктивно їх оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи суд дійшов висновку про його задоволення виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.
Частиною 2 ст. 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Пунктом 1 ч.1 ст. 231 ГПК України визначені підстави закриття провадження у справі, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Застосування наведеної вище норми пов'язано з необхідністю вилучати з процесу господарського судочинства справи, відкриті за позовами, що подані внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, чи право або інтерес не підлягають судовому захисту.
Згідно з ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 червня 2007 року №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Так, в силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що фізична особа може бути стороною спору у господарському судочинстві лише у разі, якщо розгляд такого спору в господарському суді прямо передбачено Господарським процесуальним кодексом України та відповідним законом, а коло господарських спорів, у яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена ст. 20 Господарського кодексу України).
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом спору в цій справі порушення відповідачем норм Цивільного, Господарського законодавства та норм Закону України "Про кооперацію", яке полягає в тому, що правління Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок" не наділене повноваженнями щодо встановлення розміру членських внесків у кооперативі.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
У ст. 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до пунктів 1, 2 Статуту Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок", затвердженого загальними зборами уповноважених житлово - будівельного кооперативу "Льонок", протокол № 5 від 24 липня 2008 року (далі - статут), обслуговуючий кооператив "ЖБК "Льонок" (далі по тексту - ЖБК) є правонаступником житлово - будівельного кооперативу "Льонок", створеного у 1976 році за рішенням Рівненського міськвиконкому № 424 від 20 квітня 1976 року з метою забезпечення працівників льонокомбінату житлом. ЖБК діє на засадах Статуту, що приймається на загальних зборах членів кооперативу (уповноважених) і затверджується ними. З дня реєстрації Статуту кооператив набуває право юридичної особи.
Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України "Про кооперацію", кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Одним із питань порядку денного Загальних зборів ОК "ЖБК "Льонок", оформлених протоколом № 8 від 10 червня 2019 року, було питання про членство в кооперативі через проведених офіційного письмового опитування серед співвласників.
Вищевказаним протоколом (який наявний у матеріалах справи) затверджено членство в кооперативі з 147 чоловік згідно листів опитувань та введено таких членів до оновленого реєстру з членства в кооперативі.
Судом встановлено, що з додатку до вказаного протоколу - листка опитування, ОСОБА_1 відмовилася бути членом кооперативу.
Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 1 Закону України "Про кооперацію).
В статті 2 Закону України "Про кооперацію" наведено визначення наступних понять: кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.
За приписами ст. 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
В статті 8 Закону України "Про кооперацію" визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити, зокрема такі відомості:
найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;
мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;
склад його засновників;
умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;
права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу;
порядок внесення змін до статуту кооперативу;
порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати;
форми участі членів кооперативу в його діяльності;
порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах;
порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу;
порядок розподілу його доходу та покриття збитків;
порядок обліку і звітності у кооперативі;
порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань;
порядок скликання загальних зборів;
умови і порядок повернення паю.
Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
Згідно із ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про кооперацію" вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
Статтею 15 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства.
З вищевикладених норма матеріального права та положень п. п. 7, 21 Статуту відповідача вбачається, що для вступу в ОК "ЖБК "Льонок" необхідною умовою є наявність рішення загальних зборів чи зборів уповноважених представників.
Суд звертає увагу на те, що такому рішенню має передувати волевиявлення особи, котре може підтверджуватися письмовою заявою особи, направленої до кооперативу.
Вказана правова позиція суду кореспондується із висновками викладеними у постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2020 року у справі № 918/508/19.
Заяви про вступ до ОК "ЖБК "Льонок" позивач не подав, відповідно остання не була внесена до реєстру обліку членів кооперативу та не отримувала посвідчення про членство в ОК "ЖБК "Льонок".
Судом встановлено а матеріалами справи стверджено, що відповідно до довідки виданої Обслуговуючим кооперативом "ЖБК "Льонок" станом на 05 січня 2022 року документація останнього не містить жодних підтверджень членства ОСОБА_1 в кооперативі.
Також, згідно витягу з реєстру обліку членів Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок" відомості про ОСОБА_1 , як члена кооперативу Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок" відсутні.
Суд бере до уваги, що в силу ч. 1 ст. 74 ГПК України саме на позивача покладений обов'язок доведення обставин, на які він посилається.
Матеріалами справи стверджено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній, у встановленому Законом України "Про кооперацію" та Статутом відповідача порядку, звертався до Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок" із заявою про вступ та відповідно прийняття уповноваженим органом відповідача про прийняття позивача до кооперативу.
Твердження позивача про те, що членами кооперативу є усі співвласники житлового будинку є помилковим та не міститься у статуті Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Льонок".
Отже, зважаючи на вище викладені висновки, суд зазначає, що корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 17 грудня 2019 року по справі № 904/4887/18).
Таким чином, судом встановлено, що позивач не є належним суб'єктом звернення до суду у даній справі, а вказаний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності, - є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.
За змістом вимог ст.ст. 15, 20 Цивільного кодексу України, гл. 4 ГПК України особа здійснює право на захист на свій розсуд, а тому позивачеві належить право визначати особу, яка повинна відповідати за його позовом.
Тому враховуючи встановлені у справі обставини, суд зазначає, що даний спір пред'явлено фізичною особою до обслуговуючого кооперативу членом якого остання не являється, а тому відповідно до норм ГПК не порушує корпоративних прав позивача, що робить неможливим розгляд даної справи в порядку господарського судочинства.
Спір у даній справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Разом з тим, враховуючи вищезазначені обставини щодо наявності приватноправового спору, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки спір за вказаними позовними вимогами не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Суд роз'яснює позивачеві його право звернутися із вказаною позовною вимогою до судів загальної юрисдикції.
Окрім того, господарський суд відповідно до ст. 231 ГПК України також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, однак у даному спорі позивач є інвалідом другої групи, що у свою чергу звільняє останню від сплати судового збору, тому, питання про розподіл судових витрат у даній справі судом не розглядається.
Керуючись ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 234, 235 ГПК України, суд -
1. Клопотання Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок" № б/н від 11 лютого 2022 року про закриття провадження у справі - задоволити.
2. Закрити провадження у справі № 918/40/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок" про визнання недійсним та скасування рішення засідання правління Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Льонок", яке оформлене протоколом № 6 від 26 березня 2021 року.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення 03 травня 2022 року в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 235 ГПК України та підлягає оскарженню в апеляційному порядку у порядку та строки передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Войтюк В.Р.