06 травня 2022 року м.Київ № 320/14460/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області, у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області щодо не зняття з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , як платника податків та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування;
зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області зняти з податкового обліку ФОП ОСОБА_1 , як платника податків та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2008 року не здійснює підприємницьку діяльність у зв'язку із її припиненням. Відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні. Крім того вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі № 320/2472/19 дані обставини встановленні, у зв'язку з чим вважає, що не має перебувати на податковому обліку.
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, будь - яких заяв, клопотань до суду не направляв.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в минулому мав статус фізичної особи - підприємця, однак підприємницьку діяльність ним припинено, про що було встановлено рішенням Київським окружним адміністративним судом 27.12.2019 у справі № 320/2472/19.
Так, предметом спору у вказаній справі було визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 23785,08 грн та визнання протиправними та скасувати повністю вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 05.11.2018 №Ф-128646-51, від 10.02.2019 №Ф-128646-51, від 10.05.2019 №Ф-128646-51.
Позов було задоволено частково, зазначене рішення суду набрало законної сили 13.05.2020, про що свідчить постанова Шостого апеляційного адміністративного суду.
На виконання висновків суду, позивач 09.01.2020, 01.04.2020 та 25.05.2020 звертався до контролюючого органу щодо зняття його з податкового обліку, однак ОСОБА_2 було відмовлено.
Мотивуючи свої відмови, податковий орган вказує, що позивачу необхідно першочергово звернутись до державного реєстратора для внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності
Не погоджуючись з діями податкового органу, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до положень ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) для фізичних осіб - підприємців обов'язки платників податків та платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникають з дня їх державної реєстрації підприємцями та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Так, у силу положень ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.. 58 цього Кодексу.
У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон України №755).
Згідно п. 4 ст. 1 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Пунктом 8 ст. 4 Закону України № 755 визначено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
Вказані обставини встановленні також рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 № 320/2472/19, що набрало законної сили 13.05.2020.
Частиною 4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас ст. 65 - 67 ПК України встановлено, що підставою для взяття на облік/зняття з обліку в контролюючих органах фізичних осіб - підприємців та внесення змін до їх облікових даних є надходження до контролюючого органу відповідних відомостей з Єдиного державного реєстру.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Також порядок зняття з обліку платника податків визначено у «Порядку обліку платників податків і зборів», що затверджений наказом Міністерством фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588).
Так, п. 11.18 Порядок № 1588 визначено, що зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.
Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою № 6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою № 6-ОПП.
Дані про зняття з обліку фізичної особи - підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку;
Фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення або зупинення незалежної професійної діяльності або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного реєстру чи уповноваженого органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку:
Підтвердженням припинення незалежної професійної діяльності є відомості (витяг) відповідного реєстру, до якого вноситься інформація про державну реєстрацію такої діяльності, щодо припинення, або зупинення, або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу;
Внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється в разі:
внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
припинення або зупинення незалежної професійної діяльності або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу - з дати прийняття уповноваженим органом відповідного рішення або іншої дати, визначеної законом, що регулює реєстрацію відповідної незалежної професійної діяльності, датою припинення, зупинення або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу;
закінчення строку дії свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо) - з дати закінчення такого строку;
анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності або скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації фізичної особи підприємцем, - з дати такого анулювання чи скасування.
Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання;
5) врегулювання питань погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному ПК України.
Суд вважає за можливе звернути увагу, що наявні у позивача вимоги від 05.11.2018 №Ф-128646-51, від 10.02.2019 №Ф-128646-51, від 10.05.2019 №Ф-128646-51 скасовані в судовому порядку, а саме рішенням, що було вказано вище.
Крім того, відповідно до п.п. 6 п. 11.18 № 1588 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Тобто, суд приходить до висновку, що особі, що після припинення підприємницької діяльності залишається на обліку у податковому обліці має здійснити ряд дій, які спрямовані на зняття такої особи з обліку, а саме забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем окрім заяви про зняття з обліку було подано вищевказані документи, що свідчить про недотримання позивачем процедури, яка визначена законом щодо зняття з податкового обліку.
Суд враховує роз'яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.