"10" травня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3986/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3986/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» (вул. Вахтангова, № 14, оф. 1-38, м. Луцьк, Волинська обл., 43006, код ЄДРПОУ 40618763)
до відповідача: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (вул. Праці, № 6, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001. код ЄДРПОУ 01125672)
про стягнення 93986,40 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства “Морський торговельний порт «Чорноморськ», в якому просить стягнути з відповідача 93986,40 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на закупівлю товару № 20/132-Т від 20.10.2020 щодо здійснення оплати за поставлений товар на підставі видаткових накладних № 989 від 26.08.2020, № 1075 від 09.09.2021, № 1076 від 09.09.2021, № 1077 від 09.09.2021 та № 1101 від 14.09.2021.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору, видаткових накладних № 989 від 26.08.2020, № 1075 від 09.09.2021, № 1076 від 09.09.2021, № 1077 від 09.09.2021 та № 1101 від 14.09.2021 позивачем на користь відповідача було поставлено товар в повному обсязі на загальну суму 93986,40 грн. з ПДВ, однак станом на 14.12.2021 за товар відповідачем не оплачено вказані кошти.
Крім того, позивач посилається на п. 4.1. договору, яким передбачено, що покупець здійснює оплату за фактично поставлений товар шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника у безготівковій формі протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дня підписання видаткової накладної, ТТН, належним чином оформленої податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в електронній формі та зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних, в порядку та строки визначені податковим законодавством, та на підставі належним чином оформленого оригіналу рахунку постачальника (застосовується для платників ПДВ).
За ствердженням позивача, станом на 14.12.2021 усі податкові накладні виписані та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідачем подано до суду відзив на відзив (вх. № 2434/22 від 27.01.2022), в якому, заперечуючи проти позовних вимог, останній підтвердив, що 20 жовтня 2020 року між ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» та ДП «МТП «Чорноморськ» було укладено договір на закупівлю товару 20/132-Т.
Між тим, відповідач зауважив, що згідно умов договору, поставка товару підтверджується документами, передбаченими цим договором, а також обов'язок для покупця оплати товару виникає на підставі таких документів, обов'язок оформлення яких умовами договору покладено на постачальника. Однак, на думку відповідача, в підтвердження тих обставин на які посилається позивач, останній не надав до суду заявки на поставку товарів, перелічених у наданих позивачем видаткових накладних № 989 від 26.08.2020, № 1075 від 09.09.2021, № 1076 від 09.09.2021, № 1077 від 09.09.2021 та № 1101 від 14.09.2021, крім того, відсутні докази отримання постачальником від покупця відповідних заявок.
Відповідач зазначає, що поставка товару постачальником без оформлення заявок покупця є порушенням вимог розділу 5 договору «Поставка Товару» та умов договору, внаслідок чого не підтверджується належним чином здійснення ДП «МТП «Чорноморськ» замовлення на поставку товарів, а тому невідомо на виконання якого замовлення ДП «МТП «Чорноморськ» ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» надає відповідні видаткові накладні та на підставі чого позивачем були складені вказані видаткові накладні.
Додатково відповідач зауважує, що враховуючи дату складання видаткових накладних №1075 від 09.09.2021, №1076 від 09.09.2021, №1077 від 09.09.2021, №1101 від 14.09.2021, на які посилається позивач, товар за вказаними видатковими накладними було поставлено у позадоговірний період, а саме після закінчення строку дії Договору - 31.08.2021. Разом з цим у матеріалах справи відсутні заявки на поставку товару, визначеного цими видатковими накладним, з яких би вбачалось правомірність виконання зобов'язань з поставки товару після закінчення строку дії договору, а саме поставка товару на виконання заявок, створених у строк дії договору. Також жодні додаткові угоди до договору, зокрема, щодо зміни строку дії договору не укладалось, що підтверджується відсутністю такої угоди в матеріалах справи.
Крім того, відповідач наголошує, що умовами договору передбачено здійснення оплати на підставі належним чином оформленого оригіналу рахунку та умовами договору на постачальника покладається обов'язок надання покупцю належним чином оформлених рахунків, проте, позивачем не надаються докази надання постачальником покупцю рахунків, за таких обставин, у відповідача, на його думку, відсутні підстави для оплати вказаних видаткових накладних, так як за умовами договору у ДП «МТП «Чорноморськ» виникає обов'язок оплати товару лише на підставі належним чином оформлених рахунків, які мають бути передані постачальником покупцю при передачі товару.
Водночас, відповідач звертає увагу, що через відсутність товарно-транспортних накладних унеможливлюється встановлення обставини поставки товару та передачі такого постачальником покупцю, а надані позивачем ТТН не відповідають вимогам господарського процесуального законодавства щодо належності та допустимості доказів.
Так, відповідач вказує, що надані позивачем замість товарно-транспортних накладних експрес-накладні №20450431940908 від 26.08.2021, №20450438187343 від 09.09.2021, №20450440501534 від 14.09.2021, не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення товарно-транспортних документів, оскільки не містять інформації про місце складання цих транспортних документів та найменування вантажу, його основних характеристик та ознак, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж у зв'язку з тим, що у вказаних експресс-накладних вказано лише загальну назву товару без зазначення серії та номеру, як відображено у спірних видаткових накладних.
До того ж, як стверджує відповідач, відомості щодо кількісних характеристик вантажу у експрес-накладних №20450431940908 від 26.08.2021, №20450438187343 від 09.09.2021, №20450440501534 від 14.09.2021 не співпадають з відомостями про кількість товару у видаткових накладних накладних №989 від 26.08.2020, №1075 від 09.09.2021, №1076 від 09.09.2021, №1077 від 09.09.2021, №1101 від 14.09.2021.
Також, у експрес-накладних відсутні підписи вповноваженої особи вантажоодержувача (покупця) та наявний на вказаних експрес-накладних підпис від відправника візуально не співпадає з підписом уповноваженої особи постачальника Кононюка Миколи Олексійовича відповідно до п.5.3.4. Договору, не вірно зазначено адресу місця поставки товару.
На підставі вказаного відповідач робить висновок, що надані позивачем експрес-накладні №20450431940908 від 26.08.2021, №20450438187343 від 09.09.2021, №20450440501534 від 14.09.2021 не можуть вважатись належними та достовірними доказами, такі експрес-накладні не підтверджують ані факт поставки товару, ані виконання позивачем умов п.5.4. договору, та в силу умов п.4.1. договору для покупця не має підстав для оплати товару.
Окрім того, відповідач зауважує, що у наданих позивачем видаткових накладних зазначено посилання на довіреності №53 від 26 серпня 2021р., №58 від 13 вересня 2021р., №59 від 13 вересня 2021р., №57 від 13 вересня 2021р., №61 від 16 вересня 2021р. відповідно, якими вповноважено провідного економіста з МТЗ Піддубного Сергія Вікторовича брати участь у здійсненні господарської операції шляхом отримання товару, переліченого у вказаних видаткових накладних, проте вказану у зазначених довіреностях особу було вповноважено неналежними особами, оскільки, перелічені довіреності було видано не директорами ДП «МТП «Чорноморськ» Поповим О.М. у відповідності до наказів Міністерства інфраструктури України від 11.11.2019 №32-Ос, від 30.12.2021 №103-Ос та згідно виписок з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за період 2021-2022 років, а головним бухгалтером та заступником директора, які не є органом управління або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами.
Враховуючи перелічені недоліки первинних документів, які надаються позивачем, та недотримання постачальником умов договору щодо поставки та передачі покупцю передбачених договором документів, а також стягнення коштів за нібито поставлений товар у позадоговірний період - після закінчення строку дії договору без підтвердження правомірності виконання зобов'язань після закінчення строку дії договору, відповідач вважає, що позивачем не доведено факт поставки товару, переліченого у видаткових накладних №989 від 26.08.2020, №1075 від 09.09.2021, №1076 від 09.09.2021, №1077 від 09.09.2021, №1101 від 14.09.2021, внаслідок чого у ДП «МТП «Чорноморськ» не виникає обов'язку оплати такого товару.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2021 позовна заява вх.№ 4115/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
29.12.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 4115/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3986/21. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала суду від 29.12.2021, яку суд надіслав відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду з відміткою про отримання останнім відповідної ухвали 10.01.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№1524/21 від 18.01.2022.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
10.05.2022 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
20 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» (постачальник) та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (покупець) укладений договір на закупівлю товару за №20/132-Т (далі - договір №20/132-Т).
Відповідно до п. 1.1, пп. 1.1.1 п. 1.1 та п. 1.2 розділу 1 договору №20/132-Т постачальник зобов'язується поставити покупцю товар за кодом ДК 021:2015-44440000-6 «Вальниці», а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. Найменування товару: «Підшипники». Найменування, асортимент, технічні характеристики, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначені у Специфікації (додаток № 1 до цього договору), яка є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 4.1 договору №20/132-Т покупець здійснює оплату за фактично поставлений товар шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника у безготівковій формі протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дня підписання видаткової накладної, ТТН, належним чином оформленої податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в елелектронній формі та зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), в порядку та строки визначені податковим законодавством, та на підставі належним чином оформленого оригіналу рахунку постачальника.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору №20/132-Т поставка товару здійснюється протягом строку дії цього договору окремими партіями на підставі заявки покупця. Постачальник протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару, поставляє покупцю товар відповідно до заявки. Місце поставки (передачі) товару: 68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 4, центральний склад №1, на умовах поставки DDP згідно з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС в редакції правил 2010 року.
Пунктом 5.4. договору передбачено, що при передачі товару постачальник надає покупцю належним чином оформлені: рахунок, оригінали видаткової накладної, ТТН, а також документи, підтверджуючі якість, гарантійні зобов'язання на товар відповідно п.2.1. цього договору.
Відповідно до п. 5.6 датою поставки партії товару вважається дата передачі постачальником покупцю товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною, ТТН.
Підпунктами 7.1.1., 7.1.2. п. 7.1. договору встановлено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; приймати товар згідно з видатковою накладною, ТТН та умовами, визначеними цим договором.
Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, і діє до 31.08.2021 включно. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними (п. 12.1. договору № 20/132-Т від 20.10.2020).
Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.
Специфікацією, яка є додатком №1 до договору №20/132-Т від 20.10.2020 сторонами визначено кількість та загальну вартість товару на суму 1300800,00грн.
На виконання умов договору постачальник згідно видаткових накладних №989 від 26.08.2021 на суму 22637,28 грн., №1075 від 09.09.2021 на суму 7826,40 грн., №1076 від 09.09.2021 на суму 32797,68 грн., №1077 від 09.09.2021 на суму 30590,16 грн., №1101 від 14.09.2021 на суму 134,88 грн. здійснив поставку товару покупцю на загальну суму 93986,40 грн.
Також надано податкові накладні, у яких позивачем відображено проведення господарської операції за вищепереліченими видатковими накладними на підставі договору № 20/132-Т від 20.10.2020.
За вищевказаною поставкою, як вказує позивач ним були виставлені відповідачеві рахунки на оплату від 25.08.2021 № 1280, від 06.09.2021 № 1374, від 06.09.2021 №1375, від 07.09.2021 № 1384, від 14.09.2021 № 1428 на загальну суму 93986,40 грн.
На підтвердження направлення товару на адресу відповідача позивачем до суду надано експрес-накладні №20450431940908 від 26.08.2021, №20450438187343 від 09.09.2021, №20450440501534 від 14.09.2021.
На підтвердження повноважень Поддубного С.В. на отримання від ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» цінностей за рахунками № 1280 від 25.08.2021, № 1374 від 06.09.2021, № 1375 від 06.09.2021, № 1384 від 07.09.2021, № 1428 від 14.09.2021 за договором № 20/132-Т від 20.10.2020 до матеріалів додано довіреності: № 53 від 26.08.2021, № 57 від 13.09.2021, № 58 від 13.09.2021, № 59 від 13.09.2021, № 61 від 16.09.2021, підписані заступником керівника підприємства та головним бухгалтером, та скріплені печаткою ДП «МТП «Чорноморськ».
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 238 Цивільний кодекс України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 229 Цивільного кодексу України).
Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до ч.1 ст.246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
У ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України зазначено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
За приписами абзаців 2, 5, 6 та 10 пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» носять договірний характер, укладений між ними договір на закупівлю товару № 20/132-Т від 20.10.2020 предметом судових розглядів не виступав та недійсним судом не визнавався.
Сторони факт укладання договору на закупівлю товару № 20/132-Т від 20.10.2020 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 20/132-Т від 20.10.2020 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 93986,40 грн.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
У вказаних вище первинних документах міститься посилання на довіреності, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач - відповідач, вказано код товару, його найменування, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис старшого менеджера з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі «отримав(ла)» та зазначено прізвище та ініціали особи, що отримала товар, також скріплений печаткою підприємства.
За результатами аналізу накладних № 989 від 26.08.2021, № 1075 від 09.09.202l, № 1076 від 09.09.2021, № 1077 від 09.09.2021, № 1101 від 14.09.2021 останні відповідають вимогам щодо заповнення обов'язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.
Твердження відповідача стосовно того, що у ДП «МТП «Чорноморськ» не виникає обов'язку оплати товару за договором на закупівлю товару №20/132-Т від 20.10.2020 через недоліки первинних документів, які надано позивачем та недотримання постачальником умов договору щодо поставки товару та того, що позивачем не доведено факт поставки товару, переліченого у видаткових накладних, не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Судом не приймаються до уваги твердження відповідача, що наявні в матеріалах справи довіреності на отримання спірного товару видані неналежним чином вповноваженою особою, з огляду на наступне.
Вказаний в ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За умовами п.2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі № 5023/5085/12.
Крім того, відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення довіреностей.
Відповідно до частини 4 статті 58-1 Господарського кодексу України виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Отже, саме суб'єкт господарювання несе відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тощо.
При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.
Таким чином, відтиск штампів та печаток підприємства, наявний, зокрема, на вказаних довіреностях, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - уповноваження на отримання товару).
Із встановлених судами обставин вбачається, що підписання довіреностей заступником керівника підприємства підтверджується наявністю на спірних довіреностях відтисків печаток відповідача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Дійшовши висновку про наявність на спірних довіреностях печатки підприємства та враховуючи той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства використовувалась проти волі відповідача.
Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014 у справі № 904/7908/13).
Суд враховує також те, що відповідно до умов п.2.2. договору №20/132-Т, прийом товару здійснюється покупцем відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6; Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1966 №П-7.
Згідно п.13 Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-7, приймання продукції здійснюється уповноваженими особами керівником підприємства-отримувача або його заступником компетентними особами.
Крім того, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, що на час видачі спірних довіреностей заступник керівника не був уповноваженою на це установчими документами особою.
Таким чином, заперечення відповідача в частині підписання довіреностей одержувача товару неналежним чином вповноваженою особою як на підставу визнання видаткових накладних неналежними первинними документами не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Отже, наявні у матеріалах справи видаткові накладні є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем зобов'язань з поставки товару.
З огляду на зазначені норми права, дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Щодо тверджень відповідача про ненадання постачальником покупцю рахунків на здійснення оплати, суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.
Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18р., в яких суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.
Крім того, у вищевказаних довіреностях на отримання матеріальних цінностей містяться посилання на рахунок за відповідним номером видаткової накладної, що дає підстави зробити висновок, що відповідач був обізнаний про наявність таких рахунків.
При цьому, надані позивачем копії експрес-накладних ТОВ «Нова пошта» не приймаються судом до уваги, оскільки останні не містять переліку видаткових накладних, за якими здійснено поставку товару, а також оголошена вартість (цінність) відправлення, зазначена у вказаних документах, не завжди відповідає вартості товару за спірними видатковими накладними. Проте, вказане не спростовує висновків суду щодо отримання відповідачем товару за спірними видатковими накладними, оскільки відсутність певного документа, зокрема товарно-транспортної накладної, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.
Між тим, позивач, передавши товар перевізнику (TOB «Нова пошта»), фактично виконав обов'язок з поставки товару. При цьому відповідач не надав жодних доказів того, що за зазначеними позивачем експрес-накладними TOB «Нова пошта» відповідач отримав будь-який інший товар за іншим договором.
Посилання відповідача на порушення позивачем умов договору щодо надання документів, обов'язок оформлення яких покладено на позивача, у зв'язку з чим у відповідача не виникає обв'язку оплати товару судом оцінюються критично, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач (покупець) звертався до позивача (продавця) з листом у якому він зазначав про невиконання таких умов договору або встановлював розумний строк для передання таких документів в зв'язку з їх ненаданням.
Навпаки, як встановлено судом вище, видаткові накладні підписані відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, в графі «Отримав» міститься відтиск печатки відділу матеріально-технічного та господарського постачання ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ».
Крім того, суд звертає увагу на те, що закінчення терміну дії договору на закупівлю товару № 20/132-Т від 20.10.2020 не звільняє покупця від обов'язку оплатити кошти за поставлений товар.
Суд зауважує, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Сам Факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Таким чином, закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання покупця оплатити за поставлений та, в свою чергу, отриманий ним товар.
Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 93986,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на викладене, оцінюючи надані сторонами справи докази в їх сукупності та керуючись принципом «вірогідність доказів», суд дійшов висновку, що надані постачальником - позивачем докази на підтвердження поставки товару за узгодженими сторонами умовами договору на закупівлю товару, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування таких обставин.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2270,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (вул. Праці, № 6, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001. код ЄДРПОУ 01125672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» (вул. Вахтангова, № 14, оф. 1-38, м. Луцьк, Волинська обл., 43006, код ЄДРПОУ 40618763) суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 93 986 (дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10 травня 2022 р.
Суддя О.В. Цісельський