27.04.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/193/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.,
секретар судового засідання Максимів Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Оресто"
до відповідача Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго"
про стягнення заборгованості в сумі 944028 грн 57 к.,
за участю:
представника позивача Родікова І. С.
представників відповідача Ясінця В. П. та Бігуна В. В.
Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
Суть спору.
ПП "Оресто" звернулося до господарського суду з позовом до ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944028 грн 57 к.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою від 15.03.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) залишив позовну заяву без руху.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою від 23.03.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 22.04.2021.
У підготовчому засіданні 22.04.2021, 18.05.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) оголосив перерву до 18.05.2021 та до 09.06.2021, відповідно.
Ухвалою від 09.06.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) постановив: клопотання відповідача про призначення експертизи задовольнити частково, призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення судової почеркознавчої експертизи поставити відповідні питання, на час проведення судової почеркознавчої експертизи провадження у справі зупинити, проведення експертизи доручити Івано-Франківському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою від 24.09.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) поновив провадження у справі, призначив клопотання судового експерта про витребування документів до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2021.
Ухвалою від 05.10.2021 суд (суддя Шіляк М. А.) задоволив клопотання судового експерта, витребував необхідні для проведення експертизи документи та зупинив провадження у справі.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.10.2021 № 2117/0/15-21 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Івано-Франківської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2022 справу № 909/193/21 скеровано на розгляд судді Стефанів Т. В.
23.02.2022 до суду надійшов висновок експерта № 2255/2256/21-28/505/22-28 від 28.01.2022 за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи за матеріалами справи № 909/193/21 (вх. № 2887/22) (лист вх. № 3062/22 від 23.02.2022).
Ухвалою від 07.03.2022 суд (суддя Стефанів Т. В.) прийняв справу до розгляду, провадження у справі поновив, підготовче засідання призначив на 05.04.2022.
Протокольною ухвалою від 05.04.2022 суд (суддя Стефанів Т. В.) закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 27.04.2022.
Сторони належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, про що свідчить явка їх представників в судове засідання.
У судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, копії яких долучив позивач до позовної заяви (за виключенням договорів) та встановив їх відповідність поданим копіям.
Позиції сторін.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на:
- неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині проведення оплати за отриманий товар та послуги з перевезення;
- гарантійний лист, з огляду на який відповідач фактично визнав борг та зобов'язався сплатити його.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити. При цьому повідомив суд про втрату ним оригіналів договорів, разом з тим зазначив, що такі оригінали документів є у відповідача.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що:
- між сторонами не було укладено жодних договорів, разом з тим, мав місце факт поставки товару та надання послуг позивачем в межах вже оплаченої їх вартості;
- акт звірки не підписував директор відповідача, про що свідчить висновок судової експертизи;
- неможливо ідентифікувати кому належать підписи представників відповідача на накладних та актах;
- позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
В судовому засіданні представники відповідачів проти позову заперечили, просили в позові відмовити.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
02.01.2018 між ПП "Оресто" (продавець) та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" (покупець) укладено договір поставки № 50.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання (п. 8.1 договору).
Згідно з п. 1.1 договору продавець продає, а покупець купує на умовах даного договору дрова паливні, відходи, згідно рахунку на оплату (товар), в асортименті і по технічних умовах, узгоджених сторонами. Продавець зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну суму грошей.
У п. 2.1 договору сторони визначили, що ціна товару за один метр кубічний вказується в кожній накладній по факту відпуску товарів згідно виставлених рахунків на оплату з доставкою на склад покупця.
Покупець зобов'язується провести оплату за кожну партію товару протягом 7 днів після виконання умов постачання (п. 4.1 договору).
За період з 16.01.2018 по 17.11.2018 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1439107 грн 23 к. Наведений факт підтверджують накладні та податкові накладні за вказаний вище період, які наявні в матеріалах справи.
02.01.2018 між ПП "Оресто" (перевізник) та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" (замовник) укладено договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018.
Термін дії цього договору діє до повного виконання (п. 6.1 договору).
Як зазначено у п. 1.1 договору перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати її особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до п. 3.4 договору остаточні розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі акту здачі-приймання наданих послуг перевезення. Розрахунок проводиться на протязі 10 робочих днів з моменту підписання акту здачі-приймання послуг.
За період з 30.06.2018 по січень 2020 року включно позивач надав, а відповідач отримав послуги перевезення на загальну суму 530971 грн 81 к.
З огляду на акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ПП "Оресто" та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" згідно договорів № 50 від 02.01.2018 та № П03/01/2018 від 02.01.2018 борг відповідача перед позивачем становить 1034028 грн 57 к. (сальдо станом на 31.12.2017 - 8949 грн 53 к., вартість поставленого товару 1439107 грн 23 к., вартість наданих послуг з перевезення - 530971 грн 81 к., часткові проплати - 945000 грн 00 к.).
Борг в сумі 1034028 грн 57 к. (за дрова паливні та послуги по перевезенню) відповідач гарантував оплатити, про що зазначив у гарантійному листі № 7 від 03.02.2020, адресованому позивачу.
Після підписання акту мав місце факт проведення оплати на загальну суму 90000 грн 00 к., про що свідчать платіжні доручення № 285 від 19.05.2020 на суму 50000 грн 00 к. та № 313 від 28.05.2020 на суму 40000 грн 00 к.
Як зазначив позивач борг за поставлений товар та надані послуги перевезення становить 944028 грн 57 к.
Матеріали справи містять висновок експерта складений за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 2255/2256/21-28/505/22-28 від 28.01.2022 за матеріалами справи № 909/193/21, в якому вказано, що:
- підпис, який міститься на акті звірки розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто" у першій графі під відтиском печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів;
- підпис, який міститься на акті звірки розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто" у першій графі під відтиском печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" - виконаний не Підгайним Анатолієм Андрійовичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням;
- відбиток печатки на акті звірки розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто", відповідає зразкам відбиткам печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго".
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога ПП "Оресто" до ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944028 грн 57 к., яка виникла в результаті неналежного виконання договорів поставки та надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Укладаючи договір поставки № 50 від 02.01.2018 та договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018 сторони погодили всі їх істотні умови.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Що стосується укладеного між сторонами договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, то за своєю правовою природою такий договір є договором про надання послуг.
До такого висновку суд дійшов аналізуючи умови укладеного договору та приписи ст. 901, 902, 909 ЦК України. Суд взяв до уваги особливості суб'єктного складу та порядок виконання умов договору.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Укладення договору поставки та договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку постачальника та виконавця з передачі у власність (поставки) покупцю товару та надання послуг з перевезення корелює обов'язок покупця та замовника з прийняття та оплати цього товару та наданих послуг.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
На виконання умов договору поставки № 50 від 02.01.2018 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1439107 грн 23 к. за період з 16.01.2018 по 17.11.2018; на виконання договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018 позивач надав, а відповідач прийняв послуги з перевезення на загальну суму 530971 грн 81 к. за період з 30.06.2018 по січень 2020 року.
Поставка товару та виконання робіт на вказані вище суми підтверджено первинними документами, долученими позивачем до матеріалів справи (накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг).
Частково за отриманий товар та надані послуги відповідач розрахувався.
З огляду на акт звірки заборгованість відповідача перед позивачем становить 944028 грн 57 к. Дослідивши вказаний акт звірки суд визнає право позивача на стягнення суми боргу лише в розмірі 935079 грн 04 к., оскільки вказане в акті сальдо станом на 31.12.2017 - 8949 грн 53 к. не підтверджено документально.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Що стосується підпису директора відповідача та печатки відповідача на акті звірки, суд зазначає таке.
Згідно з висновком судової експертизи проведеної у цій справі встановлено факт того, що підпис, який міститься на акті звірки розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто" виконаний не Підгайним Анатолієм Андрійовичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням.
Разом з тим судовим експертом встановлено факт того, що печатка на акті звірки розрахунків станом за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто", відповідає зразкам відбиткам печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго".
Відповідно до ст. 58-1 ГК України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
У постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справах № 927/833/18 від 06.11.2018, № 910/6216/17 та № 915/878/16 від 05.12.2018 викладено правову позицію, згідно з якою, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).
З огляду на викладене, з метою перевірки факту приймання-передачі товару та отримання послуг судам необхідно було дослідити обставини оформлення первинних документів (видаткових накладних, ТТН, актів), можливої втрати печатки відповідачем, або її викрадення чи в інший спосіб вибуття з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, чого у цій справі зроблено не було.
Доказів того, що печатка була втрачена відповідачем суду не подано. Натомість первинними документами підтверджено факт поставки товару та надання послуг з перевезення на загальну суму 935079 грн 04 к.
Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18 визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Верховний Суд у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 вказує на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
При цьому, суд враховує, що згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідач підтвердив, що між він отримував товар та послуги з перевезення від позивача у позадоговірному порядку виключно в межах оплачених сум.
Не заслуговують уваги заперечення відповідача про неможливість ідентифікації осіб, які приймали товар та послуги (підписи яких містяться на накладних та актах), оскільки ідентичні підписи містяться на документах за період, за який відповідач оплатив отримані послуги та товар.
У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04.12.2019 у справі №129/1033/13-ц викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд дослідивши матеріали справи в комплексі вважає доведеними факти поставки товару та надання послуг з перевезення позивачем відповідачу.
Варто зазначити, що відповідач зобов'язався сплатити борг, про що зазначив у гарантійному листі № 7 від 03.02.2020, який адресував позивачу.
Що стосується відсутності оригіналів договорів та невизнання відповідачем факту їх укладення, суд зазначає таке.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Для з'ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало було дослідити факти укладення договорів, їх умови, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця та замовника заборгованості за договорами.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Суд, досліджуючи факти, що вказують на укладення договорів між сторонами, визнає такі обставини вірогідними.
Про факт укладення договорів зазначено в акті звірки за період з 01.01.2018 по 31.01.2020, актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2018 та від 31.08.2018, гарантійному листі від 03.02.2020.
Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
За загальним правилом загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частинами 1 та 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104 продовжено період карантину до 30.04.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 № 405 продовжено період карантину до 30.06.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 № 611 продовжено період карантину до 31.08.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 855 продовжено період карантину до 01.10.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 981 продовжено період карантину до 31.12.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1236 продовжено період карантину до 31.03.2022, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 229 продовжено період карантину до 31.05.2022.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, на весь період карантину продовжено строк позовної давності на стягнення основного боргу з відповідача за порушення господарського зобов'язання (який не завершився до часу впровадження карантину) і цей строк на час його звернення до суду не сплив.
Таким чином, підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача судом не встановлено.
Не беруться судом до уваги посилання відповідача на ст. 315 ГК України, якою визначено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів, враховуючи те, що договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018 за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Строк позовної давності щодо таких договорів становить 3 роки.
В даному випадку перебіг позовної давності стосовно вимог про стягнення основного боргу за поставлений товар переривався, про що свідчать часткові проплати у 2019 році (лютий, березень та травень) та 2020 році (травень).
Більше того, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 12.03.2020 до 31.05.2022 продовжено строк позовної давності на стягнення основного боргу з відповідача за порушення господарського зобов'язання.
Правомірність позовних вимог в сумі 935079 грн 04 к. з боку позивача доведена зібраними у справі доказами, підстави для застосування позовної давності у суду відсутні.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Позивач заявлені позовні вимоги довів частково, зокрема, на суму 935079 грн 04 к.
Висновок суду.
В контексті наведеного, позов підлягає частковому задоволенню (в частині заявлених вимог про стягнення боргу в сумі 935079 грн 04 к. позов слід задоволити, в частині стягнення боргу в сумі 8949 грн 53 к. - в позові відмовити.
Судові витрати.
Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив 14160 гнр 43 к. судового збору.
В ході розгляду справи відповідач провів оплату за проведення судової експертизи в сумі 6177 грн 96 к.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 134 грн 24 к. слід залишити за позивачем (пропорційно розміру вимог, в задоволенні яких відмовлено), 14026 грн 19 к. - покласти на відповідача (пропорційно розміру задоволених вимог), витрати за проведення судової експертизи в сумі 6177 грн 96 к. залишити за відповідачем.
Керуючись ст. 2, 4, 11, 13, 73, 74, 79, 86, 123, 129, 231, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Приватного підприємства "Оресто" до відповідача Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944028 грн 57 к. - задоволити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" (вул. Проценка, буд. 3, смт Рожнятів, 77600; ідентифікаційний код 22198020) на користь Приватного підприємства "Оресто" (вул. Богдана Римика, буд. 14, смт Перегінськ, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 77662; ідентифікаційний код 38174699) заборгованість в сумі 935079 (дев'ятсот тридцять п'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн 04 к. та судовий збір в сумі 14026 (чотирнадцять тисяч двадцять шість) грн 19 к.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині заявлених вимог про стягнення заборгованості в сумі 8949 (вісім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн 53 к. - відмовити.
Судовий збір в сумі 134 (сто тридцять чотири) грн 24 к. залишити за позивачем.
Витрати за проведення судової експертизи в сумі 6177 (шість тисяч сто сімдесят сім) грн 96 к. залишити за відповідачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10.05.2022.
Суддя Т. В. Стефанів