Єдиний унікальний номер 242/3847/21
Номер провадження 22-ц/804/448/22
10 травня 2022 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,
розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу № 242/3847/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року (суддя першої інстанції Владимирська І.М.), -
У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - ДП «Селидіввугілля») про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що він перебував у трудових правовідносинах з ДП «Селидіввугілля» з 16 лютого 2004 року по 12 березня 2021 року. Під час роботи отримав професійне захворювання, у зв'язку з чим 15 квітня 2021 року висновком МСЕК йому була встановлена втрата професійної працездатності 65% та ІІІ група інвалідності. Пошкодженням здоров'я йому завдано тяжкі фізичні та моральні страждання, було змінено його звичний уклад життя. З наведених підстав просив стягнути моральну шкоду з відповідача у розмірі 114 985 грн. у зв'язку з професійним захворюванням.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року, з урахування ухвали про виправлення описки від 10 листопада 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 55 000 грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням у відмовленій частині позовних вимог, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бортман О.А., в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно і незаконно зменшив розмір моральної шкоди, який визначив позивач, і який, на його думку, відповідає глибині його фізичних та моральних страждань, враховує ступінь втрати його професійної працездатності (65%), є розумним та справедливим.
Суд, неправильно застосувавши ч. 3 ст. 23 ЦК України та не прийнявши до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, не наводячи будь-яких мотивів, дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог лише частково у розмірі менш ніж 48% від заявленої позивачем суми. На думку скаржника, позиція Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, а також практика Донецького апеляційного суду свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи викладене, просить змінити рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року, стягнувши з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 114 985 грн. моральної шкоди замість 55 000 грн.
Відповідач ДП «Селидіввугілля» процесуальним правом на подання письмового відзиву не скористалося.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, працюючи з 16 лютого 2004 року по 12 березня 2021 року в ДП «Селидіввугілля» (а.с. 5-16).
Відповідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання(отруєння) від 22 березня 2021 року за формою П-4, були встановлені професійні захворювання ОСОБА_1 за діагнозом: хронічний бронхіт II стадія, фаза затихаючого загострення; прискорений пневмофіброз, ЛН І-ІІ (один-два) (J42.0). Хронічна попереково-крижова радикулопатія S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та стійким больовим синдромами, (М54.1). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість І ст. (початкова), зниження слуху за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.3) - захворювання професійні, встановлені вперше (а.с. 17-24).
Згідно довідки серії 12 ААВ № 222585 від 15 квітня 2021 року, виданої обл. проф. МСЕК ОСОБА_1 первинно встановлена ІІІ група інвалідності по професійному захворюванню, з встановленням втрати професійної працездатності, яка у сукупності складає 65% безстроково, з яких первинно встановлено 30% - хронічна радикулопатія; первинно 20 % хр. бронхіт; первинно 5 % - приглухуватість, повторно10%- травма коліна 05 березня 2007 року (а.с. 26-27).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд прийняв до уваги характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань внаслідок хронічного професійного захворювання, ступень вини відповідача, важкість змушених змін у житті позивача, те що він постійно відчуває хворобливі відчуття, має потребу в медикаментозному лікуванні. Врахувавши надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди завдану внаслідок отримання позивачем професійного захворювання у розмірі 55 000 грн.
Такий висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 1 ч. 2 вказаної вище статті передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням здоров'я.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 1 ч. 2 вказаної вище статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Частинами 1, 2 ст. 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно із частинами 1 та 3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 29 жовтня 2020 року в справі № 210/4342/18 (провадження № 61-6438св20) та в ухвалі від 31 січня 2022 року в справі № 176/753/21(провадження № 61-251ск22).
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши глибину та ступінь моральних і фізичних страждань, яких зазнав та зазнає позивач внаслідок професійного захворювання, виходячи із принципів розумності і справедливості, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність підстав для відшкодування відповідачами моральної шкоди позивачу в розмірі 55 000,00 грн.
Висновки суду в цій справі узгоджуються із вказаними правовим висновком Верховного Суду та не суперечать правовим позиціям, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, зазначеної заявником у апеляційній скарзі, оскільки правовідносини у цій справі і у справі, яка переглядається, є подібними, однак висновки в указаних справах не суперечать один одному.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував норм чинного законодавства при вирішенні спору, є помилковими.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
При цьому суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду без змін, позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати по сплаті судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повне судове рішення складено 10 травня 2022 року.
Суддя-доповідач: Ю.М. Мальований
Судді: О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська