Справа № 458/927/20 Головуючий у 1 інстанції: Кшик О.І.
Провадження № 22-ц/811/4533/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
18 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-
В жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалася на те, що з 16.07.2005р. по 23.12.2019р. вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У 2007 році ними було розпочато будівництво власного житлового будинку в м. Турка, яке було завершено у 2014 році. 07 липня 2017року право власності на будинок було оформлене на ім'я чоловіка ОСОБА_1 . Так як майно набуте у шлюбі, то за таких обставин, їй належить 1/2 частка спірного житлового будинку, а також 1/2 частка спірної земельної ділянки, на якій знаходиться будинок. Крім того, за час перебування у зареєстрованому шлюбі 25.07.2017р. ними було придбано транспортний засіб, який також був оформлений на відповідача. 13.11.2019р. відповідач без її відома відчужив цей автомобіль, а тому має право на грошову компенсацію половини 1/2 вартості спірного транспортного засобу.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 24 листопада 2021 року позов задоволено повністю.
Визнано житловий будинок загальною площею 206.51 кв.м., житловою площею 124.8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 4625510100:01:006:0107 площею 0.1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), транспортний засіб марки/модель: КІА RIO, тип: загальний легковий хетчбек-В, рік випуску 2008, VІN: НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1 об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку загальною площею 206.51 кв.м., житловою площею 124.8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки кадастровий номер 4625510100:01:006:0107 площею 0.1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку загальною площею 206.51 кв.м., житловою площею 124.8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки кадастровий номер 4625510100:01:006:0107 площею 0.1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 74 650,00 грн (сімдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят гривень).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3423,57 грн (три тисячі чотириста двадцять три гривні п'ятдесят сім копійок).
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 74 650,00 грн є незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірний автомобіль було придбано за особисті кошти відповідача, та кошти, які позичив його батько. Вказані твердження не спростовано позивачем, але підтверджено в судовому засіданні свідками.
Також судом не було встановлено, що відчуження автомобіля було здійснене проти волі позивача і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
Просить рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 74 650,00 грн скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, яким у вказаній позовній вимозі відмовити.
12 квітня 2022 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Огородник І.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
18 квітня 2022 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Канарєєва І.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Проте колегія суддів вважає, що клопотання не підлягають до задоволення.
Дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції з грудня 2021 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо.
За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін - на підставі наявних у справі даних та доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний житловий будинок збудований сторонами під час їх перебування в шлюбі, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках між сторонами у справі. Також поділу в рівних частках між сторонами як об'єкт спільної сумісної власності подружжя підлягає і спірна земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку (господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій знаходиться будинок, адже відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.
Окрім цього, суд першої інстанції також прийшов до висновку, що спірний транспортний засіб, який придбаний сторонами під час шлюбу є об'єктом спільної власності подружжя, а враховуючи те, що цей транспортний засіб, був відчужений відповідачем без згоди позивача, як співвласника, то є всі підстави вирішувати питання щодо визначення його вартості при поділі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог заявлених в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання житлового будинку та земельної ділянки об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за сторонами по 1/ 2 права власності на вказані об'єкти в силу вимог ч.1,2 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядаються, оскільки такі не оскаржуються відповідачем ОСОБА_1 .
Встановлено, що 16 липня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Турківського РУЮ Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 16.07.2005 (т.1 а.с. 8).
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 20.11.2019 року шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с. 9-12).
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 25.07.2017 року, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль КІА RIO, загальний легковий хетчбек-В, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (Т. 1 а.с.26).
З Витягу з веб-сайту Опендатабот (https://opendatabot.ua/c/41784404) вбачається, що автомобіль КІА RIO реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску 13.11.2019 перереєстровано на нового власника по договору укладеному в тсц (т.1 а.с. 27,28).
За інформацією, наданою Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Львівській області від 29.09.2020 №31/13-063/Аз, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, автомобіль КІА RIO, 2008 року випуску, бежевого кольору, який був зареєстрований за ОСОБА_1 , був перереєстрований 13.11.2019 у ТСЦ МВС у Львівській області згідно договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ за громадянином ОСОБА_5 (Том №1, а.с. 135-137).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку об'єкта колісного транспортного засобу марка/модель: КІА RIO, загальний легковий хетчбек-В, 2008 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , загальна ринкова вартість транспортного засобу становить 149 300,00 грн. (т.1, а.с. 29-51).
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. N 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 (справа №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19) зазначає, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічний висновок зроблено в постанові ВС України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19). Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово.
Задовольняючи позовні вимоги, з врахуванням вимог ст.ст.60, 69, 70 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, районний суд прийшов до правильного висновку про підставність позову.
Згідно з статтею 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду доказів того, що спірний автомобіль є його особистою приватною власністю та був придбаний за його особисті кошти.
В договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу в розмірі 106 777 грн. 93 коп., проте в договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний урахувати дійсну його вартість.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно визначено вартість спірного транспортного засобу виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, яка згідно зі звітом про незалежну оцінку об'єкта колісного транспортного засобу становить 149 300,00 грн.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Із врахуванням наведеного районний суд прийшов до правильного висновку, що спірне майно набуте у шлюбі за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, враховуючи презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка апелянтом спростована не була.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.