06 травня 2022 року м. Київ справа №320/7346/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Бучанської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 4318-69-VІІ від 28 листопада 2019 р. шістдесят дев'ятої сесії сьомого скликання відповідача про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення на користь позивача за поданим клопотанням № К-2576 від 1 жовтня 2019 р. та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безплатної приватизації, що розташована в с. Луб'янка Броварського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем розглянуто клопотання позивача пронадання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безплатної приватизації, що розташована в с. Луб'янка Броварського району Київської області. Проте, листом відповідача від 28 листопада2019 р. № 4318-69-VII позивачу відмовлено у задоволенні його заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
13 листопада 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що в даному випадку позиція відповідача є законною та відповідає вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
1 жовтня 2019 р. позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у межах Бучанської ОТГ, а саме в с. Луб'янка.
До вказаного клопотання позивачем додано наступні додатки: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта; копія ідентифікаційного коду; копія посвідчення учасника бойових дій.
28 листопада 2019 р. на шістдесят дев'ятій сесії сьомого скликання прийнято рішення від 28 листопада 2019 р. № 4318-69-VII «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено позивачу в задоволенні клопотання.
Підставою для відмови стало наступне: розглянувши протокол ради Луб'янської територіальної громади № 18 від 7 листопада 2019 р. та клопотання позивача про земельної ділянки, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд с. Луб'янка та розглянувши надані заявником графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, враховуючи, що бажане місце розташування земельної ділянки входить в територію, яка не деталізована, з метою деталізації планувальної структури за рішенням ради громади Луб'янського старостинського округу прийнято рішення Бучанською міською радою № 4034-67-VII від 24 жовтня 2019 р. «Про розробку матеріалів детального плану території, орієнтовною площею 5,1 га для розміщення житлової садибної забудови на території Луб'янського старостинського округу Бучанської міської ради», керуючись висновком Київської обласної державної адміністрації від 14 вересня 2018 р. № 514, рішенням Бучанської міської ради від 25 вересня 2018 р. за № 2399-45-VII «Про добровільне приєднання Луб'янської сільської територіальної громади Бородянського району до територіальної громади міста обласного значення», рішенням Бучанської міської ради від 25 вересня 2018 р. за № 2404-45-VII «Про початок реорганізації Луб'янської сільської ради шляхом приєднання до Бучанської міської ради».
Позивач не погоджується із цим рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з вимогами положеннями статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Приписами статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Відповідно до вимог пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з вимогами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селі площею не більше 0,25 га із земель комунальної власності.
Згідно з вимогами частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до вимог частини 7 статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
Із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду клопотання позивача відповідачем прийнято рішення від 28 листопада 2019 р. № 4318-69-VІІ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано, що бажане місце розташування земельної ділянки входить в територію, яка не деталізована.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, для правильного вирішення справи необхідно встановити чи наявні законодавчі підстави та докази щодо неможливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із відсутністю розробленого плану зонування та детального плану території.
Відповідно до вимог частини 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 р. №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Частинами 3 та 4 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Приписами частини 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Пункт 1 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Відповідно до вимог частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв'язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.
Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.
Суд зазначає, що вказані положення частини 3статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, однак вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури. До того ж, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 р. у справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 р. у справі № 468/1263/17-а.
Таким чином, норма статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на яку відповідач посилався як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, не можуть бути підставою для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем помилково застосовано положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та у зв'язку з цим зроблено помилковий висновок про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області.
Інших підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено.
У зв'язку з наведеним, рішення № 4318-69-VІІ від 28 листопада 2019 р. шістдесят дев'ятої сесії сьомого скликання відповідача про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача прийняти рішення на користь позивача за поданим клопотанням № К-2576 від 1 жовтня 2019 р. та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безплатної приватизації, що розташована в с. Луб'янка Броварського району Київської області, суд зазначає про таке.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
Разом з тим, суд враховує, що відповідачем при розгляді заяви позивача не було достовірно встановлено, чи мала місце невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача. З огляду на наведене суд вважає, що необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача № К-2576 від 1 жовтня 2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безплатної приватизації, що розташована в с. Луб'янка Броварського району Київської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Тому у задоволенні решти позовних вимог (щодо зобов'язання надати вказаний дозвіл) необхідно відмовити.
Суд також бере до уваги, що обставини справи, які є предметом дослідження, виникли до уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану, а прийняті рішення, дії чи бездіяльність відповідача не пов'язані із уведенням воєнного стану.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача на розгляд його звернення про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушено вимоги передбачені ч.2 ст. 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою порушено. Отже, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради Київської області № 4318-69-VІІ від 28 листопада 2019 р. шістдесят дев'ятої сесії сьомого скликання про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Луб'янка Броварського району Київської області.
Зобов'язати Бучанську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 № К-2576 від 1 жовтня 2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безплатної приватизації, що розташована в с. Луб'янка Броварського району Київської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - Бучанська міська рада Київської області, адреса: вул. Електриків, 12, м. Буча, Київська область, 08292, код ЄДРПОУ - 04360586.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 6 травня 2022 року.