Провадження № 2/679/161/2022
Справа № 679/60/22
14 квітня 2022 року м. Нетішин
Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:
головуючого судді Стасюка Р.М.,
за участі секретаря судового засідання Дмітрієвої О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності особи на частку у спільному майні-,
У січні 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волков С.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності особи на частку у спільному майні.
В обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що позивачу на праві приватної власності належить11/12 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу. Решта житлового будинку, а саме 1/12 частки належить на праві власності відповідачу.
Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0699 га., з кадастровим номером 6810500000:02:004:0225, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 11/12 частки якої належить позивачеві, а 1/12 частки належить відповідачеві.
Згідно висновку експерта №210720/2_З.О.В. по результатам комплексної судової інженерно-технічної експертизи: вартість земельної ділянки на якій розміщено вказаний вище житловий будинок становить 90893 грн., вартість означеного вище житлового будинку становить 39914 грн., разом вартість земельної ділянки та житлового будинку становить 130807 грн., відповідно вартість 1/12 частки домоволодіння (будинку та земельної ділянки), яка належить ОСОБА_2 становить 130807*1/12=10900 грн.
Представник зазначає, що позивач з відповідачем не можуть домовитись про викуп та поділ часток у спільному майні, а тому позивач вимушений звернутися до суду із даним позовом.
Таким чином, оскільки частка відповідача у житловому будинку є незначною(1/12 частка) та не може бути виділена в натурі, а відповідач має у власності інше житло, а саме 1/2 частки в житловому будинку АДРЕСА_1 та 2/3 частки в житловому будинку АДРЕСА_1 , позбавлення останнього права власності на 1/12 частку в житловому будинку АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди відповідачу.
На підставі наведеного, представник позивача посилаючись на норми права зазначені в ст. ст. 319,356,358,365,377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, просить суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Виплатити ОСОБА_2 10900 грн. з депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, що внесені ОСОБА_1 ..
Визнати за неповнолітнім ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Стягнути з ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати.
28 лютого 2022 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Калабським С.В. подано до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд повернути позовну заяву ОСОБА_1 , а у випадку відмови від повернення позовної заяви позивачу позовні вимоги задовільнити частково, а саме припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Виплатити ОСОБА_2 10900 грн. з депозитного рахунку ТУ ДСАУ в Хмельницькій області, що внесено ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Відмовити у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат.
Будь-яких інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.
Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року вказана позовна заява була прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювалися.
Представник позивач адвокат Волков С.В. у підготовчому судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав зазначених у ньому.
Представник відповідача - адвокат Калабський С.В. у підготовчому судовому засіданні позов визнав частково з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем; ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Оскільки відповідач визнав, пред'явлений позов і визнання позову не суперечить закону, тому суд за згодою сторін та враховуючи положення ч. ч. 3,4 ст. 200, ст. 206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у даному підготовчому судовому засіданні та ухвалити рішення у справі.
Суд, з'ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, та враховуючи наявність заяви відповідача про визнання позову, дослідивши та оцінивши докази по справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов належить задовольнити зважаючи на таке.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва на спадщину за законом ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 11/12 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м.. решта житлового будинку, а саме 1/12 частки належить на праві власності ОСОБА_2 .
Позивачем було замовлено відповідну експертизу в порядку ст. 106 ЦПК України яку було долучено до матеріалів цивільної справи.
10 грудня 2021 року експертом надано висновок №210720/2_З.О.В. за результатами проведення комплексної судової інженерно-технічної експертизи, яким зазначено, що неможливо з технічної точки зору поділити житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 30,5 кв.м., житлова площа 14,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 839297568105, виділивши 1/12 частки співвласнику ОСОБА_2 та 11/24 частки співвласнику ОСОБА_1 оскільки поділ житлового будинку неможливий, поділ земельної ділянки площею 0,0699 га., кадастровий номер 6810500000:02:004:022 не розглядався.
Експертом наголошено, що вартість 1/12 частки, яка належить ОСОБА_2 становить 10900 гривень.
Вартість 11/12 частки, яка належить ОСОБА_1 становить 119 906 гривень.
Згідно зі ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
У відповідності до положень ст. ст. 317,319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 1 статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
При цьому відповідно до ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Також, і під час розгляду іншої справи N 6-68цс14, Верховний Суд України сформулював правову позицію від 02.07.2014 року, якою роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
З постанови Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, яка обов'язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.
Депозитний рахунок суду, який відкритий в управлінні державної казначейської служби не є бюджетним рахунком, а є спеціальним реєстраційним рахунком для обліку депозитних сум. Кошти, які зараховуються на цей рахунок є власністю осіб, що їх внесли та підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням із настанням відповідних умов.
Судом встановлено, що позивачем було приєднано до матеріалів справи квитанцію № МР_АВ191174KGP1_22827315 від 13 січня 2022 року відповідно до якої на депозитний рахунок суду внесено в якості компенсації вартості 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 10900 грн.
Таким чином, позивач виконав свій обов'язок, передбачений вимоги ч.2 ст.365 ЦК України, щодо внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Хмельницькій області грошової суми коштів в розмірі ринкової (дійсної) вартості 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка складає 10900 гривень.
За таких обставин, в силу презумпції правомірності фактичного володіння майном (частина третя статті 397 ЦК України), суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 10900 грн. вартості спірного майна, які були зараховані на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Хмельницькій області, належать ОСОБА_2 та підлягають виплаті останньому у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що реалізація права позивача щодо виплати компенсації належної відповідачу частки у спірному майні жодним чином не порушить прав відповідача та відповідатиме інтересам співвласників спірного майна, а тому позовні вимоги про виплату грошової компенсації вартості частки в майні та припинення права власності на цю частку підлягають задоволенню.
За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, з переходом права власності на об'єкт нерухомості, переходить право власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти оскільки визначальним у цих правовідносинах є факт набуття права власності на певний об'єкт, а не спосіб такого набуття.
У відповідності до п. «г» пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р.
Вказана правова позиція Верховного Суду України висловлена у постановах від 23.12.2015 року у справі № 6-244цс15, від 12.10.2016 року, № 6-2225цс16 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.
В силу вимог ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, судом встановлено, що спільне володіння і користування даним майном є неможливим, а припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, враховуючи думку відповідача про визнання позову, тому наявні підстави для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному будинку зі стягненням на його користь із співвласника відповідної грошової компенсації. У такому разі відповідач отримує справедливу компенсацію вартості частки у майні й це не призведе до порушення його прав як власника майна.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення позову, шляхом припинення права власності ОСОБА_2 на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та визнання за позивачем права власності на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та присудження на користь відповідача грошової компенсації вартості його частки за рахунок коштів, в сумі 10900 гривень, внесених позивачем на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, а решту 50 відсотків судового збору стягнути на його користь з відповідача згідно приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч. 1 п. 1,2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати на проведення експертизи.
Згідно даних квитанції від 06 грудня 2021 року позивачем на рахунок ПП ФІРМА ЕКСПЕРТ РІВНЕ сплачено 9500 грн. за виконання проведення експертизи. Отже, із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на оплату комплексної судової інженерно-технічної експертизи в розмірі 9500грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги від 10 січня 2022 року, акт приймання-передачі правничої допомоги з описом наданої правничої допомоги із зазначенням часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт від 14 березня 2022 року.
Однак, заявником не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати позивачем ОСОБА_1 коштів в розмірі 1800 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову представнику позивача ОСОБА_1 , адвокату Волкову С.В. в стягненні витрат на професійну правову допомогу в розмірі 1800 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 81, 141, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 183, 319, 358, 364, 365, 378 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності особи на частку у спільному майні - задоволити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Виплатити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову компенсацію у розмірі 10900 грн. 00 коп., внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (квитанція № МР_АВ191174KGP1_22827315 від 13 січня 2022 року, отримувач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області, рахунок отримувача: UA228201720355289001000016581, код отримувача: 26293548).
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв. м, у тому числі 14,9 кв. м. житлової площі, та право власності на 1/12 частину земельної ділянки площею 0,0699 га, кадастровий номер 6810500000:02:004:0225, розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 коп. судового збору та 9500 грн (дев'ять тисяч п'ятсот) грн. за проведення експертизи, а всього 9996 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 20 коп.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 коп. судового збору, сплаченого ним при поданні позову.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відовідач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 25.04.2022 року.
Головуючий Р.М. Стасюк