03 травня 2022 року Справа № 160/17132/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області моральну шкоду в розмірі двадцять тисяч гривень.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що представником позивача було направлено до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок із зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку позивача, при цьому відповідачем відмовлено позивачу у поновленні та виплаті пенсії, оскільки позивачем не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням та виплатою на банківський рахунок та особиста заява позивача, яка було підписана позивачем перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль на думку відповідача не є особистим зверненням позивача. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не поновлення та невиплати позивачу пенсії на особистий банківський рахунок протиправною та такою, що суперечить чинному законодавству. Також, позивач вказав, що вказані дії відповідача призвели до завданню моральної шкоди позивачу. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
24.09.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву повернуто позивачу.
02.12.2021 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційну справу, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
24.03.2022 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до розпорядження від 24.03.2022 року №93д та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дєєву М.В.
28.03.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу №160/17132/21, задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, звільнено позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.
13.04.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивачем не було дотримано вимог особистого звернення для поновлення пенсії, встановленої нормами Порядку 22-1, а тому відповідач позбавлений можливості поносити виплату пенсії позивачу. Щодо моральної шкоди відповідачем вказано, що позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди та не довів причинно-наслідковий зв'язок між конкретними діями відповідача та завданою шкодою. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
18.04.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли витребувані судом матеріали пенсійної справи позивача.
У відповідності до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала з України за кордон на постійне місце проживання з постановкою на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль та до виїзду за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
25.05.2017 року представник позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подав до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську особисту заяву останньої про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Дана заява була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій.
В листі Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську №Л-44 від 02.06.2017 р., зазначено, що в управлінні відсутні підставі для поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 за наданими документами. Надана копія довіреності ОСОБА_1 від 31.03.2017 р. не завірена нотаріально. За даними наданої копії закордонного паспорту постійне місце проживання ОСОБА_1 є держава Ізраїль. Чинним законодавством України не передбачено поновлення виплати пенсії за довіреністю.
Не погодившись з рішенням Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську, яке оформлено листом № Л-44 від 02.06.2017 року, позивач звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов'язання поновлення виплати пенсії.
Однак, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов'язання поновити виплату пенсії - відмовлено.
14.03.2019 року уповноважена особа позивача - ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_2 звернувся із заявою від 14.03.2019 р. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про поновлення пенсії.
18.03.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь ОСОБА_3 щодо звернення останнього від 14.03.2019 р., як уповноваженого представника клієнта «В. Маламеда Юридичного офісу (Ізраїль - Україна)» Лівшиць Нінель Давидівни від 18.03.2019 р. №160/03.6-13, в тексті якої зазначено про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 , з посиланням на те, що документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 до Соборного району м.Дніпра не надані, тому звернення до управління з питання поновлення (перерахунку) пенсії за віком є безпідставним.
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулась до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 року у справі №160/9108/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов'язання провести виплату пенсії з 07.10.2009 р. - задоволено частково, визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії протиправними, визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2019 р. № 160/03.6-13 про відмову в поновленні пенсії, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р., відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі №160/9108/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року - скасовано в частині відмови у задоволені вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 р., та в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р. відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також часткового стягнення на її користь судових витрат. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 р. та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року - залишено без змін.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 року у справі №160/9108/19 позивачу поновлено виплату пенсії з 14.03.2020 року через поштове відділення.
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 року у справі №160/9108/19 позивачу було поновлено виплату пенсії з 07.10.2009 року та нараховано борг.
09.07.2020 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просив долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 нотаріально засвідчену копію довіреності № 346/20 від 01.07.2020 року дійсну до 01.07.2023 року, нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 06.12.2017 року, заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок ОСОБА_1 від 09.07.2020 року. Виплачувати пенсію ОСОБА_1 на визначений банківський рахунок відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №22588-22690/А-01/8-0400/20 від 19.11.2020 року у виплаті пенсії на визначений банківський рахунок відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, в обґрунтування прийнятого рішення управління посилається на п. 10 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги через їх поточні рахунки в банках.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07.10.2009 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 вказаного закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до статті 152 частини другої Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості, адже право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Таким чином, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим з цього часу мала бути поновлена виплата пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121 від 01.03.2001 та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Правління Пенсійного фонду України постановою № 22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 1.5 вказаного Порядку, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
У постановах від 17.07.2018 року (справа № 211/1789/17 (2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 року (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Таким чином, доводи відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу за поновленням пенсії в контексті даних правовідносин є безпідставними.
Разом з цим, за змістом пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Судом встановлено, що представником позивача, що діяв на підставі нотаріальної довіреності, подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області особисту заяву позивача про призначення пенсії/перерахунок пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.
Разом з заявою представником позивача, зокрема, було надано копію довіреності №346/20 від 01.07.2020 року дійсну до 01.07.2023 року, нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 06.12.2017 року видано органом 2ISR та термін дії 06.12.2027 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява позивача від 09.07.2020 року про поновлення виплати пенсії оформлена відповідно до вимог закону, вона відповідає формі, встановленій додатком №2 Порядку №22-1 та немає недоліків, що перешкоджали б її розгляду. Підпис заявника на заяві про призначення пенсії належить позивачу, особа якої посвідчена паспортом громадянина України для виїзду за кордон та засвідчена нотаріусом в Державі Ізраїль з проставленим апостилем.
При цьому, суд зазначає, що пункти 1.1, 1.5 Порядку № 22-1 визначають можливість подання заяви про поновлення виплати пенсії як особисто пенсіонером так і його уповноваженим представником. Натомість, обов'язок проведення пенсійним органом поновлення виплати пенсії виникає на підставі подання належного за формою документа, передбаченого Порядком №22-1.
Враховуючи, що позивач подав заяву у формі, визначеній додатком №2 до Порядку №22-1 та дотримано процедуру звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії, передбаченого п.1.5 Порядку, суд дійшов висновку про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії на вказаний банківський рахунок.
Водночас, вимога в частині визнання бездіяльності протиправною не підлягає задоволенню, оскільки дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.
У даному ж випадку відповідачем були вчинені активні дії, а саме відмовлено у поновлені виплати пенсії, яка викладена в листі відмові, у зв'язку з чим вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу, на вказаний нею банківський рахунок.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно пункту 3 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивачу заподіяно моральну шкоду.
Крім цього, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., оскільки розмір моральної шкоди встановлений до внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , на визначений пенсіонером банківський рахунок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв