ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.02.2022Справа № 910/14847/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн,
Представники сторін:
від позивача: Шевчук А.В.,
від відповідача: Золотопуп С.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238 відповідач не мав ліцензії на відповідний вид господарської діяльності, тому цей договір має бути визнаний недійсним, а вартість отриманої відповідачем теплової енергії має бути відшкодована відповідачем в сумі 1 234 171,94 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 № 910/14847/21 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
30.09.2021 до суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 15.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14847/21, підготовче засідання призначена на 03.11.2021.
02.11.2021 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання.
В підготовче засідання 03.11.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити; відкласти підготовче засідання на 24.11.2021.
08.11.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В підготовче засідання 24.11.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача задовольнити; оголосити в підготовчому засіданні перерву до 20.12.2021; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.
17.12.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 20.12.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 24.01.2022, встановити відповідачу строк протягом 5 днів з моменту отримання відповіді на відзив надати до суду заперечення на відповідь на відзив.
30.12.2021 та 04.01.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.
19.01.2022 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
В підготовче засідання 24.01.2022 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача від 30.12.2021 та від 04.01.2022 задовольнити; визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів; поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів; докази, подані до суду 30.12.2021 та 04.01.2022, долучити до матеріалів справи.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.02.2022
В судовому засіданні 21.02.2022 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 21.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
За розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, а відтак, з 01.05.2018 позивач здійснює постачання теплової енергії.
24.10.2018 відповідач звернувся до позивача зі звертанням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді для опалення та гарячого водопостачання за адресою: м. Київ, бульвар Ігоря Шамо, 15, з зазначенням даних про теплове навантаження об'єкту.
24.10.2018 між Комунальним підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Каштан" (споживач) укладено договір № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі також - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з п.п. 2.2.1-2.2.2 договору постачальник зобов'язаний безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додаток № 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1. Постачальник зобов'язаний щомісячно оформляти для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях ( облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком "Споживача" за розрахунковий період ( місяць); рахунок - фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звіряння розрахунків; акт приймання - передавання товарної продукції.
Пунктами 2.2.3-2.2.5 договору погоджено, що постачальник зобов'язаний сповіщати споживача про зміну тарифів на теплову енергію та мережну воду, шляхом оприлюднення нових тарифів на офіційному сайті постачальник, а саме: http://www.kte.kiev.ua/tarufu/. На вимогу споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплоспоживання тощо, яка стосується предмету договору. Здійснювати перевірку роботи приладів обліку та стану теплоспоживального обладнання споживача не менше одного разу на рік.
Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Згідно з п. 2.3.5 договору, споживач зобов'язаний забезпечувати: своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями; прийняття всіх заходів для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України; безперешкодний цілодобовий доступ представників постачальника до тепловикористовуючих установок та приладів обліку для виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019. Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.
Відповідно до додатку № 1 до договору № 510238 від 24.10.2018, сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу - в межах 1363,00 Гкал/рік.
Додатком № 2 до договору № 510238 від 24.10.2018 сторони встановили, що розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради ( Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700, за кожну відпущену Гігакалорію ( 1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ: житловими організаціями 1097,94 грн./Гкал у разі знаходження в житловому будинку орендарів тощо.
Окрім того, сторонами було погоджено та підписано схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента (додаток №5), умови припинення подачі теплової енергії (додаток №5), акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток №6), довідку даних по будинку (спорудах), опалення та гаряче водопостачання, яких здійснюється від теплових мереж постачальника станом на 24.10.2018 (додаток №6), довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання від 24.10.2018 (додаток №7).
Посилаючись на положення Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання", а також обставини, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19, позивач вказує, що Житлово-будівельний кооператив "Каштан" не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Отже, відповідач не має відповідної ліцензії та на законодавчому рівні позбавлено можливості укладати такого виду договори.
Тобто, за доводами позивача, наявні законодавчо передбачені правові підстави, визначені ст. 227 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним договору № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 оскільки такий договір укладений Житлово-будівельним кооперативом "Каштан" за відсутності передбаченої законодавством ліцензії.
Крім того, у зв'язку з недійсністю вчиненого сторонами правочину відповідач як особа, яка отримала за договором теплову енергію в період з травня 2018 року по липень 2021 року, в силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України зобов'язана відшкодувати позивачу вартість цього майна в сумі 1 234 171,94 грн.
Відповідач в свою чергу визнав позов в частині визнання недійсним договору, однак проти задоволення вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн заперечив, посилаючись на те, що Житлово-будівельний кооператив "Каштан" не має відповідати за цим позовом в частині стягнення коштів. Так, позивачем не подано суду доказів наявності у відповідача ЖБК «Каштан» власних тепловикористальних установок, які споживають теплову енергію. Поставлена позивачем теплова енергію спожита не ЖБК «Каштан», її кінцевими, фактичними споживачами - власниками квартир багатоквартирного будинку № 15 по бул. І. Шамо в місті Києві, і предметом спірного договору є постачання теплової енергії не відповідачу ЖБК «Каштан», а її кінцевим споживачам - власникам квартир у будинку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зі змісту статті 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.
Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину.
Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 275 Господарського кодексу України, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про теплопостачання".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
26.04.2014 набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, враховуючи внесені Законом України від 10.04.2014 №1198-VII зміни, стаття 19 Закону Україну "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За змістом ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що діяла станом на дату укладення сторонами договору (24.10.2018) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до п. 29 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в порядку, передбаченому Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 №308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання" підлягає ліцензуванню такий вид господарської діяльності - виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними І місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Водночас, відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку № 15 по бульвару Ігоря Шамо в місті Києві є КП "Київтеплоенерго" на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Вказаний публічний договір оприлюднено у газеті Київської міської ради "Хрещатик" від 28.03.2018 №34 (5085), який вважається акцептованим (прийнятим) усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору. Наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачеві.
Доказів того, що відповідач є колективним споживачем в розумінні Закону України "Про кооперацію" чи є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води, матеріали справи не містять.
За наведених обставин, відповідач не мав підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Суд звертає увагу, що предметом договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018 фактично є не постачання теплової енергії як товарної продукції, а саме постачання теплової енергії як комунальної послуги, безпосередніми споживачами яких є мешканці будинку № 15 по бульвару Ігоря Шамо в місті Києві, у зв'язку з чим до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Аналогічні обставини встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19.
За таких обставин, встановивши, що відповідач не мав права виступати стороною договору, оскільки не мав права укладати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
За приписами частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 208 ГК України, яка встановлює, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Як роз'яснено в пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.
Звертаючись до суду з реституційною вимогою, позивач зазначає, що саме Житлово-будівельний кооператив "Каштан" як особа, яка отримала теплову енергію договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018 у період з травня 2018 року по липень 2021 року, зобов'язана відшкодувати позивачу вартість цього майна в сумі 1 234 171,94 грн.
Водночас, оскільки судом встановлено, що постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Ігоря Шамо, № 15, в місті Києві, для задоволення потреб їх мешканців, тобто, безпосередніми таких споживачами комунальних послуг є саме мешканці вказаного будинку, то позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до належних відповідачів, якими є власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, котрим належать приміщення, в яких було спожито гарячу воду, за відповідними тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку на підставі публічного договору про приєднання.
Натомість, Житлово-будівельний кооператив "Каштан" як особа, яка не є споживачем та не одержувала безпосередньо надані послуги, не повинна відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості, тим більше за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у задоволенні позовної вимоги про відшкодування вартості теплової енергії в сумі 1 234 171,94 грн суд відмовляє за безпідставністю.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510238 від 24.10.2018, укладений між Комунальним підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Каштан".
3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" (б-р Ігоря Шамо, 15, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 22884784) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.05.2022
Суддя Т. Ю. Трофименко