06 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/2607/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Волинська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Волинська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання Державної митної служби України перевести позивача на державну службу у Волинську митницю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Волинської митниці Держмитслужби від 27.01.2022 № 6-о "Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 " позивача було звільнено з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Ягодин" Волинської митниці Держмитслужби з 27 січня 2022 року у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає наказ про його звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки з моменту його попередження про наступне вивільнення з 28.11.2021 до часу прийняття наказу про його звільнення 27.01.2022 йому не було запропоновано жодної посади Волинською митницею Держмитслужби, не вживалося жодних заходів для переведення його до структурного підрозділу новоутвореної Держмитслужби, або на рівнозначній посаді у відокремленому підрозділі Державної митної служби України -Волинської митниці. Також при звільнення позивача не було враховане переважне право на залишення на посаді, оскільки в його сім'ї не має інших працівників з самостійним заробітком.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзивах на позовну заяву відповідачі - Державна митна служба України, Волинська митниця Держмитслужби, поясненні третьої особи - Волинська митниця позовних вимог не визнали та пояснили, що у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби та утворенням Волинської митниці як відокремленого підрозділу, право на запропонування посади у новоутвореному територіальному органів Держмитслужби належало виключно керівнику Волинської митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України, на основі делегованих повноважень.
Крім того зазначали, що відповідно до плану заходів з реформування та розвитку системи органів, що реалізують митну політику, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року №569-р «Деякі питання реалізації концептуальних напрямів реформування системи органів, що реалізують державну митну політику», у рамках проекту міжнародної технічної допомоги за підтримки Посольства США в Україні та Міжнародної організації в міграції згідно доручення Державної митної служби України від 17.06.2021 №72-12/1-д «Щодо запровадження пілотного проекту» розпочато організаційні заходи щодо запровадження в Держмитслужбі пілотного проекту «Нове обличчя митниці», у відповідності до якого, в тому числі і керівнику Волинської митниці, під час комплектування особового складу у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин» необхідно було забезпечити комплектування особового складу вказаного підрозділу з чисельністю 212 посадових осіб, шляхом призначення на вказані посади лише осіб митниць Держмитслужби, які успішно пройшли тестування з питань кваліфікації та блаґонадійності, та в обсязі, що забезпечить здійснення такими підрозділами своїх повноважень та безперебійної роботи не менше ніж 30%. При цьому, п.п.3.2 п.3 вказаного доручення визначено планування та оголошення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби у зазначених структурних підрозділах. У зв'язку з цим, наказом Волинської митниці від 08.07.2021 №64 «Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорією «В» у Волинській митниці» оголошено конкурси на зайняття 39 вакантних посад на митному посту «Ягодин». що призвело до зменшення кількості посад, призначення (переведення) на які може бути проведено без обов'язкового конкурсу. Зазначають, що ОСОБА_1 за результатами проходження тестування з питань кваліфікації та благонадійності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благодійності» отримав 24 бали (оцінка 4) за тестування №1, 16 балів (оцінка 3) за тестування №2 умовно рекомендований за результатами тестування №3. Відповідачі зазначали, що попередження про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України без запропонування посади у відповідності до ст.9-1 Закону України «Про державну службу» доведено за допомогою інгернет-зв'язку на електронну скриньку головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він повідомив управлінню кадрової роботи Волинської митниці Держмитслужби, із службової скриньки митниці ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлено 23.11.2021 року, про що свідчить протокол доведення інформації або документів до відома державного службовця від 23.11.2021 та копія знімку екрану. В зв'язку з вищевикладеним, зважаючи на сплив строку попередження наказом Волинської митниці Держмитслужби від 23 грудня 2021 року №6-о «Про проведення розрахунку» ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби, вважати таким, що звільнено із займаної посади 27 січня 2022 року у зв'язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889- VIII «Про державну службу», п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. На підставі наведеного вважають, що оскаржуваний наказ Волинською митницею Держмитслужби прийнято з дотриманням встановленої процедури звільнення працівника, вимоги щодо належного персонального попередження позивача про наступне звільнення, без запропонування рівнозначної посади через її відсутність, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідач - Державна митна служба України крім цього зазначила, що прийняття відповідного рішення про переведення позивача на рівнозначну посаду, за своєю правовою природою відноситься до виключної компетенції керівника Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, а зобов'язуючи Державну митну службу України прийняти рішення про призначення позивача на посаду, суд фактично перебере на себе функції відповідного органу. З врахуванням викладеного просили в задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач заявив, що на момент реорганізації штатна чисельність Волинської митниці Держмитслужби становила 579 одиниць, а на момент створення Волинської митниці штатна чисельність склала 642 одиниці, збільшилася на 63 одиниці, Відповідачем не мотивовано, чому за наявності вакантних посад у реорганізованому державному органі суб'єкт призначення не запропонував їх позивачу.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2010 року, перебував на державній службі в митних органах.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби №68-0 від 10.12.2019 року
ОСОБА_1 , з 11.12.2019 року, переведено на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби.
Відтак, у період з 11.12.2019 по 27.01.2022 року ОСОБА_1 , займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.
При цьому, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ
Державної митної служби України.
28.11.2021 ОСОБА_1 , отримав попередження про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини І статті 83, пункту 4 частини і статті 87 Закону
України від 10 грудня 2015 року № 889-V1II «Про державну службу», пункіу 1 частини 1
статті 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно позивача повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
10.12.2021 року позивач направив на адресу відповідача заперечення, оскільки
вважав, шо інформація викладена у попередженні щодо відсутності вакантних посад
рівнозначній його або нижча вакантна посада у Волинській митниці, як відокремленому
підрозділ Держмитслужби, є не правдивою та не відповідає дійсності.
Крім того, у поданому заперечені позивач зазначив, що відповідно до ст. 42 КЗпП у
нього наявне переважне право на залишення на роботі у випадках змін в організації
виробництва і праці, з огляду на високий рівень кваліфікації, професійної підготовки та
професійної компетентності, а також перебування на його утриманні малолітньої дитини,
непрацездатних батьків пенсійного віку та не працюючої дружини.
Однак, листом №7.3-12/7265 від 16.12.2021 Волинська митниця повідомила позивача про неможливість переведення його в новостворений орган, у зв'язку із
відсутністю у Волинській митниці вакантних посад категорії "В".
Наказом голови комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби від
23.12.2021 №694-0 позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу
митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби з
29.12.2021 року, у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних
службовців, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну
службу» і пункіу 1 частини І статті 40 Кодексу законів про працю України.
В подальшому, наказом комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби
№6-0 від 27.01.2022 року внесено зміни до наказу від 23.12.2021 року №694-0 в частині дати
звільнення, а саме - у зв'язку із закінченням терміну тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 , датою звільнення останнього з посади головного державного інспектора відділу
митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби є -
27 січня 2022 .
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. №895 установлено, зокрема, що територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Майно територіальних органів Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, залишається у сфері управління Державної митної служби.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020р. №895 на Державну митну службу покладено обов'язок забезпечити: утворення комісій з реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови; здійснення заходів щодо реорганізації територіальних органів Державної митної служби відповідно до пункту 1 цієї постанови; утворення територіальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».
Надалі наказом Державної митної служби від 19.10.2020р. №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком, в тому числі й Волинську митницю.
Волинська митниця Держслужби зареєстрована як юридична особа 15.11.2019р., ідентифікаційний код юридичної особи 43350888, з 03.11.2020 перебуває в стані припинення.
Волинська митниця 03.12.2020 зареєстрована як відокремлений підрозділ юридичної особи ((Державної митної служби України, код ЄДРПОУ 43115923), ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 43958385, в стані припинення не перебуває.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» у редакції, чинній на момент їх виникнення, норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів пропрацю України у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом «Про державну службу», якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом «Про державну службу».
Загальний перелік підстав для припинення державної служби визначений статтею 83 Закону України «Про державну службу».
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» (із змінами, внесеними згідно із Законами України від 19.09.2019 р. №117-IX, від 23.02.2021 №1285-IX) установлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Безпосередньо питання припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення урегульовано статтею 87 Закону України «Про державну службу».
Згідно із частиною 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини 1 статті 87); ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини 1 статті 87); встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування (пункт 2 частини 1 статті 87); отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (пункт 3 частини 1 статті 87); вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення (пункт 4 частини 1 статті 87).
З 06.03.2021р. набрав чинності Закон України від 23.02.2021р. № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», яким викладено в новій редакції частину 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній з 06.03.2021р. та на час звільнення позивача), суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Отже, аналізуючи норму частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» у новій редакції, можна прийти до єдиного висновку, що у суб'єкта призначення виник обов'язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а його право звільнити державного службовця поставлено в пряму залежність від наявності однієї з двох умов: повинна бути відсутня можливість запропонувати відповідні посади або державний службовець відмовився від переведення на запропоновану посаду.
Таким чином, якщо відсутня жодна з цих умов, звільнення державного службовця безумовно є протиправним.
Це також означає, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
При цьому, Верховний Суд звертав увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення і аж до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20.
Крім того, частиною 5 статті 22 та частиною 1 статті 41 Закону України «Про державну службу» (у чинній з 25.09.2019р. редакції згідно із законом від 19.09.2019 р. №117-IX) визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Отже, за змістом частини п'ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону України «Про державну службу» слова «може», підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб'єкта призначення на переведення державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов'язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.
Саме такий висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 240/10996/20 та від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20.
Як убачається, Волинська митниця Держмитслужби реорганізована шляхом приєднання до Державної митної служби, а в структурі Державної митної служби України утворено територіальний орган - Волинську митницю як відокремлений підрозділ.
Розпорядчими актами, якими оформлено указану вище реорганізацію, а саме постановами Кабінету Міністрів України від 18.12.2018р. № 1200, від 02.10.2019р. №858, від 30.09.2020р. №895, наказом Державної митної служби України від 19.10.2020р. №460, було передбачено послідовне передання майна та функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи від Волинської митниці Держмитслужби до Волинської митниці.
На час попередження позивача про наступне вивільнення - 28.11.2021р., та звільнення з 27.01.2022 Волинська митниця Держмитслужби перебувала у стані припинення, а Волинська митниця була зареєстрована як відокремлений підрозділ юридичної особи - Державної митної служби України, і також виконувала зазначені вище функції і повноваження.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин реорганізації державних органів та норм частини 5 статті 22, частини 1 статті 41, частини 3 статті 87 «Про державну службу», суд приходить до висновку, що позивач у разі надання ним згоди на відповідну пропозицію відповідача підлягав переведенню на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі (Державній митній службі України), у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. При цьому ініціатива переведення та відповідного пропонування певних посад повинна виходити саме від відповідача.
Між тим, на час прийняття Волинською митницею Держмитслужби від 23.12.2021 №694-о «Про звільнення», 27.01.2022 № 6-о "Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 " головному державному інспектору відділу митного оформлення №1 митного поста "Ягодин" Волинської митниці Держмитслужби Грабовцю В.М. не було запропоновано жодної посади.
Крім того, як Волинська митниця Держмитслужби, так і Волинська митниця не вживали жодних заходів для вирішення питання про переведення позивача до новоутвореної Держмитслужби чи її структурних підрозділів, тобто не виконали свого прямого обов'язку, установленого частиною 5 статті 22 та частиною 1 статті 41, частиною 3 статті 87 «Про державну службу» і порушили визначений цими нормами порядок звільнення державних службовців.
Крім цього відповідачами не доведено, що в результаті реорганізації Волинської митниці Держмитслужби відбулося скорочення чисельності працівників, оскільки позивач заявив, що на момент реорганізації штатна чисельність Волинської митниці Держмитслужби становила 579 одиниць, а штатна чисельність Волинської митниці як відокремленого підрозділу складає 642 штатні одиниці. Станом на 16.11.2021 року вакантними були 33 посади категорії «В», з них головних державних інспекторів -18, старших державних інспекторів -10, державних інспекторів -5. Станом на 03.12.2021 у Волинській митниці вакантними були наступні посади категорії «В», з них головних інспекторів - 7, старших інспекторів - 2, інспекторів - 5.
Також відповідачем при звільненні позивача не було враховано переважне право на залишення на посаді, оскільки в його сім'ї не має інших працівників з самостійним заробітком.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За встановлених обставин, суд вважає, що критерії, встановлені ч.2 ст.2 КАС України, відповідачем в межах спірних правовідносин дотримані не були.
Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення про звільнення позивача, а тому наказ про звільнення з посади підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на займаній посаді.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахуноксередньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
З довідки Волинської митниці Держмитслужби від 11.04.2022 № 7.3-22/10 слідує, що за останні два місяці середньоденний заробіток позивача становив 554,44 грн.
Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 28.01.2022 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення - 06.05.2022 складає 70 робочих днів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 38810,80 грн. (554,44 грн. х 70 робочих днів), який слід стягнути з відповідача.
Також, пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, що становить 11088,80 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державну митну службу України щодо прийняття відповідного рішення про переведення позивача на рівнозначну посаду у Волинську митницю суд зазначає, що переведення позивача на рівнозначну посаду у Волинську митницю відноситься до виключної компетенції керівника Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, а тому в задоволенні зазначеної позовної вимоги суд відмовляє.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: додаткової угоди №1 до дог8овору №25-11/01 від 25.11.2021; акта виконаних робіт від 28 квітня 2022 року; квитанцій до прибуткового касового ордеру №27-01/01 від 21 січня 2022 року, №28-04/02 від 28 квітня 2022 року адвокатом було надано послуги ОСОБА_1 на суму 20000,00 грн.
З акта виконаних робіт від 28 квітня 2022 року слідує, що вартість послуг, наданих адвокатом Грабцю В.М. на суму 20000,00 грн. включають: ґрунтовну консультацію, здійснення підготовку запитів та інших документів у яких виникне необхідність, підготовка позовної заяви, здійснити підготовку інших документів, у яких виникне необхідність у ході судового розгляду справи, за необхідності представляти інтереси клієнта в суді, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях усіх форм власності.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, ціни позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні, без проведення судового засідання), та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо їх стягнення на користь позивача, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 20000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також те, що послуги щодо ґрунтовної консультації, здійснення підготовки запитів та інших документів у яких виникне необхідність, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 2000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці Держмитслужби від 27.01.2022 № 6-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби з 27 січня 2022 року.
Стягнути з Волинської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 38810,80 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Ягодин» Волинської митниці Держмитслужби та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11088,80 грн. підлягає до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Волинської митниці Держмитслужби в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Волинська митниця Держмитслужби (44350, Волинська область, с. Римачі, код ЄДРПОУ 43350888).
Відповідач: Державна митна служба України (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923)
Третя особа: Волинська митниця (44350, Волинська область, с. Римачі, вул. Призалізнична, 3, код ЄДРПОУ 43958385).
Головуючий-суддя В.Д. Ковальчук